Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

заборговуються заради того, щоб зберегти видимість розкошів, які дозволили б їм знову знайти те, що вони тільки що втратили, — касу, з якої можна брати. Такі злети й падіння в їх житті добре пояснюють дорожнечу зв’язків з ними, які майже завжди справді влаштовуються так, як Азія пристебнула (ще слово з їх лексикону) Нюсінжена до Естер. Отож, парижани, що добре знають Париж, прекрасно розуміють, у чому справа, побачивши на Єлисейських полях — на цьому метушливому й рухливому базарі — якусь жінку в найманій кареті після того, як бачили її рік або півтора тому в екіпажі, що вражав розкошами й витонченим смаком. “Коли потрапиш у тюрму Сент-Пелажі, треба вміти вискочити в Булонський ліс”, — казала Флоріна, кепкуючи разом з Блонде з віконтика де Портандюера. Деякі спритні жінки ніколи не ризикують такими контрастами. Вони залишаються, сховавшись у жахливих мебльованих кімнатах, спокутуючи своє марнотратство таким бідуванням, якого зазнають подорожуючі, що заблудили десь у Сахарі; але від цього вони не набувають ніякої схильності до заощадження. Вони наважуються відвідувати маскаради, подорожують у провінцію, з’являються, добре причепурившись, на бульварах у погожі дні. А втім, у їх середовищі трапляються прояви відданості, властиві зневаженим верствам суспільства. Щаслива жінка з охотою допомагає подрузі, кажучи собі: “І я буду в такому стані в неділю”[83]. А втім, найістотніша допомога — це допомога перекупки плаття. Коли ця лихварка робиться кредиторкою, вона ворушить і перетрушує всі старечі серця для викупу своєї застави з туфлями і капелюшками.

Не мігши передбачити падіння одного з найбагатших і найспритніших маклерів, пані Валь-Нобль була, отже, застукана цілком несподівано для себе. Гроші Фалле вона витрачала на свої примхи і покладалась на нього у всьому, що їй було потрібне для життя і її майбутнього. “Як же, — казала вона Марієтті, — можна було чекати цього від чоловіка, що здавався таким добрячим хлопцем?” Майже в усіх верствах суспільства “добрячий хлопець” — це людина щедра, яка позичає тому і тому кілька екю, не вимагаючи їх назад, яка поводиться згідно з правилами певної делікатності, поза загальновживаною, обов’язковою, ходячою мораллю. Деякі так звані доброчесні люди, подібні до де Нюсінжена, розорили своїх благодійників, а деякі, що були жертвами виправної поліції, надзвичайно чесно ставляться до жінки. Абсолютна чеснота, мрія Мольєра — Альцест — надзвичайно рідкісне явище; і все ж вона трапляється скрізь, навіть у Парижі. “Добрячий хлопець” — продукт певної лагідності вдачі, і це нічого не доводить. Людина буває такою, як і кішка буває шовковистою, як туфля буває припасованою до ноги. Отже, за тим змістом, який вкладали куртизанки в поняття “добрячий хлопець”, — Фалле повинен був попередити свою коханку про банкрутство й залишити їй що-небудь на прожиток. Д’Естурні, галантний шахрай, був “добрячий хлопець”: хоч він пересмикував у грі, але відклав для своєї коханки тридцять тисяч франків. Тому на бенкетах під час кримінальнавалу жінки відповідали там, хто звинувачував його: “Дарма!.. Що не кажіть, а Жорж був добрячий хлопець, у нього були прекрасні манери, він заслуговував на кращу долю!” Цим дівчатам байдуже до законів, вони цінують певну делікатність; вони вміють продаватись, як Естер, за прекрасний свій ідеал, за власну свою релігію. З великими труднощами врятувавши від катастрофи кілька коштовних речей, пані Валь-Нобль знемагала під тягарем жахливого обвинувачення: “Вона розорила Фалле”. Їй було близько тридцяти років, і, хоч вона була в повному розквіті своєї вроди, проте, могла уславитись старою, тим більше, що в такій скруті жінка має проти себе всіх своїх суперниць. Маріетта, Флоріна і Туллія, щоправда, запрошували подругу обідати, де в чому їй допомагали, але, не знаючи цифри її боргів, вони не наважувались заглядати в цю прірву. Шість років перерви утворили між Торпіль і пані дю Валь-Нобль надто велику відстань у хвилях паризького моря, щоб жінка “на своїх на двох” звернулась до жінки в кареті; але Валь-Нобль знала, що Естер дуже великодушна і що вона — за її словами — її спадкоємиця; отже, вона збиралася звернутись до неї, скориставшися нібито випадковою, хоча насправді підготованою зустріччю. Щоб мати нагоду до такої зустрічі, пані дю Валь-Нобль, одягшись, як статечна жінка, щодня гуляла по Єлисейських полях під руку з Теодором Гайаром, який пізніше одружився з нею, а тепер дуже добре поводився зі своєю колишньою коханкою в цих скрутних обставинах: брав для неї ложу в театрі і діставав їй запрошення на всякі гулянки. Вона мала надію, що Естер буде гуляти в погожий день і що вони зустрінуться лицем до лиця. Кучером у Естер був Паккар; її господарство було за п’ять днів організовано Азією, Європою і Паккаром за інструкцією Карлоса так, що будинок на вулиці Сен-Жорж зробився неприступною фортецею. Зі свого боку, Пейрад, спонукуваний своєю глибокою ненавистю, жадобою помститись і, головне, бажанням влаштувати свою любу Лідію, теж прогулювався по Єлисейських полях, довідавшись від Контансона, що там можна побачити коханку пана де Нюсінжена. Пейрад так прекрасно вмів переодягатись англійцем, так добре розмовляв по-французьки шепелявлячи, немов англієць, він так чисто говорив англійською мовою, так досконало знав справи цієї країни, куди його тричі надсилала паризька поліція в 1779 і 1786 роках, що навіть у послів у Лондоні він грав роль англійця, не викликаючи підозри. Пейрад, який мав багато спільного зі славетним містифікатором Мюссоном, вмів перевтілюватися з такою майстерністю, що одного разу його не впізнав сам Контансон. У супроводі Контансона, переодягненого мулатом, Пейрад розглядав своїми нібито неуважними очима, які, проте, помічали все, — Естер та її слуг. Отже, він цілком природно опинився на боковій алеї, де прогулюються пішки власники екіпажів у суху й ясну погоду, саме в той день, коли Естер зустрілася з пані дю Валь-Нобль. Пейрад, у супроводі свого мулата в лівреї, пройшовся з невимушеним виглядом, немов справжній набоб, який думав тільки про себе, слідом за обома жінками, щоб на льоту вхопити кілька слів з їх розмови.

— Ну, що ж, люба моя, — казала Естер до пані дю Валь-Нобль, — заходьте до мене. Нюсінжен зобов’язаний не залишати без грошей коханку свого маклера...

— Тим більше, що він його, як кажуть, розорив, — сказав Теодор Гайар, — і ми могли б посмикати його...

— Він завтра обідає в мене, приходь, люба, — сказала Естер.

Потім вона сказала їй на вухо:

— Я роблю з ним, що хочу, а він ще й стільки не