Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

«Люба Мардж, — ось як він почне. — Я пишу тобі тому, що Дікі, схоже, ніколи не зважиться розповісти тобі сам, хоч я й не раз просив його про це. Я вважаю, що така чудова людина, як ти, не заслуговуєш, аби її так довго водили за носа…»

Він знову захихикав, але втихомирився, навмисне зосередившись на маленькій проблемі, якої він досі не вирішив: цілком можливо, що Мардж повідомила італійську поліцію про те, що говорила з Томом Ріплі в готелі «Інґлатерра». Тоді поліція ламатиме голову, куди він, у біса, подівся, і почне шукати його в Римі. Вони точно шукатимуть його поряд із Дікі Ґрінліфом. Це становило додаткову загрозу. А що, як поліція, приміром, з опису його зовнішності, наданого Мардж, вважатиме його Томом Ріплі, вистежить його, обшукає і знайде в нього два паспорти — Дікі та його власний? Що він там казав про ризик? Саме ризик робить цю затію захопливою. Він почав співати:

Він горланив ту пісеньку у ванній, поки витирався, намагаючись зімітувати глибокий баритон Дікі, якого він насправді ніколи не чув, але навіть не сумнівався, що Дікі похвалив би його виконання.

Він надягнув один зі своїх нових дорожніх костюмів і вийшов прогулятися сутінковим Палермо. По інший бік площі виднівся кафедральний собор із типовими рисами норманської архітектури, про який він колись читав у брошурі, побудований англійським архієпископом Волтером Міллем. Південніше були Сіракузи, неподалік яких у давнину відбулася велика морська битва між римлянами та греками. І «Вухо Діоніса»[69], і Таорміна[70], і Етна! То був чималий острів і все тут було для нього новим. Сицилія! Фортеця Сальваторе Джуліано[71]! Колишня колонія Греції, завойована норманами й сарацинами! Завтра він як слід огляне всі визначні пам’ятки, але ця мить залишиться у його пам’яті навіки, подумав Том, дивлячись на величний, увінчаний вежами кафедральний собор. Він зачудовано розглядав сірі арки його фасаду та з насолодою уявляв, як завтра зайде всередину та втягне ніздрями кислувато-солодкавий запах, зітканий з незліченної кількості палаючих свічок і ладану, який сотні років наповнював стіни собору. Яке приємне передчуття! Раптом він подумав, що передчуття було куди приємнішим за реальність. Невже це завжди буде так? Коли самотніми вечорами він перебирав речі Дікі, розглядав його персні на своїх пальцях, торкався його краваток чи шкіряного гаманця, то була реальність чи лише її передчуття?

Там далі, за Сицилією, лежала Греція. Він дуже хотів побачити Грецію. Він хотів приїхати до Греції як Дікі Ґрінліф, з його грошима, у його одязі, з його манерами та ставленням до незнайомців. А що, як він не зможе поїхати до Греції в ролі Дікі Ґрінліфа? А що, як на його шляху виростатимуть все нові й нові перешкоди — убивство, підозри, інші люди? Він не хотів нікого вбивати, але був змушений це зробити. Думка про те, щоб поїхати до Греції в ролі Тома Ріплі, пересічного американського туриста, й понуро вештатися Акрополем, його аж ніяк не вабила. Краще вже зовсім не їхати. Він глянув на дзвіницю собору, а самому на очі наверталися сльози. Він відвернувся і пішов іншою вулицею.

Вранці на нього чекав лист — від Мардж. Він стиснув його пальцями й посміхнувся. Там було саме те, чого він очікував, інакше конверт не був би таким товстим. Він прочитав його за сніданком. Він смакував кожним рядком, заїдаючи їх свіжими, ще теплими булочками й запиваючи приправленою корицею кавою. Вона написала те, чого він сподівався, і навіть більше.

…Якщо ти справді не знав, що я була у твоєму готелі, це може означати тільки одне — Том нічого тобі не сказав. А це наштовхує мене на єдиний висновок. Очевидно, ти тікаєш і не хочеш потрапляти мені на очі. Чому ти досі не зізнався, що не можеш жити без свого дружка? Мені лише прикро, мій старий друже, що тобі забракло сміливості відверто розповісти мені про все. За кого ти мене маєш? За якусь простакувату провінціалку, яка нічого не тямить у таких справах? Ні, це ти поводився, як провінціал! Як би там не було, тепер, коли я сама озвучила те, на що тобі забракло сміливості, маю надію, що тебе більше не гризтиме сумління і ти зможеш спокійно жити далі. Адже немає нічого приємнішого, ніж пишатися тією людиною, яку любиш! Здається, ми вже колись про це говорили.

Друге досягнення моєї мандрівки до Рима — я повідомила італійську поліцію, що Том Ріплі з тобою. Скидалося на те, що вони понад усе хотіли його знайти (Цікаво — чому? Що він накоїв?). Я також повідомила поліції, наскільки дозволило моє недосконале знання італійської, що ви з Томом нерозлучні, тому ніяк не можу збагнути, яким чином вони знайшли тебе, але не могли знайти Тома.

Я поміняла квитки та відпливатиму до Америки наприкінці березня. Перед цим я хочу ненадовго з’їздити до Кейт у Мюнхен, а потім, я так розумію, наші з тобою дороги розійдуться назавжди. Жодних образ, любий Дікі, хоча я завжди думала, що