Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Вона приклала ніготь одного зі своїх пальчиків у рукавичці до гарненького зубика і зробила той загальновідомий жест, що виразно означає: “Нічогісінько!”
— Та й держиш ти його!..
— Люба моя, він тільки сплатив мої борги...
— Ото скнара! — скрикнула Сюзанна Валь-Нобль.
— О! — провадила Естер, — боргів у мене було стільки, що відступив би сам міністр фінансів. Тепер я хочу мати тридцять тисяч ренти перш, ніж проб’є північ. О! Він чарівний, я не маю на що скаржитись... Він своє добре робить. Через тиждень ми справлятимемо входини, приходь... Вранці він має подарувати мені купчу на будинок на вулиці Сен-Жорж. Не можна пристойно жити в такому домі, не маючи тридцяти тисяч франків власної ренти... на випадок нещастя. Я вже зазнала злиднів, і більш не хочу. Є такі знайомства, які відразу набридають!
— Ти ж колись казала: “Багатство — це я!” Як ти змінилася! — скрикнула Сюзанна.
— Це під впливом швейцарського повітря; там робишся ощадливою... Слухай, їдь туди, моя люба! Обкрути там швейцарця і ти, можливо, ожениш його на собі! Вони ж бо ще досі не знають таких жінок, як ми... В усякому разі ти повернешся звідти з любов’ю до державної ренти, любов’ю чесною й делікатною... Прощай.
Естер знову сіла в свою розкішну карету, запряжену найпрекраснішими в цілому Парижі кіньми — сірими в яблуках.
— Жінка, що сідає в карету, гарна, — сказав тоді Пейрад англійською мовою Контансонові, — але мені ще більш подобається та, що гуляє пішки; ти підеш за нею й дізнаєшся, хто вона.
— Ось що цей англієць сказав тільки що англійською мовою, — промовив Теодор Гайар, повторивши пані дю Валь-Нобль фразу Пейрада.
Перш ніж ризикнути говорити по-англійськи, Пейрад пустив цією мовою якесь слівце і воно викликало в Теодора Гайара гримасу, яка свідчила, що журналіст розуміє цю мову. Тоді пані дю Валь-Нобль дуже повільно пішла додому, на вулицю Луї Ле Гран в пристойний мебльований дім, оглядаючись, чи йде за нею мулат. Цей будинок належав пані Жерар, якій пані дю Валь-Нобль допомагала в дні свого блиску і яка тепер виявляла до неї вдячність, пристойно її влаштувавши. Ця добра жінка, чесна міщаночка, сповнена чеснот, навіть благочестива, вважала куртизанку за жінку вищого сорту; вона все ще бачила її в розкошах, маючи її за розвінчану королеву; вона довіряла їй своїх дочок; і — річ природніша, ніж можна було б гадати — куртизанка була сумлінна, як мати, коли водила їх в театр, і обидві дівчинки Жерар любили її. Добра й достойна господарка дому нагадувала тих великодушних священиків, які бачать у цих жінках, поставлених поза законом, створіння, що їх треба рятувати. Пані дю Валь-Нобль поважала цю чесну жінку, часто заздрила її чеснотам, коли ввечері розмовляла з нею, ремствуючи на свої поневіряння. “Ви ще гарні, ви можете ще добре влаштуватись”, — говорила пані Жерар. Треба сказати, що пані дю Валь-Нобль пала тільки відносно. Гардероб цієї марнотратниці й чепурухи був іще досить багатий, щоб вона могла принагідно, як у день вистави “Річарда Дарлінгтона”, з’явитись у театрі Порт-Сен-Мартен в усьому своєму блиску. Пані Жерар була ще досить ласкава, платила за карету, потрібну цій жінці “на своїх на двох”, щоб виїздити на обіди, вистави й повертатися звідти.
— Ну, люба моя пані Жерар, — сказала вона цій чесній матері родини, — гадаю, що доля моя зміниться...
— То й добре, пані, тим краще; але будьте розважливі, думайте про майбутнє, не робіть більше боргів. Мені так важко спекатись цих людей, що шукають вас!..
— Е, не турбуйтесь про цих собак, що вже нажили від мене величезні суми. Ось візьміть квитки у Вар’єте для ваших дочок, гарна ложа в першому ярусі. Коли мене хто-небудь питатиме сьогодні ввечері, а мене ще не буде, то хай все ж пройдуть у кімнату. Там буде Адель, моя колишня покоївка. Я її надішлю до вас.
Пані дю Валь-Нобль, не маючи ні тітки, ні матері, була змушена користуватись послугами покоївки (теж “на своїх на двох”), яка мала розіграти роль Сент-Естев перед незнайомим; перемога над ним повинна була дати їй змогу знову піднестись на належний рівень. Вона пішла обідати з Теодором Гайаром, у якого сьогодні мала відбутися “гулянка”, тобто обід, що його влаштовував Натан, сплачуючи програне парі, — одна з тих гулянок, про які кажуть: “будуть жінки”.
Важливі причини примусили Пейрада взяти особисту участь у цій інтризі. А втім, його цікавість, так само як і цікавість Корантена, була так збуджена, що й без тих причин він охоче втрутився б у цю драму. У цей час політика Карла X завершила свою останню еволюцію. Доручивши кермо правління міністрам за власним вибором, король готував завоювання Алжиру, щоб скористатись цією славою, як правом на те, що назвали державним переворотом. Усередині країни не було більше змов. Карл X думав, що в нього немає ворогів. У політиці, як на морі, бувають обманні штилі. Отже, Корантен перебував у цілковитій бездіяльності. У таких обставинах справжній мисливець, щоб набити руку, “за браком чорного дрозда, стріляє сірого”. Доміціан, наприклад, за браком християн, бив мух. Контансон, бувши свідком арешту Естер, з витонченою розсудливістю шпигуна прекрасно оцінив цю операцію. Як ми бачили, шельма не завдав собі клопоту прикрасити свої думки перед бароном де Нюсінженом. “На чию користь оббирають банкірову пристрасть?” — таке було перше запитання, яке поставили перед собою двоє друзів. Вгадавши в Азії дійову особу п’єси, Контансон сподівався дістатися через неї до автора; але вона вислизала в нього з рук протягом деякого часу, ховаючись, наче вугор, у паризькому мулі, і коли вів знайшов її кухаркою у Естер, співробітництво мулатки здалося йому незрозумілим. Отже, вперше трапилося так, що ці два майстри шпигунства наштовхнулися на “текст”, який вони не могли розшифрувати, хоч і підозрювали тут темну історію. Після трьох послідовних і сміливих атак будинку на вулиці Тебу, Контансон натрапив на найупертішу мовчанку. Поки Естер жила там, швейцар, здавалося, був пройнятий глибоким жахом. Азія, мабуть, обіцяла за порушення мовчанки отруйні пілюлі для всієї сім’ї. Наступного дня після того, як Естер виїхала в квартири, Контансон знайшов швейцара трошки розсудливішим; він дуже шкодував, що виїхала ця дамочка, яка, казав
