Помститися iмператору - Тимур Іванович Литовченко

– То я накажу завоювати Схід!

– Це, Ваша Величносте, не вдалося ще нікому – навіть Александру Великому. А під його рукою перебувало півсвіту…

– Подумати тільки: півсвіту!.. Він переможно пройшов таку відстань! Ви теж півсвіту об'їздили, вам теж пощастило. А от я, знаєте, бачила зовсім небагато… Більше того, все дитинство прожила то у Преображенському, то в Ізмайлшському.

– Перепрошую, Ваша Величносте, що це за міста?

– Це села, графе, всього лише підмосковні села… Вам так поталанило побачити заморські дива не просто на власні очі, але, так би мовити, у їх природному середовищі. І загалом, світ такий великий та несподівано розмаїтий… Тільки уявіть, графе: нещодавно мені доповіли, що Велика Британія – це, виявляється, острів! А я й не здогадувалась.

– Ваша Величність, либонь, жартують…

– Аж ніяк. Просто месьє Рамбур та отець Дубянський[31] були добрими вихователями, проте не навчали мене таких мудрених речей.

– Ну, Росія – то далеко не острів. І теж величезна держава… Ну, може, трохи менша, ніж колишня імперія Александра Македонського.

– Зізнаюся по секрету, графе: керувати такою величезною державою – це так важко, так важко, що без допомоги добрих моїх конферентів Шувалова, Воронцова, Бестужева, Черкаського, Трубецького та інших я би нізащо не впоралась! Адже то Кабінет міністрів, від якого лише суцільні прогріхи у справах, ліквідувати треба, то Сенату права повертати, то у справах Берг-колегії чи Мануфактур-колегії розбиратися… То те то се…

– Як же Вашій Величності не пощастило: весь час у справах та й у справах… – зітхнув Сен-Жермен.

– Ні, графе, все ж таки ви не уявляєте, наскільки це складно! Це вам не якийсь тірольський маєток…

– Ним керує найнятий мною управитель, доки я подорожую.

– І непогано керує, мені здається.

– Що Ваша Величність мають на увазі?

– Маєток Сен-Жермен приносить вам, графе, непогані прибутки… якщо ви й справді не варите золото з міді, як стверджує мій добрий граф Бестужев.

Погляд імператриці на мить загострився, проте Сен-Жермен лише розсміявся:

– Треба мати кмітливого управителя… як, наприклад, граф Бестужев – і тоді навіть з маленького клаптика землі у горах матимеш великий зиск!

Єлизавета Петрівна теж розсміялась у відповідь. Ще хвилин сорок розмовляли про прикрі труднощі державного управління. Між іншим, імператриця напівсерйозно запропонувала:

– А ви, графе, не погодились би найнятись до мене придворним алхіміком, як це бувало в минулому?

– Навіщо?

– Аби варити мені еліксир молодості та видобувати золото з міді.

– По-перше, сучасна наука заперечує існування алхімії та різноманітних чудодійних еліксирів, – резонно заперечив Сен-Жермен.

– Але ж ви, графе, власноруч виготовляєте такі засоби, як…

– Я, Ваша Величносте, не вчений, а всього лише слухняний учень багатотисячолітньої премудрості Сходу. А по-друге, у такому разі наш друг граф Бестужев ще чого доброго приревнує мене як особистого постачальника Вашої Величності, бо еліксир молодості та дармове золото – речі дуже й дуже серйозні. От тоді я вже точно скінчу свої дні в одному з казематів Петропавлівської фортеці. А ваш тутешній клімат, боюся, вб'є мене дуже швидко.

– Якщо вам не давати вашого еліксиру, графе?

– А як же я готуватиму його у в'язниці?!

Обидва ще трохи посміялись. Далі поговорили про петербурзький клімат, про архітектуру Північної Пальміри й можливості її покращення, потім знов повернулись до управлінських справ, потім бесіда перекинулась на історію блискучо-тріумфального сходження Єлизавети Петрівни на російський трон.

Сен-Жермен терпляче чекав, коли ж імператриця перейде до головного – адже заради пустопорожніх теревенів вона навряд чи стала би викликати його із самого ранку… Тим паче, у вищих сферах його заздалегідь попередили трохи про інше. І лише коли спливла третя година невимушеної бесіди, Єлизавета Петрівна раптом мовила:

– А знаєте, графе, в мене до вас серйозна справа.

– Я весь до послуг Вашої Величності!

– Попереджаю: справа ця дуже й дуже конфіденційна.

– У такому разі чом би Вашій Величності не довірити її комусь іншому – наприклад, графу Розумовському чи графу Лєстоку, чи комусь із членів Конференції при найвищому дворі?..

– Бо краще від вас її ніхто не виконає.

– Але ж, Ваша Величносте, всі вони – люди перевірені, а я – ненадійний чужоземець, котрого підозрюють у шпигунстві на користь ворожо налаштованої Франції…

– Облиште, графе, – доволі різко обірвала Сен-Жермена імператриця, і він слухняно замовк. – Для людини, котра живе не одну тисячу років (а я у це щиро вірю, попри зрозумілі сумніви графа Бестужева), нинішні інтереси усіх нинішніх країн не варті виїденого яйця. У той час як кожен із згаданих вами сановників має свій інтерес. Наприклад, візьмемо графа Лєстока: він суцільно відданий мені, проте той-таки граф Бестужев підозрює в ньому таємного французького агента. З іншого боку, сам Бестужев надто тяжіє до Австрії, у якої в Росії теж є власні приховані інтереси. Навіть граф Розумовський як малорос може раптом виявитись таємним ворогом Великоросії!

– Ну що ви, Ваша Величносте! Як можна навіть помислити про таку зраду?!

– Ах, облиште, облиште! – Єлизавета Петрівна замахала на графа руками. – Частина малоросів зрадила наші інтереси хто зі Швецією, хто із Францією, тож від них можна чекати будь-чого.

– Але ж не від морганатичного чоловіка Вашої Величності…

– Зараз я просто змушена говорити не як жінка, а як правителька Російської імперії, – жорстко мовила Єлизавета Петрівна. – Отож прошу вас як Божою милістю Її Імператорська Величність: допоможіть підшукати підходящу дружину принцеві Карлу-Петеру-Ульріху!

– Але ж, Ваша Величносте!..

– Так, графе, саме для цього я й запросила вас на конфіденційну розмову.

Деякий час вони мовчки вивчали поглядами одне одного, ніби зустрілись