Купальниця - Галина Костянтинівна Вдовіченко
о п’ятій збираємось!
Одна з найкращих звичок Гєнека полягала в тому, що він
завжди мив після себе ванну. На відміну від Сашуні, якому
раз у раз терпляче нагадувала пані Стася: «Хто у ванні був
останній?..» — «Ах ти ж йолки!» — кожного разу підхоплю-
вався Сашуня і біг наводити за собою лад у місцях спільного
користування.
Кароліна змила з себе піну, а тоді закрутила кран з гарячою
водою і пустила холодну. Крижаний душ вдарив по спині ба-
тогом. «А-а-а!» — вихопилось у неї. Немов хтось узяв за плечі
225
і струсонув щосили. Сама собі влаштувала крижані тортури, спрямовуючи воду на плечі, на груди, на спину, відчуваючи са-
домазохічне задоволення від цих катувань, і коли, нарешті, ви-
мкнула воду, то з подивом виявила, що їй не холодно. Червона
шкіра пашіла зсередини, хоча на дотик була як лід. А з дзерка-
ла дивилась колишня Кароліна — та Кароліна з блискучими
очима, яка усміхалась не через щось, а просто так.
З надміром енергії треба було щось робити, заходилася
прибирати. Звідки й сила взялась — відтерла до блиску всі
кутки у ванній, повикидала порожні пляшки з-під шампунів
та всі обмилки. Вичистила передпокій, зробила лад поміж
взуттям і перейшла до кімнати, аніскільки не втомившись. Це
завзяте порядкування впливало на її настрій та самопочуття
незгірше за холодний душ. Робота горіла в руках. Олег глянув
на неї з пересторогою, забрався зі своїм ноутбуком в один кут, перейшов у другий, узявся було помагати, однак лише зава-
жав. Нарешті зупинився: «Я тебе дратую», — і вийшов за две-
рі. Кароліна полегшено зітхнула. Вона його теж дратувала, це
було зрозуміло без слів.
* * *
На сцені театру для дітей та юнацтва прогнали всю виставу
від початку до кінця. Космос попередив перед початком: усе
по-дорослому, без жодних зупинок, розбір польотів — опіс-
ля. Поїхали!
Русалка грала дуже старанно, не було їй у чому дорікнути, бо краще вона не зіграє ніколи. Кароліна розуміла це, і їй зда-
валось, що це розуміє і Космос, хоч його непроникне обличчя
не давало можливості побачити, що він відчуває. Космос зро-
бив усе, що від нього залежало, він намагався врятувати свій
театр ціною прийнятного обміну: спонсор надає театру необ-
хідної підтримки, а його красуня-донька грає в одній з вистав
головну роль. П’єсу було обрано таку як треба — сучасну, з ди-
намічним сюжетом, з трагічними та комічними моментами.
226
Артисти — завзяті й амбітні. Режисер — майстер. Показ виста-
ви, думали всі, відбудеться у доволі вузькому колі — на корпо-
ративі у спонсора, скажімо. Або в якомусь з університетів, для
студентів. Але багатий татусь заплатив за оренду театру, за афі-
ші по всьому місту, за рекламу. Розповсюдження запрошень
доручили тямущому топ-менеджеру фірми, поставили завдан-
ня: зал має бути повний. Щоб жодного порожнього місця!
Тепер головне — щоб Русалка не підвела, а оточення зіграє
короля, тобто королеву. Партнери по сцені витягнуть усе.
Так воно і сталося.
Особливо сподобалась Кароліні гра дівчини-подруги го-
ловної героїні. І Гєнек перевершив себе, він грав, в принципі, самого себе. І який цей хлопець був симпатичний на сцені!
Кароліні було складно оцінити свою роботу, але вона від-
чувала бульбашки шампанського в крові — той внутрішній
стан, коли ти ніби трохи випила, тебе несе і все тобі вдаєть-
ся. Слова — щирі, і жести правдиві, інтонація точна, і шлейф
залишається, коли ти йдеш.
На диво, після генеральної репетиції Космос нікого не сва-
рив, дав кілька порад, зупинився на кількох моментах і від-
правив усіх відпочивати-відсипатися перед прем’єрою.
Коли прощались, Кароліна зауважила на собі його вивча-
ючий погляд, і тоді зрозуміла, що грала вона непогано.
Увечері на кухні зробили Сашуні подарунок на день наро-
дження — показали уривок з вистави. Гєнек грав за себе. Ка-
роліна — за головну героїню.
— Класно, — сказав Сашуня.
— І ось тобі запрошення на повну версію, — Гєнек витяг
з кишені три квитки. — Тобі, Олегові і… Я подумав, може ми
тебе знесемо по сходах? — подивився на тітку.
Пані Стася обхопила голову племінника, притулила до себе:
— Моє ти хороше! А потім як? Захочете відзначити подію, поговорити… Я вас тільки зв’язуватиму. Ні, справжні жінки
нікого своєю присутністю не обтяжують.
227
— То я вам відео познімаю! — знайшовся Сашуня. — Мо-
єю фотокамерою чудове відео можна зняти. А ввечері пока-
жу вам епізоди, де гратимуть Гєнек та Кароліна.
— Ти підеш? — запитала Кароліна Олега, вилучивши мо-
мент.
— Піду! — запевнив він.
До вистави залишалось години три, коли у двері подзво-
нили. На порозі стояла повна жінка в червоному пальті та
червоному капелюсі. Мантелепа, здогадалася Кароліна, сихів-
ська товаришка пані Стасі.
— Пані Стасю, до вас!
Тепер пані Стася не відчуватиме себе самотньою, поки всі
будуть у театрі. Однак почула вибухи несамовитого реготу з її
кімнати і подумала, що невідомо, де цього вечора буде цікавіше.
На прем’єру зібрався повний зал, у фойє працювало телеба-
чення, розпитували відомих львів’ян, за що вони люблять те-
атр і коли в театрі востаннє були. Русалка зіграла навіть кра-
ще, аніж варто було чекати від неї. Публіка гукала «браво», і двоє спритних хлопців винесли на сцену кошик з квітами, величезний кошик із зимовими трояндами.
Олега серед тих, хто спішив за лаштунки, не було. Вітали
без нього. Він пішов одразу після закінчення.
Кароліна повернулась, коли він вже спав…
* * *
Наступного після прем’єри ранку на Космоса чекав сюрприз.
Він приїхав на ранковий ефір разом з виконавицею головної
ролі, а зустрів у фойє Кароліну.
— А ти чого тут? — здивувався.
— А я тут працюю, зараз буду в ефірі. Дивіться на моніторі, —
і показала на екран.
Згодом вони помінялись місцями: тепер вже Кароліна спо-
стерігала у фойє за тим, що робиться у студії, що говорять
228
гості програми. Космос тримався невимушено, виконавиця
головної ролі виглядала чудово, але відповідала розлого
й плутано, вона не вміла висловлюватись лаконічно, однак, можливо, це в Кароліні говорили ревнощі. Вона була не пев-
на, що може адекватно оцінити свою суперницю.
Космос не поїхав зі студії разом з Русалкою, на яку чекала
машина, хоча та запропонувала підкинути, куди йому треба.
У нього були ще якісь справи на
