Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
у Москві, на фестивалі імені Чехова та в польському Гданську.
До імені Кароліни Кужвій само собою доєднається ще одне —
Купальниця.
Незабаром вона зіграє у резонансній виставі для двох ак-
торів у «Театрі в кошику» разом із Лідією Данильчук, на яку
колись дивилася з німим захватом, але й подумати не могла, що працюватимуть колись разом. На останньому курсі отри-
має запрошення на зйомки фільму «Су-27, субота, 27-е» про
Скнилівську трагедію, про події суботи 27 липня 2002 року
у Львові під час святкового авіашоу.
Власне, з цих трьох ролей почнеться кар’єра актриси. Але
Купальниця, як перший помітний крок, залишиться визна-
чальною, а назва завжди обертатиметься десь поруч з ім’ям.
Кароліна гратиме і головні, й епізодичні ролі, у театрі та кіно, і всього їй трапиться на цьому шляху доволі — і радості, і бо-
лю, і злетів, і падінь. Кароліна Кужвій стане першою україн-
ською володаркою «Оскара». Український фільм за її участі
отримає три нагороди Академії кіномистецтв — за сценарій, 233
операторську роботу та за головну жіночу роль. Ще через
кілька років однією з найпрестижніших у світі стане вітчиз-
няна кінонагорода, і актриса матиме три таких статуетки на
поличці у своєму заміському будинку під Києвом.
У численних інтерв’ю Кароліна Кужвій охоче говоритиме
про творчість, особливості акторської роботи і про свої пла-
ни, але її особисте життя залишатиметься таємницею за сі-
мома замками. «Купальниця — квітка зі щільно стуленими
пелюстками, — пояснюватимуть цей феномен журналісти, —
вона нікого не пускає у свою душу». Завдяки Кароліні Куж-
вій виникне мода зберігати своє приватне життя у секреті, але
протримаються ці віяння недовго. Про її захоплення, рома-
ни, стосунки з чоловіками буде відома лише та інформація, яку вишуковуватимуть дошкульні журналісти. Вона ж ніко-
ли не допомагатиме дізнатись про себе щось більше.
Дехто запевнятиме, що своїм успіхом актриса не остан-
ньою мірою завдячуватиме братові Роберту Кері, який ще
на початку її кар’єри зрозуміє, куди вітер дме, і стане мене-
джером майбутньої зірки. Пліткуватимуть, що Роберт із йо-
го фінансовим чуттям перший второпав, буцімто на сестрі
можна буде добряче заробити, а все інше лише вдало скла-
лося й припасувалося, бо Робертові Кері вдалося об’єднати
творчі можливості сестри та свій організаторський талант, і то саме тоді, коли театр та кіно почали оговтуватись від
тривалого шоку. Кароліні до тих розмов буде байдуже, а Ро-
бертові й поготів.
Подейкуватимуть, що вона має чоловіка, непублічну лю-
дину, далеку від театру та кіно, але його ніколи не бачитимуть
з нею на публіці. Попри це їй приписуватимуть численні ро-
мани, і деякі з чуток матимуть підстави для своєї появи.
У 2043 році до ювілею актриси вийде художньо-біографіч-
ний роман про неї, у якому буде чимало вигадок, пафосу та
напівправди. Історія попелюшки починатиметься зі студент-
ських років. Серед помилок книжки закрадеться й твердження
234
про те, що працювати на телебаченні та у студентському теа-
трі Кароліна Кужвій почала під час навчання в університеті.
Події першого року самостійного життя дівчини залишаться
поза увагою — так, ніби 18-річна Кароліна одразу після за-
кінчення школи вступила на акторське відділення.
Дітей у актриси не буде. Вона все життя зберігатиме теплі
стосунки з доньками свого брата та з їхніми дітьми, своїми
онуками.
* * *
…Одного сонячного надвечір’я наприкінці травня, коли за-
кінчаться, нарешті, усі ювілейні святкування і Кароліна по-
вернеться до роботи, їй привезуть додому сценарій зі студії.
Вона і через тридцять років залишиться вірною звичці чита-
ти сценарій на папері, казатиме, що так краще сприймає текст.
Заскочена архаїчними захцянками своєї підопічної — ох вже
ті зірки! — дівчинка, помічниця режисера, охоче погодиться
заїхати до актриси додому, щоб принагідно глянути на неї
зблизька. Вона бачила її лише одного разу, на зйомках, випад-
ково, завдяки товаришеві, що провів її того дня, ще новачка
в кіносвіті, на студію. Кароліна Кужвій приїхала тоді на зні-
мальний майданчик бліда й тиха, як осінній ранок, у який, власне, все й відбувалось; вийшла з авто не в гуморі, уника-
ючи розмов і навіть поглядів. Але щойно запрацювала каме-
ра, невидима сила торкнулась її чола, актриса стала вищою, обличчя спалахнуло і вона — відповідно до ролі — узялася
впевнено й насмішкувато закручувати навколо себе енер-
гетику вибухового епізоду. Одного з найкращих у фільмі епі-
зодів, як виявилось згодом. Відпрацювала своє, погляд згас, зіщулилась, прошепотіла щось, нахилившись до режисера,
загорнулась у поданий кимось жовто-помаранчевий палан-
тин — тільки її й бачили.
Зараз, якщо Кароліна Кужвій погодиться на запропонова-
ну роль, вони працюватимуть над спільною картиною…
235
Помічниця режисера знайшла господиню за невеличким
ошатним будинком, у зеленій садовій альтанці. Стіни альтан-
ки утворило коло щільно висаджених один попри одного ку-
щів ялівцю. Дашок, укритий сосновою гонтою за давньою
технологією, тримався на кількох високих стовпах, нижня
половина яких губилась у густих заростях вічнозелених рос-
лин. На підлозі з кругляків міцного дерева, за столиком, пле-
теним з лози, у такому ж ажурному легкому кріслі сиділа
господиня — в ароматах розігрітого під сонцем ялівцю. Під-
велася гості назустріч, відклавши книжку. Уся у сіро-білому, жодних прикрас, обличчя без косметики, пишне волосся за-
колоте на потилиці, привітний погляд сумних очей. На екра-
ні вона виглядає значно молодшою. А зблизька — жінка як
жінка, нехай не п’ятдесяти, але точно сорока років.
Кароліна теж встигла роздивитись свою гостю, її юне вес-
нянкувате обличчя, худі руки, вкриті ластовинням, диваку-
вате вбрання, без сумніву, власного дизайнерського втілен-
ня. Остання мода така — завдяки новітнім можливостям за
п’ять хвилин перетворювати основу готового одягу на при-
пасовану до свого смаку та фігури індивідуальну модель. Бав-
ляться діти…
— Уперше привожу сценарій, — усміхнулась руденька піс-
ля обміну привітаннями.
Подала прозору теку зі стосом паперу. Оце «вперше при-
вожу» додала з ввічливості, вирішивши, що кілька привітних
слів не зашкодить. Але щойно сказала, як одразу відчула дво-
значність вимовленого. Як ніби уїдливо дорікнула: не було, мовляв, іншої роботи для помічника режисера, окрім — як
її? — кур’єрської. Похопившись, спробувала виправитись:
— Я не те маю на увазі, що ви не хотіли, як усі… а те, що…
не звикла, що хтось на папері читає…
Руденька остаточно заплуталась і почервоніла. Її волосся ме-
дово світилось у навскісних променях сонця, Кароліна помі-
тила це ще тоді, як вона наближалась
