Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

— У якому?

Том похитав головою.

— Не пам’ятаю, як він називався. Якийсь невеликий. — Зрештою, через Мардж він міг довести, що після Сан- Ремо Том, живий-здоровий, повернувся до Монджибелло, то з якого дива поліції докопуватись, у якому пансіонаті двадцять шостого й двадцять сьомого листопада зупинявся Дікі? Том присів на край ліжка. — Я не розумію, чому ви думаєте, що Том Ріплі мертвий?

— Ми думаємо, що хтось помер, — відповів офіцер, — у Сан-Ремо. Когось убили в тому човні. Тому його й затопили — щоб приховати плями крові.

Том насупився.

— Ви впевнені, що то плями крові?

Офіцер знизав плечима.

Том теж знизав плечима.

— Кілька сотень людей могли винайняти човни того дня у Сан-Ремо.

— Ні, набагато менше. Близько тридцяти людей. Та ви маєте рацію, то міг бути будь-хто з тих тридцяти… або будь-яка пара з п’ятнадцяти, — посміхаючись, додав він. — Ми навіть не знаємо всіх їхніх імен. Та в нас закрадаються підозри, що Томас Ріплі зник. — Офіцер повернув голову та глянув у куток. Судячи з виразу його обличчя, він міркував про щось інше. А може, насолоджувався теплом батареї поруч із його стільцем?

Том нетерпляче перекинув ногу на ногу. Він здогадався, які думки вертілися у голові італійця: Дікі Ґрінліф уже двічі був поряд зі сценою злочину. Зниклий Томас Ріплі двадцять п’ятого листопада поїхав кататися на човні разом із Дікі Ґрінліфом. Отже… Том випростався і нахмурив брови.

— Ви хочете сказати, що не вірите мені, коли я кажу, що бачив Тома Ріплі в Римі близько першого грудня?

— Ні, ні, що ви, я такого не казав! — примирливо замахав руками поліцейський. — Я тільки хотів почути від вас про ваші з синьйором Ріплі мандри після Сан-Ремо, бо ми ніде не можемо його знайти. — Він знову посміхнувся, широкою люб’язною посмішкою, показуючи свої жовті зуби.

Том роздратовано стенув плечима та трохи заспокоївся. Було очевидно, що італійська поліція побоювалась безпідставно звинувачувати в убивстві громадянина Америки.

— Вибачайте, що не можу точно сказати вам, де він знаходиться. Спробуйте пошукати його в Парижі або в Генуї. Він завжди зупиняється у невеличких готелях.

— У вас є листівка, яку він надіслав вам з Генуї?

— Ні, на жаль немає, — відказав Том. Він запустив пальці у волосся, як іноді робив Дікі, коли його щось дратувало. На кілька секунд він зосередився на тому, як бути Дікі Ґрінліфом, зміряв кроками кімнату в манері Дікі, і йому трохи покращало.

— Ви знаєте інших друзів Томаса Ріплі?

Том похитав головою.

— Ні. Та я й із ним не дуже добре знайомий, принаймні недовго. Не знаю, чи в нього багато друзів у Європі. Здається, у нього є якісь знайомі у Фаенці та Флоренції. Але я не пам’ятаю їхніх імен. — Якщо офіцер подумав, що він хоче захистити Томових друзів від поліцейських допитів, то й нехай.

— Va bene, ми перевіримо цю інформацію, — сказав полісмен. Він заховав свої папери, заповнені не одним десятком різних нотаток.

— Перед тим, як ви підете, — озвався Том відверто роздратованим голосом Дікі, — я хотів запитати, коли мені можна покинути місто. Я планую відвідати Сицилію і дуже хотів би поїхати сьогодні, якщо це можливо. Я збираюсь зупинитися у готелі «Палма» у Палермо. Тож ви зможете в будь-який час зв’язатися зі мною.

— Палермо, — повторив офіцер. — Чого ж, гадаю, це цілком можливо. Можна скористатися вашим телефоном?

Том запалив італійську цигарку та слухав, як офіцер попросив з’єднати його з капітаном Анлічіно й почав незворушно доповідати, що синьйор Ґрінліф не знав, де міг бути синьйор Ріплі, й думає, що він міг повернутися до Америки або вирушити до Фаенци чи Флоренції.

— До Фаенци, — повільно повторив він, — у провінції Болонья. — Коли капітан усе записав, офіцер додав, що синьйор Ґрінліф хотів би сьогодні поїхати до Палермо. — Va bene. — Офіцер повернувся до Тома й посміхнувся. — Так, ви можете сьогодні поїхати.

— Benone[68]. Grazie. — Він провів обох полісменів до дверей. — Якщо знайдете Тома Ріплі, будь ласка, дайте мені знати, — простодушно додав Том.

— Обов’язково! Ми триматимемо вас у курсі, синьйоре. Buon giorno!

Том залишився наодинці і, насвистуючи, взявся пакувати кілька власних речей, які раніше вийняв з валізи. Він пишався своєю винахідливістю, адже замість Майорки сказав їм, що їде на Сицилію. Сицилія була в Італії, а Майорка — ні, тому й не дивно, що поліція швидше відпустить його, якщо він залишатиметься на їхній території. Він якраз обмірковував це, як раптом до нього дійшло, що після Сан-Ремо паспорт Тома Ріплі не перетинав кордону з Францією. Він пригадав, як у листі розповідав Мардж, що Том Ріплі збирався відвідати Париж, а звідти повернутися до Америки. Якщо поліція надумає допитати Мардж, вона зможе підтвердити, що після Сан-Ремо Том Ріплі був у Монджибелло, та ще й бовкнути, що він планував поїхати до Парижа. А якщо йому коли-небудь доведеться знову стати Томом Ріплі й показати свій