Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

Е.23 проковтнув зо півжмені.

— Добре помагає від голоду, страху і холоду. А ще від нього очі червоніють, — пояснив він. — Тепер я матиму міць далі вести Гру. Бракує лише щипців садгу. Що зі старим одягом?

Кім зібгав його у клубочок і сховав у широких полах свого вбрання. Шматком жовтої вохри він помалював Е.23 смужки по грудях і ногах, натертих сумішшю борошна, попелу і куркуми.

— На ньому кров — цього досить, щоб тебе узяли, брате.

— Певно, але не треба викидати його у вікно… вже все. — Його голос бринів чистою хлоп’ячою втіхою Гри. — Повернись і подивися, о джате!

— Бережіть нас, боги — сказав загорнутий камбог, виринаючи, як буйвол із комишів. — Але… куди пішов магаратта? Що ти зробив?

Кім учився в Ларган-сагиба. Е.23, з огляду на свою справу, був незлецьким актором. На місці тремтячого, зіщуленого торговця, у кутку навпроти прихилився майже голий, осипаний попелом, посмугований вохрою садгу із запилюженим волоссям і запухлими очима — натщесерце опіум діє швидко — схрестивши під собою ноги, з Кімовою темною вервицею на шиї і вбогим клаптем пошарпаного квітчастого ситцю на плечах, він аж горів презирством і тваринною хіттю. Дитина на руках у приголомшеного батька сховала личко.

— Дивися, князеночку! Ми мандруємо з чаклунами, але вони тебе не скривдять. Ой, не плач… От навіщо в один день зцілювати дитину, а на другий її лякати до смерті?

— Дитина буде щасливою все своє життя. Він бачив велике зцілення. Коли я був дитиною, я ліпив із глини людей і коней.

— Я теж ліпив. Сір Банас[157] приходить уночі і всіх її оживляє позаду кухонної сміттярки, — пропищав малюк.

— То ти нічого не боїшся, еге, князенку?

— Я злякався, бо мій тато злякався. Я відчув, як його руки тремтять.

— О, куряча душа, — мовив Кім і навіть знічений джат розсміявся. — Я зцілив цього бідолашного купця. Він мусив спекатися своїх виторгів і облікових книжок, і сісти при дорозі на три дні і три ночі, щоб позбутися лиха від своїх ворогів. Зірки проти нього.

— Що менше лихварів, то краще, я так кажу, але садгу він чи ні, а нехай заплатить мені за моє дрантя, що у нього на плечах.

— Отак? А у тебе на плечах твоя дитина, яка уникла спалення на ґгаті два дні тому. І ще одне. Я вчинив це чаклунство при тобі, бо велика була потреба. Я перемінив йому вид і душу. Поза тим, якщо, за будь-яких обставин, о джаландарцю, ти нагадаєш, що ти бачив, чи то сидячи зі старшинами під сільським деревом, чи у своєму власному домі, чи при твоєму жерцеві, як він благословлятиме твою худобу, чума нападе на твоїх буйволів, вогонь — на твою покрівлю, а щурі — на твоє збіжжя, прокляття наших богів упаде на твої поля і вони стануть безплідними перед ногами твоїми і плугом.

Це був уривок стародавніх прокльонів, підхоплений у одного факіра біля Таксальських воріт у часи Кімової невинності. І він відтворив його без змін.

— Перестань, святий чоловіче! Змилуйся, свята людино! — заволав джат. — Не вклинай господарство! Я нічого не бачив! Нічого не чув! Я — твоя корова! — і він ворухнувся, ніби щоб ухопити босі Кімові ноги, що ритмічно постукували по підлозі вагона.

— Але раз уже тобі було дозволено допомогти мені щоптою борошна і дрібкою опіуму, і тими дещицями, які я використав для свого мистецтва, то наші боги навзамін благословляють тебе, — виголосив він нарешті благословення, на превелику полегкість чоловікові. Воно було одне з тих, які він вивчив у Ларган-сагиба.

Лама дивився на цей спектакль пильніше, ніж на попередній із переодяганням.

— Друже Усіх Зірок, — зрештою мовив він. — Ти досяг великої мудрості. Пильнуй, щоб вона не породила гординю. Жоден чоловік, маючи перед очима Закон, не спішить говорити про речі, які побачив або спіткав.

— Ні-ні-ні, певно, що ні, — закричав батько, боячись, аби вчитель не надумав перевершити свого учня.

Е.23 із легким серцем узявся до опіуму, який заміняв виснаженому азіатові м’ясо, тютюн і ліки.

Отак, у благоговійному мовчанні і великому непорозумінні, вони прибули в Делі якраз, коли спалахують ліхтарі[158].

Розділ 12

Хто прагне моря? — гнані вітром солоні вали —

здійнята, спінена, спинена, звергнута товща імли —

гладко облизані гори води — безпінні, неспинні, лавинні —

й незмінні в екватора колі, в циклона кільці неодмінні —

море, що плинне щораз, і у плині своєму постійне:

море — разом — безмір і вир…

Саме так — не інак, саме так — не інак, прагнуть горяни гір!

(Море і гори)[159]

— Я віднайшов своє серце, — сказав Е.23 під прикриттям галасу на платформі. — Голод і страх позбавляють людей розуму, а я би додумався до такого порятунку раніше. Я був правий. Вони прийшли полювати на мене. Ти врятував мою голову.

Група поліцейських-пенджабців у жовтавих штанях, на чолі з розпашілим і спітнілим молодим англійцем розсувала натовп попід вагонами. Позаду них непомітно, мов кіт, скрадався низенький товстий чоловічок, схожий на помічника адвоката.

— Дивися, он молодий сагиб читає з папірця. Він тримає мій опис, — сказав Е.23. — Вони проходять вагони один за одним, як рибалки неводом.

Коли процесія дісталася їхнього відділення, Е.23 перебирав вервицю, без упину смикаючи зап’ястям, а Кім тим часом під’юджував його, мовляв, той так надурманився, що згубив свої щипці для вугілля, які має кожен садгу. Лама поринув у медитацію, дивлячись просто себе, а селянин збирав свої пожитки, нишком зиркаючи довкола.

— Тут нікого нема, крім купки святенників, — голосно промовив англієць і рушив далі під супровід занепокоєного гомону, бо ж для місцевих зустріч із тутешньою поліцією неминуче означає вимагання, і так по всій Індії.

— Тепер найскладніше, — прошепотів Е.23, — треба надіслати телеграму про те місце, де я сховав знайденого листа. Я ж не можу йти до тар-офісу[160] в такому вигляді.

— Хіба не досить того, що я врятував твій карк?

— Ні, якщо робота залишиться незакінченою. Хіба цілитель хворих перлів тебе цьому не вчив? Інший сагиб іде! А!

То був високий, землисто-блідий окружний інспектор поліції при повному обладунку: портупея, шолом, блискучі шпори, він поважно виступав, підкручуючи темні вуса.

— Ото ще телепні ці поліцейські сагиби, — незлостиво кинув Кім.

Е.23 зиркнув із-під важких повік.

— Добре сказано, — промурмотів він зміненим голосом. — Сходжу води попити. Тримай моє місце.

Він вискочив назовні замалим не в самісінькі обійми англійцеві, який