Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг
— Зберігач Священних Зображень набув заслугу, подарувавши це мені рік тому, — сказав Лама, помітивши Кімів погляд. — Коли живеш далеко від рідних країв, такі речі бережуть спогади, і ми маємо шанувати Всевишнього за те, що вказує нам Шлях. Дивись! — він вказав на химерно сформовану купку фарбованого рису, увінчану дивовижною металевою прикрасою. — Коли я був настоятелем у своєму монастирі (перед тим, як набув досконалішого знання), я щоденно приносив таку жертву. Це символ Усесвіту, принесеного в жертву Всевишньому. Так ми, мешканці Бготійяла, щодня приносимо весь світ у жертву Найдосконалішому Закону. І я це роблю навіть зараз, хоча знаю, що Найдосконаліший вищий за всі щопти й похвали.
Він сягнув із капшучка тютюну.
— Це добре, святий чоловіче, — промурмотів Кім, умощуючись на подушках, дуже щасливий і добряче втомлений.
— А також, — старий тихенько засміявся, — я малюю зображення Колеса Життя. По три дні на зображення. Я саме тим займався, або, може, саме склепив повіки, коли мені принесли звісточку від тебе. Добре, що ти тепер тут: я покажу тобі моє мистецтво, не заради марнославства, а для того, щоб ти навчився. Сагиби володіють ще не всією мудрістю цього світу.
Він витягнув із-під столу аркуш жовтого китайського паперу з живним запахом, пензлики і брусочок індійської туші. Чистими, чіткими лініями він накреслив Велике Колесо із шістьма спицями із переплетеними у центрі Свинею, Змією та Голубом (Невігластво, Гнів і Хтивість); а в частинах між спицями був увесь світ Верхній і Нижній, і всі події людського життя. Люди кажуть, що сам Бодгісатва вперше намалював його зернятками рису в пилюці, щоб пояснити своїм учням причину всіх речей. Упродовж багатьох століть це викристалізувалося у чудесну символіку, зібрану з сотень крихітних фігурок, кожна рисочка яких мала своє значення. Дуже мало хто може витлумачити цю картину-притчу; у всьому світі лише двадцять людей здатні намалювати її не дивлячись на оригінал, а з них усього троє спроможні і намалювати, і витлумачити.
— Я трохи вивчився малювати, — сказав Кім, — але це — чудо з чудес!
— Я писав її багато років, — мовив Лама, — був час, коли я міг написати її повністю за період від одного запалювання лампи до іншого. Я тебе навчу цього мистецтва… після належних приготувань. І я поясню тобі значення Колеса.
— То ми підемо в Дорогу?
— У Дорогу і в наш Пошук. Я чекав тільки на тебе. Мені було явлено у сотнях снів, а особливо в тому, котрий наснився в ніч після того, як за тобою вперше зачинилися Ворота Знань, що без тебе я ніколи не знайду свою Річку. Як ти знаєш, я знову і знов відгонив від себе такі думки, боячися, що то ілюзії. Тому я не схотів узяти тебе з собою тоді, коли ми їли перепічки в Лакнау. Тому я не взяв тебе з собою, аж доки не приспів благодатний час. Від Гір і до Моря, від Моря і до Гір я ходив, але марно. Тоді я згадав джатаку.
Він розповів Кімові історію про слона з кайданом на нозі, яку часто розповідав жерцям-джайнам.
— Більше свідчень і не треба, — лагідно завершив Лама. — Тебе мені в поміч послано. Як поміч зникла, мій Пошук зійшов нанівець. Тому тепер ми знову підемо разом і наш Пошук справдиться.
— Куди підемо?
— А яка різниця, Друже Усього Світу? Кажу тобі, Пошук наш певний. Якщо буде треба, Річка проб’ється перед нами просто з-під землі. Я набув заслугу, коли послав тебе у Ворота Знань і дав тобі коштовність мудрості. Ти вернувся, як я тепер бачу, послідовником Шак’ямуні, цілителя, якому стільки багато жертовників стоїть у Бготійялі. Цього доста. Ми разом, і все, як було: Друг Усього Світу, Друг Зірок — мій чела!
Потім вони погомоніли про світські справи, але слід зауважити, що Лама геть не цікавився подробицями життя у школі святого Ксав’є і не виявляв щонайменшого інтересу до звичаїв і традицій сагибів. Його думки линули назад у минуле, воскрешаючи в пам’яті кожен крок їхньої першої спільної подорожі, Лама потирав руки і хихотів доти, поки йому не закортіло зненацька згорнутися калачиком і заснути раптовим старечим сном.
Кім дивився, як тануть у дворі останні запилюжені промені сонця, і грався своїм ритуальним кинджалом і вервицею. Гомін Бенареса, найстарішого з міст на землі, не вщухав перед лицем богів ні вдень, ні вночі, б’ючись об довколишні стіни, як морські хвилі об хвилеріз. Час від часу джайністський жрець перетинав двір із маленькою пожертвою — священним зображенням, підмітаючи перед собою шлях, аби ненароком не позбавити життя жодну живу істоту. Зблиснув вогник лампи, а вслід за ним пролунав звук молитви. Кім дивився, як зірки спалахують одна за одною у густій, безгучній пітьмі, аж доки й сам заснув біля підніжжя вівтаря. Тієї ночі йому снилися сни мовою гінді, без жодного англійського слова…
— Святий чоловіче, згадай про ту дитину, якій ми дали ліки, — сказав він годині о третій ранку, коли Лама, також прокинувшись, налаштувався було вирушати в паломництво, — джат на світанку буде тут.
— Я отримав добру пораду. У поквапі я замалим не скоїв лиха, — Лама сів долі на подушки і повернувся до своєї вервиці. — Воістину старий — як малий, — патетично промовив він. — Як що надума — то зараз же воно має статися, інакше він почне дратуватися і плакати! Безліч разів на Дорозі я був готовий тупати ногами від того, що гарба з волами, або просто хмара пилу заважає мені. Такого не було, як я був чоловіком — давно колись. І поза тим, це погано…
— Але ж ти тепер також старий, Святий.
— Справу зроблено. Причина усього була пущена у цей світ, і старий чи молодий, хворий чи здоровий, свідомий чи несвідомий — хто може керувати наслідком тієї Причини? Чи може Колесо висіти спокійно, коли його крутить дитина… чи п’яниця? Чело, світ — великий і жахливий.
— Я думаю, що він хороший, — позіхнув Кім. — А є що поїсти? Я не їв нічого від учорашнього вечора.
— Я забув про твою потребу. Отам-го є добрий бготійяльський чай і холодний рис.
— На такому ми далеко не зайдемо, — Кім відчував усю європейську жадобу доброго шматка м’яса, недосяжного у
