Аецій, останній римлянин - Теодор Парницький

Через місяць після втечі Боніфація з Африки і одразу ж перед тим, як Августа настановила його патрикієм, у Римі відбулося урочисте одруження його доньки (від першого шлюбу) зі Себастьяном. Пелагія, яка терпіти не могла своєї пасербиці, цього весільного вечора заступала її матір. Коли відвела її до ліжниці, здивовано помітила, що молоденька наречена, — ще майже зовсім дитина — хоч скромно опустила довгі вії на очі, кидає з-під них гарячкові схвильовані погляди, повні соромливості, цікавості, нетерпіння, але зовсім не страху та муки… «Розпусниця… думає, що розкіш її чекає», — гнівно подумала Пелагія і відчула нестримне бажання зіпсувати розпусному немовляті всю приємність очікування… розвіяти всі мрії про насолоду… Розповісти все, що є насправді!… Вже розкрила уста, але стрималася і сказала щось незначуще. «Ні, не скажу, не скажу нічого, — подумала із затятим глузуванням. — Хай сама розчарується, хай сама страждає, марно шарпана тугою і сподіванням…»

Не спала усю ніч, постійно і з радісною злістю думаючи про пасербицю, її розчарування та самооману. Перед полуднем, гнана гарячкою цікавості, пішла її відвідати. Застала молоду дружину в гінекеї: сидячи з ногами на низькому м’якому ліжку, з колінами, високо підібганими під підборіддя, читала якусь книжку. Пелагія зиркнула на титульний лист і оніміла від здивування: то був той самий Марціал, якого вона у Тамугаді з огидою відкинула … Та за хвилину ласкаво посміхнулася і, сідаючи біля розпусного немовляти, промовистим і серйозним, материнським питальним поглядом глянула пасербиці в обличчя. Донька Боніфація зашарілася, випустила кодекс із руки та, тулячись мачусі до плеча, соромливо прошепотіла:

— Така насолода, що слів бракує…

Не могла брехати, бо тільки-но повернулася пам’яттю до вражень минулої ночі, як одразу ж її молоденьке личко покрилося блідістю… І зненацька Пелагія відчула, що теж блідне…

Того дня Боніфацій дуже пізно повернувся до своєї інсули, подарованої йому трьома вдовами з роду Павлінів. Але не відразу ліг спати: не почувався втомленим, попри те, що від самого ранку був на ногах… Ходив по своїй спальні, схвильований і повний гарячкових, а водночас і серйозних думок: саме довідався, що має стати патрикієм… вперше був присутній на цісарській раді… повертався просто з Палатину… Згодився взяти на свої плечі тягар влади… Так, почуває, що він це заслужив, хоча ласка і великодушність Августи є більшою, ніж його заслуги. Але чи він впорається?… Чудово розумів, що його чекає змагання з Аецієм… А от саме й Аецій … lupus in fabuła! Одразу ж навпроти вікна на перехресті двох вуличок стоїть погруддя консула на поточний рік. Втуплений у широке, грубо вирізане обличчя, Боніфацій, хоча чує за своєю спиною тихий шелест ніг, не обернеться: це, напевне, хтось із кубікуляріїв… Але раптом відчуває на своєму обличчі дотик двох ніжних гарячих долонь… Здивований, обертається… Боже, за що ж йому сьогодні такий надмір щастя?! Увесь затремтів. Перед ним стояла Пелагія. Глянув їй в очі і простяг руки. П’яний від радості, кохання, жаги і гордості, — аж до світанку не випустив дружини зі своїх обіймів. На світанку вона відштовхнула його різким рухом руки і просичала крізь зуби:

— Йди…

Від тієї ночі і аж до самої смерті Боніфацій жодного разу не зумів наблизитися до Пелагії. Зрештою, сам її уникав, не в силах знести дивної зневажливої посмішки, яка не покидала кутиків її вуст щоразу, коли вона на нього дивилася. Натомість Пелагія, лише тепер усе зрозумівши, ще ревніше повністю віддалася справам віри, а передусім вихованню доньки. Довгі місяці вдівства не пробудили в ній жодних бажань і прагнень, окрім тих, джерелом яких була віра та наука Арія. За місяць до повернення Аеція настільки була поглинута своєю вірою і побожністю, що навіть про тілесні бажання, про Боніфація і свою пасербицю думала цілковито спокійно, до того ж у цілковитому зв’язку зі справами духу. Все більше була впевнена, що це Господь землі і неба, понад усе люблячи чистоту, такого дав їй мужа і так покерував її життям та справами тіла, щоб у нагороду за її побожність і непохитну вірність охоронити її від усякої спокуси. Вже не думала, що любовної насолоди зовсім не існує; так, існує, але їй не дано було зазнати її нечистого сп’яніння, щоб нічим не закаляти вільної від тягаря земних страстей — душі.

Але ніколи не думала, що ця любовна насолода… це нечисте сп’яніння могло бути чимось аж таким, що вона відчула, вийшовши за Аеція. Відтоді для Пелагії почалося інше, нове життя, геть не схоже на попереднє…. Вся вона була переповнена коханням і ніколи не пересичена ним. Власне тіло раптом здалося їй зовсім іншим, ніж раніше…. За короткий час пізнала всі турботи, радості і таємниці, пов’язані з такою важливою (а такою, як їй раніше здавалося, марною) річчю, як догляд за ним, прикрашання і підкреслення тих його зваб, що передусім будять у коханому чоловікові такий дорогий їй і так гаряче жаданий любовний трепет… Їй часто почали траплятися дні, які існували лише для того, щоб слідкувати за бігом годин і солодко мріяти про все ближчу ніч. Мучена любовним голодом або ж, навпаки, насичена, ослаблена надміром насолоди, — все більше часу проводила зовсім бездіяльно; разом із тим, все більше її годин займали купіль, розтирання, чесання, одягання, — тому хвилини, що їх вона могла присвятити побожним роздумам, розмовам з дияконісами, а передусім доньці та її вихованню, — коротшали з кожним днем. Усе-таки Пелагії не здавалося, що вона занедбує справи віри: щодня витрачала на молитви стільки ж часу, що й раніше… приносила великі пожертви на будівлю нової аріанської святині і що сім днів, кожного дня Божого, вирушала в лектиці до церкви Святої Агати. Насправді розуміла, що не може вже претендувати на титул обраної посудини святої чистоти, але чи ж мало побожних, ревних і дійсно святих матрон щороку обдаровують свого мужа новим немовлям?! Докори сумління, які вона все-таки відчувала впродовж кількох перших тижнів, повністю розвіялися того дня, коли вона, як об’явлення, вислухала в церкві Святої Агати розділ, котрий добре знала, хоч він ніколи не будив у ній глибшого розмірковування, — про шлюб у Кані Галілейській. Почувалася навіть більше підкріпленою духом, ніж раніше: здавалося, що з боку Аеція