Проби - Мішель Монтень
Єгиптяни ховали вовків, ведмедів, крокодилів, собак та котів у святих місцях, бальзамували їхні тіла і носили по них жалобу.
Кимон[122] урядив урочистий похорон кобилам, які тричі здобули йому звитягу в перегонах колісниць на олімпійських змаганнях. Старий Ксантипп поховав свого пса на узморському стрімчаку, що відтоді носить його ім'я. Плутархові було совісно продати за безцінь або послати на різницю вола, який довгий час йому служив.
Розділ XV
Як перешкоди розпалюють наші прагнення
Нема жодного слушного твердження, яке б не знайшло суперечного собі, запевняє наймудріша частина філософів. Недавно я згадав гарний вислів одного старожитнього автора щодо зневаження смерті: «Жодне добро не справить нам стільки розкошів, як те, до втрати якого ми рихтуємося». Усяка втіха посилюється від загрози її втрати. Сенека, Листи, 98. Тим самим він хоче довести, що насолода життям не може дати нам щирих радощів, якщо ми боїмося розлучитися з ним. Проте слід було б сказати й зовсім навпаки, а саме: ми горнемо і тулимо до себе якесь добро тим тісніше й цупкіше і дорожимо ним тим більше, чим не певніше воно видається і чим дужче ми боїмося його рішитися. Адже цілком очевидно, що як вогонь палає яскравіше від сусідства з холодом, так і наша воля гартується від того, що ми чуємо опір:
Коби Данаю отець не сховав до залізної вежі,
Від Громовержця навряд щоб вона понесла.
Овідій, Любощі, II, 19, 27
Нема нічого прикрішого для нашого смаку, як пересит легкодоступними втіхами, і нічого принаднішого, як те, що рідкісне й малодоступне: Усяка втіха загострюється від небезпеки, спроможної її сполохати. Сенека, Про добродійства, VII, 9.
Гаяло, відмов: переситить кохання без муки.
Марціал, IV, 38
Щоб не вистигла любовна жага, Лікург наказав лакедемонянам одвідувати своїх дружин не інакше, як тільки нишком, і, якби хтось застукав їх разом, це накликало на подружжя не меншу ганьбу, ніж коли б вони були люди, не пов'язані шлюбними узами. Клопоти з місцем зустрічі, загроза небажаних сюрпризів, страх перед завтрашньою ганьбою,
Млість і мовчання, й зітхання з глибу душі.
Горацій, Еподи, XI, 11
ось що додає перцю любовній потраві.
Скільки солодкомолоких і розкішних утіх постає з вельми скромних і пристойних розмов про любощі! Розкіш сама намагається розвогнити себе болем: вона далеко солодша, коли пече і розшарпує. Куртизанка Флора розповідала, що ніколи не покидала ложа, поділеного з Помпеєм, не зоставивши на його тілі слідів своїх укусів:
То, налягаючи тілом усім, роблять іншому тілу
Боляче, то один одному часом зубами кривавлять,
Бо сподівається завжди любов порятунок од жару
Саме в тім тілі знайти, від якого і вибухнув пломінь.
Лукрецій, Про природу речей, IV, 1075
Пер. Андрія Содомори
І так у всьому: труднощі надають ваги кожній речі. Мешканці марки Анкони охоче складають свої обітниці святому Якову, а галісійці Пречистій Діві Лоретській. У Льєжі високо цінують лукканські купелі, а в Тоскані води в Спа. У фехтувальній школі в Римі не видко римлян, зате повно французів. Сам великий Катон, робом першого-ліпшого з нас, переситився своєю жінкою, поки та була його, і запраг її, коли вона перейшла до іншого.
Я спровадив до розплідника старого огира, з яким, коли він чув біля себе кобилу, годі було дати собі раду. Там він до своїх, надто легкодоступних, хутко збайдужів, але до чужих, досить було котрійсь пройти біля пасовища, він починав дико іржати і женихатися з колишнім запалом.
Наш апетит проходить мимо і з погордою повз те, що в нас під рукою, аби гнатися за тим, чого немає.
…що під рукою,
Те й оминаю, а мчуся за тим, що тікає від мене.
Горацій, Сатири. І, 2, 108
Пер. Андрія Содомори
Забороняти щось означає збудити в нас охоту:
Застерігаю: як ти перестанеш доньку стерегти,
То й перестане бути моєю вона.
Овідій, Любощі, II, 19, 47
Віддати ж щось цілком означає збудити в нас до нього погорду. Брак і надлишок робляться однаково утяжливими:
Ти кривишся на рясноту, я — на скудоту.
Теренцій, Форміон, 163
Хіть і пересит завдають однакової мороки. Непоступливість коханчина буває прикра; проте її легковажність і приступність, щиро кажучи, ще прикріша. Оскільки нетерплячість і гнів зроджуються з шани, якою ми оточуємо пожадану річ, то вони вигострюють і підсичують кохання; зате ситість плодить відразу — почуття мляве, тупе, сповнене нудьги і сонне.
Тільки обманом утримувать жінка любовника може.
Овідій, Любощі, II, 18, 33
Ось в чім звитяги секрет: зневажати навчися, коханцю.
Ироперцій, II, 14, 19
Нащо здалося Помпеї ховати під личиною свою вроду, як не на те, аби піднести свою ціну в очах коханців? Навіщо затуляти аж по кісточки принади, які кожна хоче показати і які кожен хоче бачити? Чому дами окривають стількома заслонами, накинутими одна на одну, певні частини тіла, осереддя свого, а заодно і нашого жадання? І яке призначення отих бастіонів, що жінки почали недавно споруджати на своїх клубах, як не збуджувати наші апетити, притягувати до себе, ніби відтручуючи?
До верби утікає, та хоче, щоб її я узрів.
Верґілій, Буколіки, III, 65
То затихла цілком, прикривши тунікою тіло.
Ироперцій, II, 15, 6
Навіщо оті штучки дівочої сором'язливості, отой статечний холод, ота сувора стриманість, та вдавана необізнаність із речами, відомими їм краще, ніж нам із вами, нібито їхнім навчителям ув амурних справах, як не на те, аби збудити у нас хіть перемогти, перебороти, повалити згадані церемонії та перешкоди на шляху нашого жадання? Адже то не тільки задоволення, а й гордощі, що ти спокусив і звабив оту несміливу ніжність і дитинну сором'язливість, змусив здатися на ласку своєму любовному горінню холодну і статечну байдужість. Для чоловіка і справді велика слава взяти гору над неприступністю, цнотою, стриманістю, і той, хто відраює білу челядь від тих штучок, той зрадник і їм і самому собі. Лишається хіба вірити, що їхнє серце тріпоче з жаху,
