Сюрпризи долі - Єва Гата

Одну марноту і боротьбу.

За що ж боровся?

За владу.

Що ж з нею робити?

У могилу з собою не візьмеш.

Гроші? Для чого вони потрібні?

Щоб гідно жити.

А далі?

Щоб купити дорогу труну і побудувати гробівець на престижному цвинтарі.

«Я зроблю найважливіший крок у житті. Незважаючи ні на що, покину вибудоване власними руками гніздо і полечу до тої, що стала для мене цілим світом. Вона повірить мені і покохає так, як і я її. Якщо мені залишилося ще кілька років, то проживу їх, як велить серце. Щастя розчинитися в морі кохання. Хто би і що не говорив, не переконає мене у протилежному», — остаточно вирішив Вітас.

Посміхаючись сам до себе, знаменитий хірург уявляв себе перекопаним пісочним берегом, на який набігає лагідна тепла морська хвиля і змиває з нього усі нерівності, повертаючи первозданну красу.

Можливо, все б так і сталося, якби не дружина Вітаса — Ельза. Їй до нестями остогиділо ціле життя потурати примхам чоловіка. Вона почувалася йому рівною, оскільки була донькою відомого хірурга і завдяки її зв’язкам коханий здобув свою могутність. Хто ж, як не вона, висадила його на самісінький чубок Олімпу? Тому цілком закономірно вважала, що поруч з його троном стоїть і її крісло.

Ельза виросла в багатій і успішній сім’ї. Дівчиною не мала наміру швидко виходити заміж, найперше планувала зробити кар’єру, а вже потім думати про родинне гніздечко. Однак не завжди буває, як плануєш. На її шляху зустрівся вродливий парубок, який зачарував юне серце. Він виявився напрочуд наполегливим кавалером і вона піддалася. Батькам також сподобався наречений доньки. Відіграли багате весілля й почалося сімейне життя.

Починалося все дуже гарно, та ще не минув медовий місяць, як спокійне життя пішло шкереберть. До молодої жінки стали долітати чутки, що у її благовірного з’явилася полюбовниця. Ця новина її вбила, заставила страждати від приниження. Потім першу коханку змінила друга, а далі третя, згодом не було ліку позашлюбним утіхам.

Усі намагання Вітаса приховати свої захоплення були марними, Ельза завжди якимсь дивом довідувалася про його полюбовниць і жорстоко мстила. Вона — законна жінка, впродовж усього подружнього життя змушена була боротися за свого чоловіка. Їй добряче обридли його зради і швендяння за чужими спідницями. Їхні стосунки перетворилися у суцільний конфлікт, адже для Ельзи шлюб був священною обітницею. Не відаючи нічого про Геру, скуту священною обітницею зі Зевсом, Ельза вперто йшла її шляхом. Бідна зраджена жінка ніколи так і не пізнала справжнього щастя, яке вбачала у подружній вірності. У неї виробився особливий нюх на суперниць, і їхню присутність відчувала миттю. Якби її запитали, звідки знає, то не пояснила би. Вона читала з його рухів, слів, блиску очей, надмірних люб’язностей і запобіганнях перед нею.

Після багатьох років спільного життя Ельза спробувала сприймати походеньки чоловіка, як тимчасове явище, яке на старості років мине. Вона вірила, що колись вони будуть разом. Проте останнім часом жінка запримітила, що з Вітасом коїться щось незрозуміле. Без сумніву, причиною є нова коханка. Однак у нього був інший блиск очей, інший погляд, рухи, якась замисленість чи замріяність, що постійно відсторонювали його, а люб’язності, раніше створювані почуттям вини, змінилися на роздратований гаркіт.

— Це щось новеньке, — захвилювалася, — треба негайно довідатися і, не зволікаючи, діяти.

Ніхто не знав, а тим більше Вітас, що інформація просочувалася через секретарку, давненько підкуплену Ельзою. Жінки уклали між собою таємну угоду, яка щедро винагороджувалася.

— Чому ж цього разу не надійшло штормове попередження? — дивувалася Ельза, — з ним явно щось коїться. Але що?

Секретарка нічого нового не знала.

— Пані Ельзо, присягаюся, нічого не приховую. Останнім часом шеф ні з ким не зустрічався і шофер відвозив його щовечора після роботи прямісінько додому.

— А з ким він збирається летіти в Прагу? — не заспокоювалася Ельза.

— Сам, — замислилася секретарка.

— Ти купувала йому один квиток?

— Я взагалі не купувала квитків.

— А хто?

— Не знаю, хоча він питав мене про телефон однієї аґенції.

— Якої? — відчула ґрунт під ногами Ельза.

— Не то «Евротур», чи то якийсь інший «тур». Ось подивіться, я для нього виписала номер телефону.

Нарешті все стало на свої місця. Як правди не ховай, усе ж вилізе. Ельза елементарно довідалася, з ким це її коханий майнув до Праги. Зрозуміло, нова кокотка. Тепер він був цілковито в її руках. А та повія надовго запам’ятає, як цупити чужих чоловіків.

Для початку не завадить зробити пробний дзвінок до Праги, щоб розвідати ситуацію. Та на своє здивування, Ельза не почула традиційних запопадливих ноток у його голосі. Щось діється не те. Їй дуже не подобався тон, яким розмовляв благовірний. Не вона його зловила на гарячому, а він вислизає з її рук. Страшна здогадка майнула в голові. Якщо не припильнувати, то буде кінець. Нитка занадто натягнулася і ось-ось увірветься. Традиційні заходи тут неефективні, треба діяти інакше. Щоб упевнитися у своїх здогадах, вирішила поглянути йому в очі. Найкраще це зробити одразу в аеропорту, тоді вималюється справжня картина, а поки що продумати новий стратегічний план.

Ельза не помилилася, хоча в аеропорті Вітас був сам. Вона все зрозуміла. Їй стало страшно. Він навіть не ховав свої палаючі очі, такого блиску вона вже давно не бачила. Стареча лебедина пісня! Дурень, він навіть не підозрює про наслідки. Та зараз головне не сполохати цього закоханого ідіота. Найкраще вдати, що нічого не змінилося, а даліметодично почати діяти.

Вітас оглядав себе у дзеркалі і не вірив своїм очам. Які разючі зміни! Він помолодшав щонайменше на двадцять років.