Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Молодець! — генерал здивовано поглянув на Софію, а потім перевів погляд на сина: — Не збагну, ви що, в Парижі займалися вивченням статуту?

— Не хвилюйся, батьку, як бачиш, ми все встигали.

З наступного дня робота закипіла. Софія активно брала участь у всіх справах: жваво обговорювала зі свекром проект майбутнього будинку, іноді даючи дуже цінні поради (смак у графині був на рівні), пояснювала Йозефу, які саме дерева потрібно досадити в їхньому саду, які статуї прикрашатимуть алеї і де найкраще місце для фонтану. Але, звичайно, не лише власним будинком були зайняті думки молодої грекині. Після їх приїзду з Європи життя в Кам’янці помітно пожвавішало. Софія вела листування з графинею де Поліньяк, графинею Бальбі і Віже-Лебрен. Генерал Комаржевський, шеф військового кабінету короля, систематично надсилав свіжу пресу — варшавські і паризькі газети, Станіслав Трембецький — любовні романи різних авторів. Софія організувала у себе салон, і двічі на тиждень молоді люди (кам’янецька еліта) мали задоволення знайомитися з новинами й обговорювати придворне життя обох столиць. Графиня Софія зі знанням справи додавала свої коментарі з приводу тієї чи іншої особи. А свіжі романи читали вголос і обговорювали до глибокої ночі.

Генерал Ян де Вітте разом із професором фізики Каспровічем продовжували експерименти із запуску повітряної кулі. І повторна проба запуску виявилася невдалою: куля знову загорілася і впала.

Софія і Йозеф організували аматорський театр. Першою постановкою була комедія «Солдатська любов» за участю офіцерів і солдат фортеці.

Час від часу через Кам’янець проїжджали важливі гості, які зупинялися в будинку коменданта. Одного разу Ян де Вітте повідомив, що до Снятина прибув імператор Йосиф II.

— Зараз Снятин, гарне містечко на річці Прут, знаходиться на території Австрії, хоча це недалеко від Кам’янця, — пояснив генерал.

— Йозефе, — звернулася до чоловіка Софія, — вважаю, тобі треба нагадати про себе імператору, адже він так багато зробив для нас.

— Звичайно, люба. Але як це зробити?

— Я підготую йому невеликий, але зворушливий подарунок, а ти забезпеч кур'єра.

— Що ж ти вирішила подарувати імператорові?

— Це мій секрет, — усміхнулася графиня після деякої паузи.

— Ну що ж, як завжди, покладаюся на твій смак та інтуїцію.

Імператор Йосиф II розмовляв із князем Чарторийським і генералом Кінським, коли його камердинер доповів:

— Ваша величносте, до вас кур’єр з Кам’янця від графині Софії де Вітте.

Кур’єр зайшов, низько уклонився і поставив на столик великий кошик, накритий вишитою серветкою.

— Графиня Софія де Вітте просить прийняти від неї скромний дар.

— Що там? — запитав імператор і, не чекаючи відповіді, підняв серветку і завмер: кошик до країв був наповнений великими стиглими вишнями. Такі вишні бувають тільки в Україні! Чарторийський із Кінським здивовано подивилися на кошик — варто було через таку дурницю гнати кур’єра добру сотню кілометрів! Але, перевівши погляд на імператора, відразу змінили свою думку. Цесар сяяв від задоволення. Такий прояв уваги до нього, імператора найбільшої імперії в Європі, був вершиною визнання його людських якостей, які він, Йосиф II, постійно підкреслював. Королі теж люблять прості земні задоволення!

— Пригощайтеся, панове, — цесар набрав у жменю стиглих вишень і почав роздавати їх своїм співрозмовникам. — Графиня де Вітте — велика жінка! Я назавжди залишаюсь її шанувальником.

Потім імператор покликав до себе кур’єра:

— Іди-но сюди, чоловіче. Ось тобі сто дукатів за цінний подарунок.

Сто дукатів на ті часи були дуже великими грошима.

Рік пролетів непомітно. Сьогодні Софія вперше приймає гостей у власному будинку. Вона дуже цього хотіла. Вчора графиня спеціально їздила на вулицю Віттовську, звідки дуже добре зверху крізь крони дерев проглядався їхній будинок і сад, щоб ще раз перевірити, чи все зроблено. І залишилася задоволеною: будинок виглядав розкішно і водночас романтично. Сад (ще одна її гордість) спланований так, як вона хотіла: його прямі алеї тягнулися вздовж обох берегів Смотрича, два ажурних містки дозволяли не тільки перебратися з одного берега на інший, а й відпочити на них, милуючись і річкою, і казковим парком. А який молодець Йозеф! Виявивши мілину посередині річки, наказав насипати землі і поставити альтанку. Тепер теплими вечорами можна добиратися на цей острів на човнах. Інша альтанка стоїть на невеликій галявині. Цю галявину можна спостерігати з різних точок парку, і щоразу вона виглядає по-іншому. Рукотворний струмочок, пробиваючись з-під величезного каменю, то повільно повзе серед трав і кущів, то несподівано наткнувшись на кам’яну перепону, обходить її і, падаючи вниз із невеликої висоти, йде під землю, то знову виринає і, з’єднуючись із водним потоком фонтану, не кваплячись, направляється до річки. Фонтан хоч і працює, але ще не оформлений до кінця. Вода здіймається вгору з кам’яної гори. Софію це влаштовує, але батько, генерал Ян де Вітте, хоче зробити щось подібне до зразків давньоримського мистецтва.

Будинок хоч і не дуже великий, але затишний. У великій залі над витонченим мармуровим каміном — великі дзеркала. Меблів стилі a la Louis XV встановлені в цій залі і в спальні Софії. Невеликі кімнати декоровані грецьким орнаментом. А дитяча — просто чудо! Маленькому Яну буде дуже затишно і зручно, адже старався для нього дід. І про себе з сином генерал не забув: винний льох вдався на славу! Отже, завтра, 15 травня, Софії виповнюється 23 роки, і про кращий подарунок вона не могла і мріяти. З ранку графиня помітно нервувала, гримала на прислугу — їй здавалося, що не все готово до свята. Але всі тривоги грекині виявилися марними: вечір удався, гості були приємно здивовані побаченим, навіть захоплені (Софія це бачила по очах). Перед тим як попрощатися, граф і графиня де Вітте ще й заінтригували гостей, наскільки це було можливо.

— Панове! — урочисто промовила Софія. — На цьому наше свято не закінчується. Ласкаво просимо завтра відвідати наш заміський будиночок на Татарці. Це наша невелика імпровізація. Я називаю його Ермітажем, а Йозеф наполягає на назві «Травневий будиночок». Дуже сподіваємося вас там бачити і завтра, і