Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

Літній будиночок справді сприяв зустрічам наодинці, так що Софія мала рацію, назвавши його Ермітажем.

Увечері, повернувшись до свого нового будинку, графиня де Вітте з полегшенням зітхнула. Покоївка допомогла їй роздягтися і приготуватися до сну. Графиня вдягла прозорий рожевий пеньюар, подивилася на себе в дзеркало і залишилася задоволеною. Задула свічки. Величезне ліжко з балдахіном у глибині спальні нагадувало айсберг: місячне світло перетворювало білі простирадла, мереживні подушки і ковдри на брили льоду й морську піну. «Було б чудово сьогодні розтопити весь цей лід», — подумала Софія і зітхнула. Приємне збудження пронизало її тіло. Спати не хотілося. Вона вийшла на балкон і сіла в глибоке плетене крісло. Вночі вигляд з балкона був не менш прекрасний, ніж удень. Попереду за садом, залитим світлом повного місяця, блищала гладь, здавалося, сплячого Смотрича. Праворуч, як величезний корабель-привид, виднілася фортеця. Навколо панувала вражаюча тиша, лише коники з жабами та окрики вартових на мурі порушували цей спокій.

У двері тихенько постукали. Йозеф, немов відчувши стан Софії, безшумно вийшов на балкон. Граф завмер у захопленні, побачивши дружину.

— Яка ж ти прекрасна, — прошепотів він і уткнувся в розсипане по оголених плечах волосся Софії. Потім, обережно взявши її на руки, відніс до спальні. Сьогодні вони пристрасно бажали одне одного! Йозеф роздягнув Софію і обсипав поцілунками її тіло. Спочатку він по черзі захопив своїми губами верхню і нижню губи Софії, потім припав до її шиї і ніжно пестив груди. Софія зазнала блаженство і вже була готова віддатися Йозефові. Але той вирішив ще сильніше розпалити її пристрасть, відтягнути мить хтивості і опускався нижче. Підкорена Софія дозволила йому найсміливіші ласки, прискорено зітхаючи і злегка постогнуючи. Очі в обох неприродно блищали. І коли збудження досягло межі, вони злилися у красивому і пристрасному пориві. Софія заплющила очі і повністю віддалася волі чоловіка. Коли він опанував її, вона застогнала і, здавалося, злетіла, не відчуваючи під собою землі…

Минуло небагато часу, і Софія поступово повернулася зі свого любовного польоту.

— Я така щаслива, Йозефе, — тихо прошепотіла вона. — Сьогодні ти подарував мені незабутній вечір. Саме так я мріяла увінчати день нашого новосілля. Впевнена, тепер у нас починається той етап у житті, коли ми, пройшовши певні випробування в наших відносинах, вступаємо в період пізнання одне одного в повсякденних турботах. Свята закінчилися, але, я вірю, не в наших душах. І вимушені розлуки ще сильніше об’єднають нас, а сімейні радощі ділитимуть з нами наші друзі та близькі. Я хочу, щоб наш будинок завжди був повний гостей, щоб спілкування з ними збагачувало нас. Ми багато подорожуватимемо і об’їздимо весь світ. Я народжу тобі багато дітей, і вони будуть такими… такими… найкращими! Правда, дорогий? — Софія повернула голову до чоловіка. — Йозефе?! — вона завмерла від несподіванки.

Йозеф спав. Софія прикрила рот обома руками, щоб не скрикнути. Цього не може бути! Боже мій! І вона тихенько заплакала, втупившись у подушку. Чому ж він не відчув її стану? Адже вона так чекала його! Ні, ні, він просто дуже втомився і перехвилювався. Завтра йому буде ніяково, що він так швидко заснув. Він як завжди все перетворить на жарт і попросить у неї вибачення. І все буде добре! З цими думками Софія забулася.

Але вранці Йозеф прокинувся як ні в чому не бувало.

— Я чудово виспався, люба. Мені навіть нічого не снилося. А як тобі спалося на новому місці?

— Я теж спала, — відповіла графиня і відвела погляд.

— От і чудово, а зараз пробач, мені час на службу, — Йозеф поцілував дружину в щоку і вийшов з кімнати.

«Невже всі чоловіки такі… — Софія хотіла підібрати слово і не могла. — Такі… стають такими черствими після одруження? Якщо так, які ми з ними різні! Але ж у романах усе зовсім інакше. Або це вигадки письменників? Як не хочеться в це вірити».

Софії хотілося побути наодинці зі своїми думками. Вона наказала осідлати її улюбленого коня і стрімголов помчала з міста. Думки її знову і знову поверталися до сьогоднішньої ночі. Але поступово графиня заспокоїлася: чи то дивна подільська природа подіяла, чи то травневе тепло, але додому вона повернулася в доброму гуморі.. Маленький Ян гуляв з нянькою в саду. Софія відпустила няньку і, взявши за руку сина, попрямувала по алеї до фонтану. Яну виповнилося півтора роки, він уже добре тримався на ніжках і вимовляв багато слів. Усі навколо вважали, що він схожий на батька, а от очі — мамині. Софія поглянула на свою крихітку й усміхнулася (від ніжності у неї стиснулося серце). Ян побачив ворону і незграбно попрямував до неї. Але ворона, зайнята якимось шматком, не поспішала відлітати. Пройшовши половину шляху, малюк у нерішучості зупинився, потім спіткнувся, упав і заплакав.

— Оце так солдат! — почула Софія позаду голос чоловіка. — Що, злякався ворони?

Йозеф підхопив сина, і маленьке тільце Яна злетіло вгору в сильних руках батька. На обличчі дитини відразу з’явилася усмішка. Він схопив батька за вус, той голосно закричав «ай-ай!» і замотав головою, викликавши бурхливе захоплення Яна, який відразу залився сміхом. Йозеф підкинув сина вгору — Софія навіть трохи злякалася — міцні чоловічі руки спритно зловили малюка. Обом її чоловікам дуже подобалося товариство один одного. «Ось це, напевно, і є найголовніше в нашому житті зараз, — подумала графиня. — А мої нічні образи — це лише прагнення досягти повного ідеалу або радше ідилії». Материнські інстинкти на час придушили почуття Софії-жінки.

Тепер, коли у Софії з’явилося багато вільного часу, вона із натхненням почала облаштування будинку, намагаючись зробити своє сімейне життя затишним і гармонійним. Будь-яка спільнота, зокрема сім’я, повинна мати свій центр (це непорушний закон), і графиня Софія із задоволенням узяла на себе цю нелегку роль. А це ой яке непросте завдання! Спочатку потрібно вишколити прислугу, щоб та була непомітною і водночас завжди під рукою. Потім необхідно створити в будинку такий затишок, щоб гості, вголос захоплюючись оздобленням, про себе не думали, що у господарів, які мають хоч і дорогі, але ніяк не погоджені між собою предмети розкоші, нема смаку. І