Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг
Отож вони рухалися потихеньку серед квітучих фруктових садів дорогою через Амінабад, Сагайґанґ, Акролу-на-Броді і малу Пхулесу, перед ними на півночі простиралися гори Сівалік, а за ними видніли сніги. Після довгого, солодкого сну під ясними зорями, Кім по-панськи ліниво проходив селом, мовчки виставляючи чашу для подаянь, але всупереч правилам його очі блукали небом від краю до краю. Потім він повертався, м’яко ступаючи по м’якенькій пилюці, до свого вчителя у затінок мангового дерева чи тоншу тінь білої дунської акації, щоб поїсти й попити у затишку. Пополудні, після розмов і невеликих переходів, вони спали, щоб зі свіжими силами зустріти світ, коли повітря стане прохолоднішим. Ніч заскочила їх за відкриттям нової території — села, яке вони перед тим три години вишукували серед родючих полів й детально обговорювали по дорозі.
Там вони розповідали свою історію — Кім дбав, аби його життєпис був щоразу іншим — і їх приймав, за звичаями гостинного Сходу, жрець або старійшина.
Коли тіні коротшали і Лама важче спирався на Кіма, наставав час розгорнути Колесо Життя, притиснути краї гладенькими камінцями і, вказуючи довгою соломинкою, витлумачувати коло за колом. Отут, нагорі, сиділи Боги — мрія з-поміж мрій. Там було наше небо і напівбоги, які верхи билися між гір. Отам — страждання звірів, душ, які сходять вгору і вниз сходинами, і ніхто не має їм заважати. Тут були пекла, гарячі й студені, і прихистки змордованих духів. Хай чела вивчає біди, викликані переїданням — здутий живіт і печію у нутрощах. Учень слухняно вивчав, схиляючи голову і водячи смаглявим пальцем слідом за указкою. Але коли вони діставалися світу людей, зайнятого і марного, розташованого просто над пеклами, його увага розсіювалася, адже поряд по дорозі котилося саме Колесо Життя, з їжею, питвом, комерцією, жениханнями і сварками — цілковито живе. Часто Лама брав за приклад ці живі картини, пропонуючи Кімові, який це робив і так залюбки, спостерігати, як плоть приймає тисячі й тисячі форм, прекрасних чи огидних на думку людей, але насправді позбавлених одного й іншого, і як нерозумний дух, раб Свині, Голуба та Змії, у пожаданні бетелю, нової пари волів, жіноцтва чи царської милості, мусить слідом за тілом проходити всі небеса і пекла, щоб повернутися знову туди, де був. Інколи жінка чи бідний чоловік, ставши свідками ритуалу — а це й був справжній ритуал — розгортання великого жовтого сувою, кидали жмуток квіток чи жменю каурі на краєчок. Цим горопашним вистачало того, що вони зустріли святого чоловіка, який можливо, згадає про них у своїх молитвах.
— Полікуй їх, якщо вони нездужають, — казав Лама, коли у Кіма прокидався спортивний інстинкт. — Зцілюй їх від лихоманки, але утримуйся від чарів. Пам’ятай, що спіткало магаратту.
— Отже, будь-яке діяння є злом? — відповідав Кім, лежачи під розлогим деревом на розвилці Дунської дороги і спостерігаючи, як мурашки повзають йому по руці.
— Утримуватися від дій — це добре, крім тих випадків, коли набуваєш заслуги.
— За Ворітьми Пізнання нас навчали, що сагибам не годиться утримуватися від дії. А я сагиб.
— Друже Усього Світу, — глянув Лама просто на Кіма, — Я, старий чоловік, тішуся видовищам, як малі діти. Для тих, хто іде Шляхом, немає ні чорних, ні білих, ні Гінду, ні Бготійялу. Усі ми — душі, що прагнуть звільнення. Нема різниці, що та твоя мудрість навчилася у сагибів, коли ми прийдемо до моєї Річки, то ти позбудешся своїх ілюзій разом зі мною. Гай-гай! Кістки мої ниють за тією Річкою, як вони нили у по-їзді, але дух мій перебуває понад кістками, в очікуванні. Пошук досягне мети!
— Я отримав свою відповідь? Чи можна поставити питання?
Лама велично схилив голову.
— Я їв твій хліб упродовж трьох років — ти ж зна’. Святий чоловіче, а звідки?..
— У Бготійялі багато того, що люди звуть багатством, — спокійно відповів Лама, — у моїх рідних краях я маю ілюзію пошани. Я прошу те, що мені потрібно, і не переймаюся звітами. Це заради мого монастиря. Ая! Ці чорні високі сидіння у монастирі і послушники сидять рівненько!
І він почав оповідати історії, малюючи пальцем у пилюці лінії — про детальні та розкішні ритуали у захищених від лавини соборах; про процесії і танці демонів; про перетворення монахів і монахинь на свиней; про священні міста, розташовані на висоті п’ятнадцять тисяч футів у повітрі; про інтриги між монастирями; про голоси серед гір і про загадковий міраж, що танцює по сухому снігу. Він говорив навіть про Лхасу і Далай-ламу, якого бачив і шанував.
Кожен цей довгий, чудовий день поставав бар’єром за спиною Кіма, відрізаючи його від його рідної раси і материнської мови. Він знову почав думати і бачити сни місцевою говіркою й автоматично повторював за Ламою всі обряди, що супроводжували їжу, питво і тому подібні речі. Душа старого дедалі дужче прагнула до монастиря так само, як його очі линули до гір. Річка його нітрохи не турбувала. Щоправда, час від часу він втуплював погляд у пучок трави чи хворостину, сподіваючись, як він казав, що земля розступиться і дасть їм благословення, проте був задоволений уже тим, що неквапно мандрує зі своїм учнем у подихах легенького вітерцю з Дуна. Це був не Цейлон, не Будда-Ґайя, не Бомбей, ні ті порослі травою руїни, на які він натрапив два роки тому. Він оповідав про ці місця, мов дослідник, позбавлений марнославства, як шукач у смиренних мандрах, як старий чоловік, мудрий і поміркований, що освітлює знання блискуючою інтуїцією. Мало-помалу, незв’язно, бо ж розповідав кожну історію принагідно, він переповів усі свої подорожі вздовж і впоперек Гінду, що аж Кім, який досі любив його безпричинно, тепер полюбив із п’ятдесяти поважних причин. Так вони втішалися високим блаженством, утримуючись, як велить закон, від лихих слів і жадоби, без переїдань і сну у пишних постелях, без багатих убрань. Їхні шлунки вказували їм час, а люди приносили поживу, як каже приказка. Вони побували у селах Амінабада, Сагайґанґа, Акроли-на-Броді та в малій Пхулесі, де Кім благословив жінку без душі.
Але новини в Індії поширюються швидко, і дуже скоро вони зустріли серед урожайних полів старого сивовусого слугу, кощавого урію, навантаженого кошиком фруктів і коробкою кабульського винограду та позолочених апельсинів, який благав виявити честь своїм візитом його пані, враженій тим, що Лама так давно
