Помститися iмператору - Тимур Іванович Литовченко

– Щоб допомогти і вашій високості, і вашій шляхетній сім'ї.

– Та що ви таке кажете, графе?! – принцеса несподівано роздратувалася. – Хіба ж ви бабка-повитуха або відьма, що беретесь повернути дівчині втрачену цноту?!

– Ні те, ані інше. Я просто граф Сен-Жермен…

– Але ж за все ваше золото!..

– Повірте, принцесо: якби я нічим не міг зарадити у цій ситуації, я б нічого не обіцяв.

– А ви можете зарадити? – потік сліз, що лився з очей Йоганни-Єлизавети, миттю припинився.

– Спробую, ваша високосте. Але…

– Але?! Ви все-таки в чомусь сумніваєтеся, графе? Вагаєтесь?..

– Але все залежить від знайомства із юною принцесою Софіхен. Тож прошу познайомити нас. І негайно.

– Ну, гаразд.

За допомогою графа Йоганна-Єлизавета розпрямилася, потім як могла привела до ладу свою зовнішність, і вони рушили через «дикий» парк до напівзруйнованого замку, обшарпані будівлі якого потопали серед буйної рослинності.

Та по мірі наближення до місця «розбірок» оптимізм принцеси й надії на обіцяну графом допомогу все більше танули. Тож коли Йоганна-Єлизавета побачила на невеличкій галявині перед замком юну «злодюжку», брудну сукню якої та розпатлане волосся три наполохані служниці (оце й був весь штат обох принцес!) так і не здогадались почистити від прілої соломи, то гримнула на дочку, вже аніскільки не стидаючись графа:

– Ах ти ж негідниця клята! Шльондра!

– Ваша високосте… Матінко… – почала було принцеса.

– Що-о-о?!

– Та не переймайтесь ви так, прошу.

Було очевидно, що юна Софіхен щосили намагається заспокоїти Йоганну-Єлизавету. Та досягла вона прямо протилежного результату.

– Хвойда!!! – вереснула стара принцеса, аж підскочивши на місці.

– Матусю…

– Паскуда!!!

Не в змозі бачити материнський гнів, Софіхен відвернулась. Забувши про будь-яку пристойність, Йоганна-Єлизавета кинулась до дочки, лівою рукою схопила її за плечі, а правою заліпила дзвінкого помордаса. Сен-Жермен, котрий уважно спостерігав за процедурою розправи, не без внутрішнього захвату побачив, як очі юної принцеси сяйнули непідробним гнівом, і вона скрикнула по-французьки (очевидно, щоби служниці не зрозуміли):

– Але ж великі просвітники вчать, що все природне не є негідним! І якщо я відчула природний потяг, якщо схотіла нарешті пізнати…

– Нікчема! Наволоч!! Поганка!!! І ти ще насмілюєшся шукати аргументи на своє виправдання?! – заволала у відповідь Йоганна-Єлизавета. Втім, вона теж завбачливо перейшла на французьку і, зовсім забувши про це, гримнула на служниць:

– Де той клятий конюх?! Кажіть!!!

Служниці здивовано перезирнулись, явно не зрозумівши господиню.

– Е-е-ех, от був би вдома його високість Христіан-Август, він би попри все своє благочинство точно звелів викопати цього бахура хоч би з-під землі й зашмагати шомполами до смерті!.. – Йоганна-Єлизавета стиснула кулаки.

Служниці перелякано зойкнули, але змістовної відповіді на запитання розлюченої принцеси так і не дали. Тож замість них відповіла юна Софія-Фрідеріка-Августа:

– Ганс утік, злякавшись вашого гніву, матінко… і я бачу, він таки мав рацію! А що такого, ваша високосте?! Чого це ви так розкричались, немов зараз кінець світу настане?!

– А того, що ти, дурепа мала, в одну-єдину мить, навіть не замислюючись, втратила найцінніше своє багатство – от чого!!

– Але ж великі просвітники!..

– Софіхен, помовч!!!

– Але ж месьє Вольтер!.. Месьє Руссо!..

– Ні Вольтеру, ні Руссо, ані будь-кому з них не потрібно виходити заміж!!! Ти хоч би подумала про те, якому йолопові буде потрібна твоя спаплюжена дівочість, паскудна ти курва?!

– Пхе! Йолоп знайдеться!

Сказавши це, юна принцеса гордовито підняла підборіддя й уперла руки в боки, а бідолашна мати, схопившись за голову, тільки промимрила:

– Софіє-Фрідеріко-Августо, ви хоч би думаєте, що кажете?..

– Авжеж думаю! – не розгубилася дівчина. – Йолоп знайдеться – такий самий, як мій батько!

– Софіє-Фрідеріко-Августо!..

– Чи то ви, ваша високосте, вважаєте, ніби я не знаю, скільки разів ви наставляли роги нашому шляхетному батечкові, доки він віддано служить імператорові Фрідріху?!

Йоганна-Єлизавета побіліла лицем, здригнулась усім тілом, потім зіщулилась та безпомічно забелькотала:

– Фіхе!.. Фіхе!.. З нами граф!..

– Та плювати мені на всіх! І на вас, і на графа вашого!!! – юна принцеса тупнула ніжкою та продовжила собі знущатись над бідолашною матір'ю: – Ах, бідний мій батечко! Вони ж такі шляхетні, такі благочинні, але зовсім дурнуваті! Вони вибиваються з останніх сил на імператорській службі, а їхня самотня дружина між тим тільки й робить, що скаче у гречку!

І щоб остаточно закріпити перемогу у достойній словесній баталії з матір'ю, мовила:

– Теж мені, накрутили солоденьких моральних байок: заборонений плід, заборонений плід… І ніякого особливого смаку у цьому вашому плоді немає – отак!!! Нічого такого – кисленьке яблучко! Скуштувала – пху!..

І злісно плюнула під ноги. Йоганна-Єлизавета знов здригнулася й мовила, тепер уже звертаючись до Сен-Жермена:

– От що стається, шановний графе, коли шляхетна дівчина щодня тільки й робить, що вештається із селюками. Господи, що ж це буде?..

– Для початку, ваша високосте, поговоримо сам на сам, – спокійно мовив по-французьки Сен-Жермен, який з непідробним інтересом стежив за розвитком невеличкого сімейного скандалу.

– Але ж…

– Будь ласка, ваша високосте, заспокойтесь та вислухайте мене. Але наодинці.

І тихо додав:

– Вважайте, нічого образливого на вашу адресу я не чув.

– О-о-о, графе!..

Сен-Жермен послав принцесі багатозначущий погляд, та цієї миті юна Софіхен кивнула на гостя:

– А це ще хто такий – отой ваш граф, чи що?..

Втім, після обнадійливих слів Сен-Жермена принцеса вже оговталась і не слухала непутящу дочку. Вона нарешті знов перейшла на німецьку, суворо кинувши служницям:

– Відведіть цю негідницю додому, перевдягніть у чисте,