Українська література » Сучасна проза » Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

Читаємо онлайн Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг
тіло, і свідків.

— А уряд не може захистити?

— Ми, Гравці, не маємо захисту. Загинемо — то загинемо. Наші імена викреслять із книги. І все. У Бандакуї, де живе один із нас, я спробував замести сліди і перебрався магараттою. Тоді я приїхав до Аґри і збирався повернутися до Чітора й повернути листа. Такий був певний, що від них вислизнув. Того й не посилав нікому тара [телеграми] із повідомленням, де лист. Я хотів, щоб уся заслуга була моя.

Кім кивнув. Він добре розумів це почуття.

— Але в Аґрі, коли я йшов вулицями, чоловік закричав, що я йому винен гроші, підійшов зі свідками і хотів вести мене до суду негайно. Ох, проворні люди на півдні! Він мене признав своїм агентом із бавовни. Горіти йому у пеклі!

— А ти що — був?

— О, дурню! Я був людиною, яку вони шукали через того листа! Я втік у квартал м’ясників і вибіг через будинок одного єврея, який злякався бучі і вигнав мене геть. Я дістався пішки до шляху на Сомну, а грошей мав тільки на квитка до Делі, і там, поки я лежав у канаві з лихоманкою, хтось вискочив із кущів, побив мене і порізав, і обшукав із голови до ніг. Це було геть близько від по-їзда!

— А чого він тебе зразу не порішив?

— Вони не такі дурні. Якщо в Делі мене візьмуть за звинуваченням в убивстві, мене видадуть тому князівству, яке мене хоче отримати. Я повернуся туди під вартою, і там помру повільно, на засторогу решті з нас. Південь — не моя батьківщина. Я бігаю по колу, як одноока коза. Я не їв два дні. Я позначений, — він торкнувся брудної пов’язки на нозі, — тож у Делі вони мене впізнають.

— Принаймні, у по-їзді ти у безпеці.

— Проживи рік у Великій Грі і скажи мені це знову! Дроти передали у Делі проти мене ретельні описи — кожна рана, кожна ганчірка. Двадцять, сто, як буде треба, скажуть, що бачили, як я убив хлопчика. А з тебе нема користі!

Кім доволі знав місцеві методи боротьби і не мав сумніву, що справа буде облаштована намертво — включно з мертвим тілом. Магаратті час від часу судомило пальці від болю. Камбог похмуро зиркав зі свого кутка, Лама був зайнятий вервицею, а Кім, удаючи лікаря, обмацував чоловікові шию й обдумував поміж замовляннями свій план.

— Чи ти маєш чари, щоб перемінити мені вигляд? Інакше я мрець. П’ять-десять хвилин на самоті, якби я не був такий зацькований, якби я міг…

— То він уже зцілений, чудотворцю? — ревниво озвався камбог. — Ти вже довгенько чаклуєш.

— Ні. Нема ліків на його рани, крім як три дні перебути в одежі байраджі.

Це загальновідоме покаяння частенько накладають на тлустих купців їхні духовні наставники.

— Один жрець завше хоче сотворити ще одного, — пролунало у відповідь.

Як і більшість тяжко забобонних людей, камбог не міг притримати язика і не покпинити зі своєї релігії.

— То твій син тепер буде жерцем? Йому час ковтнути ще мого хініну.

— Ми, джати, наче буйволи, — сказав камбог, знову м’якнучи.

Кім поклав кінчиком пальця гірких ліків на довірливі губенята дитини.

— Я нічого в тебе не просив, — суворо сказав він батькові, — окрім їжі. Чи тобі шкода, що дав її мені? Я збираюся зцілити іншого чоловіка. Ти мені дозволиш… принце?

Здоровенні чоловікові лаписька злетіли вгору:

— Нє, нє. Не смійся з мене.

— Я хочу вилікувати цього хворого. Ти набудеш заслуги допомогою. Якого кольору попіл у тебе в люльці? Білий. Це сприятливо. Маєш у себе в харчах сиру куркуму?

— Я… я…

— Відкрий свого клунка!

У клунку був звичний набір дрібних речей: трохи одягу, знахарське зілля, дешеві гостинці, вузлик із аттою — місцевим сірим борошном грубого помолу, папуші сільського тютюну, дешеві чубуки до люльки і торбинка прянощів для карі — усе це було загорнуте у ковдру. Кім перебирав усе це з виглядом премудрого чаклуна і бурмотів мусульманські заклинання.

— Цієї мудрості я навчився у сагибів, — прошепотів він Ламі, наразі, якщо згадати про його навчання у Ларгана, то це була щира правда. — Зірки віщують, що у цього чоловіка буде велике лихо. Відвернути його?

— Друже Зірок, ти все робив добре, роби, як ти хочеш. Це буде ще одне зцілення?

— Швидше! Швидше давай! — хекав магаратта. — Поїзд може зупинитися.

— Зцілення від тіні смерті, — сказав Кім, змішуючи камбогове борошно з сумішшю попелу з дерева і від тютюну у червоній глиняній чашечці люльки. Е.23 без жодного слова, стягнув із себе тюрбан і випустив долу довге чорне волосся.

— Жрець, то моя їжа — прогарчав джат.

— Буйвол у храмі! Ти що, досі смів дивитися? — відповів Кім. — Я маю творити чари серед дурнів, але подбай про свої очі. Вони ще бачать? Я врятував маля, а ти за це… безсоромнику!

Чоловік здригнувся під пильним поглядом Кіма, який був цілковито серйозний.

— Чи я маю тебе проклясти, чи… — він узяв обгортку клунка і накинув її на схилену голову. — Лиш посмій хоч подумки захотіти поглянути, і… і… навіть я тоді тебе не врятую. Сядь! Онімій!

— Я сліпий… німий. Пожалій, не клени! Хо-ходи сюди, маленький, пограємося у хованки. Ради мене, не виглядай з-під запони.

— Бачу надію, — сказав Е.23. — Який твій план?

— Буде далі, — відповів Кім, зриваючи з нього тонку натільну сорочку. Е.23 знітився, як усі вихідці з півночі, він не любив відкривати голе тіло.

— Що таке каста порівняно з перерізаним горлом? — мовив Кім, стягаючи її до пояса. — Ми маємо зробити тебе скрізь жовтим садгу. Роздягайся, роздягайся мерщій і закинь коси собі на очі, поки я тебе обсиплю попелом. Тепер — знак касти[156] тобі на чоло.

Він дістав з-за пазухи дорожню коробочку з фарбами і брусочок кармазинового лаку.

— Ти точно лиш починаєш? — спитав Е.23.

Буквально виборюючи дороге життя, він вислизнув із одежин і стояв голий, у самій лише пов’язці на стегнах, поки Кім ставив йому благородний знак касти між засипаними попелом бровами.

— Два дні, як вступив у Гру, брате, — відповів Кім, — потри дужче попелом попід пахвами.

— Ти зустрічався… з цілителем хворих перлів?

Він розмотав туго згорнутий тюрбан і хутесенько обкрутив ним собі довкола та поміж стегон, утворивши вигадливу обгортку садгу.

— Ха! То ти впізнаєш його руку? Він був моїм учителем деякий час. Нам треба посмугувати тобі ноги. Попіл гоїть ранки. Потри ще ним.

— Я був його гордістю, але ти, либонь, іще кращий. Боги до нас добрі! Дай мені оте.

То

Відгуки про книгу Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: