Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Хто?! — скрикнув Пейрад, і в голосі його почулося металічне тремтіння. — Решту днів своїх я використаю на те, щоб пекти його на гарячому вугіллі та ще й повертати.
— Це абат Карлос Еррера, очевидно — іспанський Корантен. Все ясно. Іспанець — старий розпусник вищого сорту — він хотів улаштувати кар’єру тому юначкові, вибиваючи гроші з подушки гарної дівки... Тобі краще знати, чи варто змагатися з цим дипломатом; він здається мені промітним, як чорт.
— О! — скрикнув Контансон, — це ж він одержав триста тисяч франків в день арешту Естер, — він був у фіакрі! Я пригадую ці очі, цей лоб, ці сліди віспи.
— Ах, який посаг могла б мати моя сердечна Лідія! — скрикнув Пейрад.
— Ти можеш залишатись набобом, — сказав Корантен. — Щоб мати око в домі Естер, треба зв’язати її з Валь-Нобль; Естер була справжньою коханкою Люсьєна де Рюбампре.
— У Нюсінжена вже видурили більше ніж п’ятсот тисяч франків, — сказав Контансон.
— Їй треба ще стільки ж, — зауважив Корантен, — земля Рюбампре коштує мільйон. Татусю, — сказав він, ляскаючи Пейрада по плечу, — ти ще зможеш дістати понад сто тисяч франків, щоб видати Лідію заміж.
— Не кажи мені цього, Корантен. Якщо твій план не вдасться, не знаю, на що я буду здатний.
— Можливо, що ти їх матимеш завтра! Абат, друже мій, дуже хитрий, нам треба визнати його вищість, це найбільший диявол. Та він у мене в руках, він розумна людина і тому піддасться. Будь дурним, як набоб, і не бійся нікого.
Ввечері цього ж самого дня, коли оті справжні вороги зустрілись віч-на-віч на місці поєдинку, Люсьєн поїхав перебути вечір у домі де Гранльє. Товариство було численне. Герцогиня затримала Люсьєна на деякий час біля себе перед лицем цілого салону і була дуже ласкава до нього.
— Ви зробили невеличку подорож? — спитала вона.
— Так, пані герцогиня. Моя сестра, бажаючи полегшити мій шлюб, пішла на великі жертви, і я мав змогу придбати землі Рюбампре, знову з’єднавши їх. Але мій паризький повірений виявився спритною людиною, він зумів уберегти мене від власників маєтків, що могли б підвищити свої претензії, дізнавшись про ім’я покупця.
— Чи є там замок? — спитала Клотильда, підкреслено всміхаючись.
— Є щось подібне до замку, але найкраще буде скористатися ним, як матеріалом, щоб збудувати дім у сучасному стилі.
Очі Клотильди випромінювали сяйво щастя крізь її задоволені посмішки.
— Ви сьогодні зіграєте робер з моїм батьком, — сказала вона тихо Люсьєнові. — Я сподіваюсь, що через два тижні вас запросять на обід.
— Ну, любий пане, — сказав герцог де Гранльє, — кажуть, що ви купили землю Рюбампре; вітаю вас з цього приводу. Це гарна відповідь тим, хто наділяв вас боргами. Щодо нас, то ми можемо мати явні борги, як Франція або Англія, але, бачите, людям без капіталу, початківцям, не личить такий тон.
— Ах, пане герцог, у мене ще є п’ятсот тисяч франків боргу за землю.
— Ну, що ж, треба одружитися з дівчиною, яка принесе їх вам, але в нашому передмісті ви навряд чи знайдете партію з таким капіталом, — тут дають мало посагу за дочками.
— Але їм досить імені, — відповів Люсьєн.
— Нас тільки троє для партії у віст — Мофріньєз, д’Еспар і я, чи не хочете бути четвертим? — сказав герцог Люсьєнові, показуючи йому на ломберний столик.
Клотильда повільно підійшла до стола глянути на гру свого батька.
— Вона хоче, щоб я взяв це на свій рахунок, — сказав герцог, поляскуючи по руках свою дочку і скоса поглядаючи на Люсьєна, що залишився серйозним.
Люсьєн, партнер пана д’Еспара, програв двадцять луїдорів.
— Люба мамо, — сказала Клотильда, підійшовши до герцогині, — він був досить розумним, щоб програти батькові.
Об одинадцятій годині, обмінявшися з мадемуазель де Гранльє кількома ніжними словами, Люсьєн повернувся і ліг у ліжко, думаючи про остаточну перемогу, яку він мав одержати через місяць, бо не мав сумніву, що буде прийнятий, як наречений Клотильди, і одружиться перед постом 1830 року.
Наступного дня, в той час, коли Люсьєн курив після сніданку в товаристві дуже заклопотаного Карлоса, їм доповіли, що якийсь пан де Сент-Естев (що за насмішка!) хоче бачити абата Карлоса Ерреру або пана Люсьєна де Рюбампре.
— Чи сказали внизу, що я виїхав? — скрикнув абат.
— Так, пане, — відповів грум.
— Ну, добре, прийми цього чоловіка, — сказав він Люсьєнові, — та не кажи жодного слова, що могло б компрометувати нас, не роби жодного жесту подиву, це ворог.
— Ти чутимеш розмову, — сказав Люсьєн.
Карлос сховався в суміжній кімнаті, і крізь щілину дверей побачив Корантена, але впізнав його тільки по голосу, настільки ця невідома велика людина вміла перетворюватись! У цю хвилину Корантен був схожий на старого директора департаменту міністерства фінансів.
— Я не маю честі бути відомим вам, пане, — сказав Корантен. — Але...
— Вибачте, що переб’ю вас, пане, — сказав Люсьєн, — але...
— Але йдеться про ваш шлюб з мадемуазель Клотильдою де Гранльє, який не відбудеться, — жваво сказав Корантен.
Люсьєн сів, нічого не відповівши.
— Ви в руках людини, яка має змогу, бажання і владу довести герцогові де Гранльє, що за землю Рюбампре буде заплачено грішми, які один дурень дав вам за вашу коханку — мадемуазель Естер, — провадив Корантен. — Легко буде знайти оригінали судових постанов, за якими Естер була переслідувана, можна також примусити д’Естурні сказати правду. Будуть викриті надзвичайно спритні штуки, зіграні з бароном де Нюсінженом... Тепер все ще можна залагодити. Дайте сто тисяч франків, і ви будете в безпеці. Мене це зовсім не обходить. Я просто виконую доручення тих, хто вас шантажує.
Корантен міг говорити хоч цілу годину. Люсьєн курив цигарку з абсолютно безтурботним
