Американський психопат - Брет Істон Елліс

моделями у «Трамп Плаза». Далі був французький фільм, який я абсолютно не зрозумів, але він усе одно був шикарний; ще далі — вечеря в суші-ресторані «Колорит» біля центру Лінкольна і вечірка в лофті[119] колишнього хлопця однієї з моделей, де подавали погану, надто солодку сангрію. Вчора мені снилися порнографічні сни, в яких я трахав дівчат з картону. «Шоу Патті Вінтерс» вранці було про вправи аеробіки.

На мені шерстяний костюм на два ґудзики з картатими штанами від «Лучіано Сопрані», бавовняна сорочка від «Брукс Бразерс» та шовкова краватка «Армані». Мак- Дермотт вдягнув шерстяний костюм від «Любіем» з лляною нагрудною хустинкою від «Ешеар Броз», бавовняну сорочку «Ральф Лорен» та шовкову краватку від «Крістіан Діор», і зараз він збирається підкинути монетку, щоб визначити, кому з нас іти вниз за Болівійським Живильним Порошком, адже ніхто з нас не хоче сидіти тут із дівчатами, бо хоч ми, певно, й не проти з ними переспати, та говорити з ними не бажаємо, навіть поблажливо (насправді, як виявилось, і не можемо), бо їм просто нема що нам сказати. У цьому немає нічого дивного, але це все одно трохи бентежить. Тейлор ще може сидіти, але очі в нього заплющені, рот трохи роззявлений, і хоча спочатку ми з Мак-Дермоттом думали, що він вдає наче спить, на знак протесту проти того, що дівчатам бракує вербальних навичок, тепер нам здається, що він справді п’яний як хлющ (після трьох склянок саке в «Колориті» він і так заледве міг два слова зв’язати); але дівчатам байдуже, окрім хіба що Ліббі, бо вона сидить поряд із ним — але сумніваюся, дуже сумніваюся.

— Орел, орел, орел, — шепочу я собі під ніс.

Мак-Дермотт підкидає четвертак.

— Решка, решка, решка, — заклинає він і опускає руку на монету, коли та падає на його серветку.

— Орел, орел, орел, — шиплю я.

Крейґ підводить руку.

— Решка, — каже він, дивлячись на мене.

Я довго витріщаюсь на четвертак, потім прошу:

— Давай ще раз.

— Бувай, — каже він і, перш ніж встати, оглядає дівчат, потім закочує очі й коротко трясе головою. — Слухай, — нагадує він мені. — Я хочу ще мартіні. «Абсолют». Подвійний. Без оливки.

— Давай швидше, — кричу я йому в спину і додаю пошепки, дивлячись, як він радісно махає мені рукою зі сходів: — Довбаний вилупок.

Я повертаюся до кабінки. За столиком за нами в унісон вищать фігуристі дівки-«європогань», підозріло схожі на бразильських трансвеститів. Подивимося… в суботу ввечері я йду на гру «Метс» з Джеффом Гардінґом та Леонардом Девісом. У неділю беру в прокаті фільми про Рембо. У понеділок мені привезуть новий «Лайфсайкл»… Я зиркаю на трьох моделей дуже довго, кілька хвилин, перш ніж хоч щось сказати. Помічаю, що одна з них замовила нарізану папаю, а друга — спаржу, однак обидві тарілки стоять повнісінькі. Дейзі уважно оглядає мене, потім повертається в моєму напрямку і видихає дим мені в голову, він клубочиться в моєму волоссі, оминувши очі (все одно захищені окулярами без діоптрій у оправі червоного дерева від «Олівер Піплз», які були на мені більшу частину вечора). Інша моделька, Ліббі, дівка з джетлагом, намагається зрозуміти, як їй розгорнути свою серветку. Як не дивно, мене це не сильно бентежить, бо все могло би бути значно гірше. Зрештою, дівчата могли би бути англійками. Ми могли би пити… чай.

— Ну що? — кажу я, плеснувши в долоні, і намагаюсь виглядати жвавим. — Спекотно сьогодні було, так?

— А куди пішов Грег? — запитує Ліббі, помітивши відсутність Мак-Дермотта.

— Розумієш, там, внизу — Горбачов, — кажу я їй. — Мак-Дермотт, Грег, підпише з ним мирний договір між Сполученими Штатами та Росією. — Я роблю паузу, дивлячись на її реакцію, а потім додаю: — Це Мак-Дермотт стоїть за гласністю.

— Ну… так, — каже вона, неймовірно невиразним голосом, і киває. — Але він казав мені, що займається злиттям… та купанням.

Я дивлюся на Тейлора, він досі спить. Я клацаю однією з його підтяжок, але реакції нема, жодного руху, тож я повертаюся до Ліббі.

— Ти нічого не плутаєш, ні?

— Ні, — знизує вона плечима. — Не дуже.

— Горбачова внизу немає, — раптом каже Керон.

— То ти брешеш? — посміхається Дейзі.

«Боже мій», — думаю я.

— Так. Керон права. Горбачова внизу нема. Він у «Тунелі». Перепрошую. Офіціантко? — Я чіпляюсь до привабливої дівчини в мереживній темно-синій сукні з гофрованими манжетками. — Мені «Джей енд Бі» з льодом і ніж для м’яса чи щось інше гостре з кухні. Дівчата?

Усі вони мовчать. Офіціантка дивиться на Тейлора. Я теж дивлюся на нього, потім на кралю, потім знову на Тейлора.

— Принесіть йому, емм… грейпфрутовий шербет і, скажімо, скотч, гаразд?

Офіціантка витріщається на нього.

— Кхм, любонько? — я махаю рукою в неї перед обличчям. — «Джей енд Бі»? З льодом?

Я чітко вимовляю кожне слово, щоб мене було чутно за звуками джаз-бенду, який саме грає чудову версію пісні «Відпочинь». Вона нарешті киває мені.

— І принеси їм, — я махаю у бік дівчат, — що вони там п’ють. Імбирний ель? Розбавлене вино?

— Ні, — каже Ліббі, — це шампанське. — І перепитує у Керон: — Правда ж?

— Здається, — знизує плечима Керон.

— З персиковим шнапсом, — нагадує їй Дейзі.

— Шампанське, — повторюю я офіціантці. — Ага, з персиковим шнапсом. Ясно?

Офіціантка киває, щось записує і йде, а я спочатку роздивляюсь її зад, а потім повертаюся до трьох моделей, дуже уважно вивчаю кожну з них, шукаючи хоч щось, може, зрадницький вираз обличчя, може, хоч жест, який вказав би, що вони не роботи, але «У Нелл» доволі темно і моя надія на те, що все може виявитися саме так, — всього лише моє бажання; тож я знову плескаю в долоні й роблю вдих.

— Ну що? Спекотно сьогодні було. Так?

— Мені потрібна нова шуба, — зітхає Ліббі, дивлячись у своє шампанське.

— До землі чи до щиколотки? — питає Дейзі таким само тьмяним тоном.

— Може, палантин? — припускає Керон.

— Або до землі, або… — Ліббі зупиняється і хвилину зосереджено думає. — Я бачила таку коротеньку, м’якеньку пелерину…

— Але ж норка, так? — перепитує Дейзі. — Точно норка?

— Звісно ж, норка,