Проби - Мішель Монтень

і перемогти їх? А з другого боку, чим не краще йти цим другим шляхом, ніж просто мати легку й добродушну вдачу, не схильну з самого народження до розпусти та гріха? Навряд щоб тут могли бути якісь сумніви: цей третій і останній шлях запевне робить людину невинною, але не цнотливою; ці люди не чинять зла, проте й доброчинці з них не бозна-які. Додаймо, що такі натури зазвичай настільки близькі до немочі та недосконалості, що я й сам гаразд не знаю, як прояснити й розпізнати їхні межі. Чи ж випадає дивуватися, що навіть такі поняття, як Поштивість і Доброта, викликають певну погорду. Я бачу, що чимало цнот на кшталт чистоти, стриманості і поміркованості можуть бути пов'язані з тілесними хибами. Зате гарт, виказуваний у хвилину небезпеки (якщо його можна назвати гартом), погорда до смерті й стійкість у горі та нещастях трапляються у людей, нездатних розібратися в подіях і побачити їх у правдивому світлі. Брак розуміння і тупість іноді видаються за чесноти, отож я часто бачив, як хтось хвалить людей за те, за що заслуговували хули. Один італійський шляхтич якось у моїй присутності скептично відгукнувся про свій народ: «Тямущість і обачність італійців такі великі, що вони загодя передбачають, на які небезпеки та лиха наражаються, тож не треба дивуватися, що на війні вони так часто думають про забезпечення собі відступу, ба навіть ще до того, як їм щось загрожує. Французи ж та гишпанці, не такі (на його думку) передбачливі, ідуть пробоєм, і їм треба навіч узріти і рукою відчути небезпеку, щоб злякатися, але навіть і тоді страх їх не утримує; зате швейцарці та німота, ці кепи і лемішки, оговтуються лише тоді, коли їх зіб'ють на болото». Може, він говорив те все жартома; але від правди ніде не дінешся: у воєнному ремеслі новачки кидаються в бій наосліп, а опікшись, дмухають на молоко:

Знав я, що слава нова, у битвах найперших здобута,

Дуже солодка.

Верґілій, Енеїда, XI, 154

Пер. Михайла Білика

Ось чому, коли судять про якийсь окремий учинок, треба зважати на різні обставини і на людину, яка його доконала, перш ніж давати йому оцінку.

І слівце про себе самого. Мої приятелі іноді називали в мені оглядністю те, що насправді було випадковістю, і мали за ознаку відваги й стійкості те, що було виявом розсудливості і якоїсь думки; словом, мене наділяли одною рисою замість іншої, або мені на користь, або на шкоду. Насправді мені багато чого бракує, аби сягнути як отого першого і найдосконалішого ступеня довершеності, коли чеснота стає звичкою, так і другого її ступеня, якого я не підтвердив. Я не вилузувався зі шкури, аби поскромити опосілу мене жагу. Чеснота моя — то чеснота або, краще сказати, невинність принагідна і випадкова. Якби я вродився з більш неврівноваженою вдачею, то боюся, що виглядав би жалюгідно. Мені бракувало б духу долати пристрасті, навіть не надто бурхливі. Мені не до снаги перетерплювати оті суперечки та боротьбу в самому собі. Ось чому я не можу чути до себе особливої вдячності за те, що вільний від багатьох нецнот:

Тож коли хиби мої — незначні й лиш місцями вражають

Душу мою, загалом незіпсовану, — от як, буває,

Родимки бачиш на тілі міцнім.

Горацій, Сатири, І, 6, 65

Пер. Андрія Содомори

то я радше завдячую це своєму щастю, аніж розумові. Щастя дало мені випасти з роду такого чеснотливого і такого славного батька: я не знаю, чи він перелив у мене частину своїх високих прикмет, чи домовий приклад і добре виховання в дитинстві чимось допомогли, а чи з яких інших причин я прийшов таким на цей світ:

Чи Терези мигтіли вгорі тоді,

Як я родився, чи Скорпіон лихий

Мені заблиснув, чи володар

Західних вод — Козерог — іскрився,

Горацій, Оди, II, 17, 17

Пер. Андрія Содомори

але то свята правда, що в мене нехіть до більшості пороків. Антистен одрік комусь, хто питав, чого найкраще було б навчитися: «Відучитися від зла». Ця відповідь мені б не вельми придалася. У мене, кажу ж, нехіть, така природна і така невід'ємна від мене, що жодні обставини не здолали у мені викорінити це почуття, засвоєне змалку; ба навіть мої власні міркування, оскільки вони в багатьох речах відбігають від битого шляху, легко могли б дозволити мені вчинки, які цей природний нахил велить мені ненавидіти.

Скажу щось неподобне, але все-таки скажу: я вважаю, що завдяки моїй нехоті до пороків у моїх звичаях більше сталості і врівноваженості, ніж у моїх судженнях, і що моя хіть не така розбещена, як розум.

Аристипп виголошував такі сміливі думки на користь розкошів та багатств, що наструнчив проти себе всю філософію; але щодо його звичаїв, то коли тиран Діонисій запропонував йому на вибір трьох гарних дівчат, Аристипп відповів, що вибирає всіх трьох, бо завжди винував Париса, що той предпоклав одну над її товаришками; але, завівши дівчат до свого житла, філософ відіслав їх назад, не торкнувшись жадної. Якось у мандрах, коли його служник, несучи за ним гроші, дуже здорожився, Аристипп звелів йому відсипати і покинути на дорозі зайвину дорогоцінного вантажу.

Та й Епікур з його незбожною і гультяйською наукою у своєму житті був скромник і трудяга. Ось він хвалиться в листі до приятеля, що живе тільки на чорному хлібі та воді, і просить прислати трохи сиру про запас на випадок, якби йому схотілося врядити пишну учту. Мабуть, таки справді, щоб бути добрягою, треба бути ним через якусь таємну, вроджену і повсюдну властивість, без усякого на те закону, підстави чи прикладу. Порушення, яких я припустився, дякувати Богові, не з найгірших; я належно засудив їх у собі відповідно до міри їхньої серйозності, і це не було якоюсь поблажливістю; навпаки, я картав себе суворіше, ніж картав би у сторонніх. Але на цьому все й скінчилося, поза тим, я мало докладаю зусиль, щоб чинити опір, і легко піддаюся; проте я не допускаю, щоб до моїх нецнот долучалися ще й інші (найчастіше вони переплітаються і чіпляються одна за одну в тих, хто не мається на бачності). Щодо моїх вад, то я їх позбавляюся, залишаючи собі поодинокі й найпростіші:

Блудам іншим

Не потураю.

Ювенал, VIII, 164

Стоїки запевняють: мудрець робить добре діло з допомогою всіх своїх чеснот, хоча одна з них бере гору, залежно від