Помститися iмператору - Тимур Іванович Литовченко
– Нічого, ваша високосте, нічого: все владнається… – і щоб заспокоїти співбесідницю, граф Сен-Жермен мовив повчально, вказуючи на гілку, котра й досі трохи розгойдувалась: – Коли мене відвідують подібні думки, я згадую слова Спасителя нашого з Нагірної проповіді: «Погляньте на пташок небесних: вони не сіють, ні жнуть, ані збирають до житниць; і Отець ваш Небесний годує їх». Чудові, дуже мудрі слова, чи неправда?
Але принцеса Йоганна-Єлизавета, схоже, не поділяла його ентузіазму, оскільки мовила, сумно зітхнувши:
– Вам, шановний графе, легко говорити подібні речі…
– Цитувати, ваша високосте, цитувати! Адже ці слова – не моя власна вигадка, а вірш із шостої глави Євангелія від Матвія…
– Все одно, графе, все одно, – принцеса знов зітхнула. – От у тім-то й річ, що ми, сімейство шляхетного принца Христіана-Августа Анхальт-Цербстського, живемо саме як оті пташки: тут подзьобали суху скоринку, там дзьобнули випадково розсипане зерно – та й на інше місце полетіли. Добре, що Фрідріх Великий взяв мого Христіана-Августа на службу, бо як би ми інакше зводили кінці з кінцями?..
Йоганна-Єлизавета зітхнула утретє та продовжила бідкатись:
– Ви ж бачили, шановний графе, як ми живемо, у що вдягаємось і що їмо! А дочка наша, спадкоємна принцеса Софія-Фрідеріка-Августа, весь день бавиться з дітлахами наших служників. Соромно навіть говорити про таке пристойним людям… хоча, з іншого боку, вони навряд чи повірять у подібні речі.
– Але його високість принц Христіан-Август знаменитий своїм благочинством та шляхетністю, – продовжив заспокоювати її Сен-Жермен. – Тому не втрачайте надії на краще, ваша високосте, і рано чи пізно всемогутній Господь простягне вашій сім'ї свою руку.
– Ох, шановний графе, хай би Він простягнув руку свою якнайшвидше!
– А от нарікати на те, що Бог не квапиться вам допомагати… Вибачте, ваша високосте, – та оце вже гріх!
– Так нема вже сил терпіти ці жахливі злидні, неприпустимі для такої шляхетної родини, як наша!
– Може, саме тому Всемогутній досі не допоміг вам, що бажає випробувати? Треба навпаки дякувати Йому за це.
– Та що ви таке кажете, графе?! Нам з Христіаном-Августом багато не треба, ми своє вже побачили. От би тільки принцесу вигідно заміж видати – ото й була б нам добра допомога на старість!
«Еге ж, ясна річ, сиділи б ви за заможненьким зятьком, немов за кам'яним муром!» – подумав Сен-Жермен, а вголос мовив:
– Знаєте що, ваша високосте?
– Що!.. – одразу скрикнула Йоганна-Єлизавета, немов навіжена.
– Про мене подейкують, нібито я вмію виготовляти золото з міді. Чи не бажаєте, щоб я вам отаким-от чином «зварив» трішки золота? Щоправда, я насправді того не вмію, та як спробувати, добре помолившись, раптом щось та й вийде…
– Все жартуєте, графе, все жартуєте, – принцеса видавалась явно розчарованою. – У нас-то й міді небагато, а ви…
– А якщо добре пошукати?
– Краще підшукайте підходящу партію для нашої юної Софіхен. Ви ж, подейкують, весь світ уздовж та впоперек об'їздили, у вас такі зв'язки, такі знайомства…
– Які ще знайомства? – підозріло спитав Сен-Жермен, але відповіді так і не отримав.
Адже саме цієї миті на галявину вилетіла захекана молоденька служниця. Не встиг граф відзначити подумки, що вбрання хазяйки та служниці не надто відрізняється, оскільки сукні обох надто зношені та штопані-перештопані, як дівчина звернулась до принцеси, жахливо заїкаючись:
– Ва… Ва… Ва… ша… Ваша…
– Ну, що там сталося?! – несподівано суворо гримнула Йоганна-Єлизавета на служницю.
– Ва… Ва… Ва…
– Ну?!
– Ва… Ва…
– Та я тобі зараз!.. – принцеса гнівно замахнулась на дівчину. Та відсахнулась і скрикнула:
– Ваша високосте, але ж гер граф!..
– Що «гер граф»?! Що «гер граф»?!
– Ну-у-у… – служниця нерішуче розвела руками.
– Що поганого зробив тобі наш шановний гість?!
– Нічого, ваша високосте! Та я не наважуюсь говорити при ньому… у присутності його світлості.
Тільки-но Сен-Жермен хотів сказати щось принцесі, як вона закричала на служницю з новою силою:
– Ах ти ж паскудниця невихована! Ти що, вважаєш, нібито його світлість граф – то якийсь недостойний селюк?! Ану кажи негайно, у чім річ, бо я тобі зараз же всі коси повисмикую!..
– Ну гаразд, ваша світлосте, скажу, – й зібравши всю свою рішучість, служниця мовила: – її світлість принцеса Софіхен тільки-но розсунула ноги перед нашим конюхом, перед рябим Гансом. Просто на конюшні…
– Що-о-о-о?!!
Обличчя та шия Йоганни-Єлизавети так жахливо налилися кров'ю, що Сен-Жермен злякався, як би її тут же, на місці, не трафив шляк. Та наступної ж миті обличчя жінки навпаки побіліло, вона кинулась на служницю, на ходу зламавши довгу гілку з куща й заволавши:
– Та стули ти пельку, дурепо!!! Хіба ж можна казати такі речі при!.. От я тобі!!!
Служницю немовби вітром здуло, і весь запал Йоганни-Єлизавети одразу ж зник. Вона зробила ще крок, потім зупинилася, вронила лозину та похитнулась, і якби Сен-Жермен не підтримав її, то неодмінно впала би у буйну невикошену траву.
– Заспокойтеся, ваша високосте… – почав було граф.
Не слухаючи його, принцеса відчайдушно заголосила:
– Господи Боже мій, за що?! За що, я питаю?! Адже була в мене одна-єдина надія: видати дочку заміж!!! І щоб одразу все зруйнувати!.. Одним-єдиним дурнуватим вчинком!.. Мої останні надії!..
– Ваша високосте… – прошепотів граф несподівано тихо. Здивована цим шепотінням, принцеса простогнала:
– О-о-о, дорогий графе, я остаточно розбита. Знищена. Спаплюжена – немовби цей клятий конюх навалився на мене, а не на мою непутящу дочку… Мені так соромно, так соромно!.. Яке падіння, яке жахливе падіння!..
І розридалась.
– От що я скажу вашій високості, – мовив Сен-Жермен спокійно. – Мабуть, Господь Бог недарма спрямував мій шлях саме сюди, до Цербста.
– Щоб ви
