Помститися iмператору - Тимур Іванович Литовченко
Та бліді губи Великого Магістра вже розтягнулись у батьківськи-лагідній посмішці, а відстовбурчений палець вказав на його, Пауля, стілець. Юнак лише руками розвів, але був змушений повернутись на місце та продовжити запропоновану принцем дивну гру в мовчанку.
Літо 1754 року від Р. Х., Петергоф
Все складалось дуже погано (принаймні, так мусив думати нишпорка, що причаївся в густих паркових кущах): Сен-Жермен не зміг знайти слів настільки переконливих, аби вони проникли у саме серце Великої княгині. Тож він лише безпорадно повторив:
– Ваша високосте, я вже не прошу… я молю – розумієте?..
– Не розумію! Не бажаю розуміти! – презирливо кинула Катерина, не удостоївши нав'язливого надоїду навіть побіжним поглядом. – Не знаю, графе, скільки вам насправді років: хоча виглядаєте ви не більше, ніж на сорок, дехто пліткує, буцімто ви були таким уже в епоху Господа нашого Христа. Не знаю, чи вірити цій нісенітниці, – адже месьє Вольтер щиро висміює існування богів та всякої іншої чортівні…
– Але ж мені достеменно відомо, що ваша високість є доброю християнкою…
– Це не стосується предмета нашої бесіди, графе! – раптом Велика княгиня розвернулась до Сен-Жермена занадто рвучко, при цьому її спідниця на одну-єдину мить різко окреслила роздуте вагітністю черево. – Не намагайтеся збити мене з пантелику, от що! У будь-якому разі, ви занадто старий, щоб як слід зрозуміти мої почуття.
– Чому ваша високість так вирішили?
– Бо за тисячу років ви забули, що таке біль розлуки з коханим! А може, взагалі не кохали нікого й ніколи, продавши душу дияволові за безкінечне життя?! Отакої, графе!..
– Ну, можливо, я й не кохав ніколи… – Сен-Жермен мимоволі потупив очі. – У будь-якому разі кажу як щирий ваш друг: ваша високосте, з ним або без нього, але життя триває і триватиме надалі.
– А без нього я жити не хочу! Не хочу!! Не хочу!!!
Велика княгиня тупнула ніжкою і вперто задерла підборіддя, та наступної ж миті розридалась і промимрила крізь сльози:
– Адже він – справжній батько моєї дитини…
– Тш-ш-ш! Тихіше, ваша високосте, молю – тихіше!
– Ви чоловік, звичайнісінький черствий чоловічок зі звичайнісіньким черствим чоловічим серцем, сповненим нікчемних забаганок та дурних почуттів! Ніколи вам не зрозуміти, як доводиться самотній жінці, батька дитини якої!..
– Ваша високосте, ваша високосте! Ви зараз у такому стані, що маєте узяти себе в руки і подбати перш за все…
– А я не хочу!.. Тобто, навпаки, хочу!.. Я хочу, щоби месьє Салтикова негайно повернули – бо без нього не хочу дбати про нашу дитину!.. Чуєте ви, нікчемо?!
– Ваша високосте, не має жодного значення, хто насправді є батьком вашої дитини…
– Він! Він, він і тільки він – таке достеменно знає лише жінка!!!
– Тихіше, ваша високосте, тихіше!..
– Не хочу тихіше! І не буду тихіше!!!
– От месьє Салтиков казав це саме усім і кожному – і що з того вийшло?.. Не забувайте, у цьому парку вуха має кожне деревце, кожен кущик…
– А мені байдуже – нехай всі чують!!! Нехай і вона теж чує!!! Нехай їй складають розлогі ябеди[36], що я про неї кажу та думаю, – мені плювати! Пху!!!
…Сен-Жермен не зміг знайти слів настільки переконливих, аби вони проникли у саме серце Великої княгині.
Тож: він лише безпорадно повторив:
– Ваша високосте, я вже не прошу… я молю – розумієте?..
Анітрохи не соромлячись, Катерина плюнула просто на чистеньку паркову доріжку й мовила:
– Можете так і переказати Її Імператорській Величності, що доки месьє Салтикова не повернуть…
– Але ж насамперед ви мусите подбати про вашу майбутню дитину. Відколи ваша високість завагітніли – відтоді все! Відтоді ви мусите жити інтересами майбутньої крихітки, цієї живої душі…
– Так от, графе: доки месьє Салтикова не повернуть до Санкт-Петербурга, я не заспокоюся!!! Оце і є мій єдиний інтерес!..
– Але ж зрозумійте, нарешті: незалежно від питання про батьківство, ви, найімовірніше, виношуєте зараз спадкоємця трону величезної Російської імперії! Подумайте хоч би про це…
– А як раптом народиться дівчинка?.. – Катерина на мить змінила гнівний вираз напрочуд миленького цієї миті личка на хитрий.
– Навряд чи так. Адже повитуха, яка місяць тому оглядала вашу високість, сказала, що більшість зовнішніх ознак – за народження хлопчика.
– Так, і ви вже про це знаєте… Змовились! Ви всі тут в огидній змові проти мене та мого кохання!!!
– Я щирий друг вашої високості…
– Тут у мене немає друзів, самі лиш вороги! І ви теж ворог, графе!.. Отже, ви заодно з Її Імператорською Величністю, а тому можете переказати їй: доки месьє Салтикова не повернуть до Санкт-Петербурга, її високість Катерина Олексіївна поводитиметься нерозважливо!
Либонь вирішивши, що їм більш нема про що говорити, Велика княгиня відвернулась від Сен-Жермена та пішла геть, недбало кинувши через плече:
– Так і перекажіть, графе… якщо ви тільки не останній боягуз!
Коли її кроки стихли, із протилежного боку алеї зашелестіли та ледь помітно сколихнулись кущі: нишпорка побіг доповідати начальству про підслухане… Ну, що ж – усе йде точнісінько так, як і має йти. Отже, все гаразд!
Але перш ніж задоволено посміхнутися, Сен-Жермен про всяк випадок сховав обличчя у долонях: збоку це виглядало так, немовби він у розпачі розтирає лице, аби прогнати втому й розчарування. Насправді
