Дух часу - Наталя Кобринська

Дочекались.

Зачали скликати до двора людей. Як було велике подвірне, то ціле гейби засіяв людом. Ядзя сиділа на високім ганку і сама пантрувала поділу. Навкруги ганку стояли мішки зі збіжєм, які економ розділював із двірськими парубками. Кождому приходило по гарцеві збіжя і по десять крейцарів. Гроші давала сама Ядзя.

Люди кланялися низько і цілували Ядзю в руку, але у товпі чутний був приглушений ропіт.

— Се так з тим, як без того! — вирвався голоснійше якийсь жіночий голос.

Люди зацитькали її, а жінка з переляком глянула на ганок, чи там не донісся її голос. Але Ядзя зачула, повела очима й узріла ту хору, в якої була в хаті й рятувала в слабості. І лице її болюче скривилось.

Люди зачали розходитись. Не було чого і Катрусі чекати; і вона йшла додому, сумно споглядаючи на маленький вузлик та на десять крейцарів у кулаці…

— А що, Катрусю, багато дістали ви запомоги? — запитав, всміхаючись, Абрамко, коли переходила коло коршми.

Катруся нічого не відповіла і пішла дальше.

В тій хвилині пан Адам заїздив гарненькими буланками на двірське подвір’є.

Ядзя повітала його з поблідлим лицем. Вона була сильно роздражнена. Зачуті слова жінки діткнули її сильно. Стільки понесла труду, прикростей, а за те не вчула навіть доброго слова! Вона довго не могла успокоїтись, хоч родичі й пан Адам старалися про те.

І коли в селі було вже темно, у дворі в гостиннім покою довго ще горіло світло і велась бесіда про недбальство, лінивство, п’янство, зухвальство і невдячність простого люду.

У селі не раз ще й потому бачили, як жваві коники пана Адама заїздили до двора.

Нараз розійшлися слухи, що панова панна віддаєся.

Се дійшло й до Василя та й Василихи, і вони довго радилися, чи не піти б до двора «повіншувати».

Врешті зважилися піти. Змололи чвертку пшенички, як золото. Василиха упекла колачі, бо голіруч не годиться йти, хоч би й до панів.

Пан приймив їх радо, пані ще раднійша була, гостила як на храму, а як стали і «з води і роси» віншувати, то аж заплакала з утіхи.

Зате панна — аж їм дивно було — як би не та стала, що була. Все така привітлива, тепер лиш як би на силу до них говорила та й ніякої по ній не видко було веселості.

І се не лиш Василь і Василиха запримічували. Дехто зі слуг бачив її з заплаканими очима, а покоєва розповідала, що вперед, коли панич лиш залицявся, то панна лиш ходила від одного вікна до другого та й виглядала його, а коли вже зговорилися, то як би її хто підміняв, і пані не раз мусить її просити, щоби до нього вийшла.

Все-таки за якийсь час загуділо у дворі весілєм. Коли їхали до шлюбу, то ціле село збіглося, аби подивитися на молодих. При кождих воротах було повно людей: чоловіків, жінок, дітей, — лише Катрусі хата була замкнена на колодку і ніхто не визирав із її обійстя.

В селі знали, що вона в Грабинцях. Двоє старших дітей дала на службу між люди, а з найменшим пішла до тютюну — та дивно стало їм аж тоді, коли вже всі звідти повертали, а її ще не було — та коли розповідали, що вона там таке саме виробляє, як виробляла дівкою, видко, що її натура не покидала її.

Гінді Розенталь було вже одинайцять років. Батько її торгував волами, скуповував по ярмарках у мужиків худобу та й продавав більшим гандлярам.

Гешефт ішов добре.

Розпочинаючи гандель, він мав усего трийцять ринських, але так йому якось пощастило, що вимурував хату в самім ринку маленького місточка та годував жінку і п’ятеро дітей.

Сказавши правду, до того дорібку не мало причинилася й його жінка. Вона провадила на свою руку осібні, ріжні дрібні перепродажі. Коли він скуповував від мужиків худобу, вона скуповувала від мужичок кури, гуси, яйця та й розпродувала потім міським панам. Крейцара вона дурно не пустила, не раз на ній чи на дітях одежина така, що аж проситься здоймити, але вона на те не дивиться, лиш носить дальше, доки їй не вдасться набути від панів які переношені речі.

Коли поставили в місті дім та й гандель чловікам побільшився, то вона не могла вже на довший час хати лишати і займатися перепродажею. Чоловіка майже ніколи не було дома, їздив з одного села до другого, з одного ярмарку на другий.

Але й тепер, як дав він їй який крейцар, то вона рада була з него зробити десять. Купувала лиш те, що найдешевше та що вже конечно потрібне. Кількома крейцарами обійде цілу хату. Купить невеликий бохонець хліба, посіче дві-три головки цибулі з двома-трьома яйцями, та й тим погодує діти. Переношені речі, що давно сама купувала від панів, відкуповувала тепер від факторок. Випроваджуєся хто з місточка, продає меблі, те тоді вона вже щось і для хати купить.

З часом було в її хаті всякої всячини. Одно ліжко високе, велике, друге низеньке, вузьке; в однім куті міцна ясенова шафа, а при ній комода з поломаними ногами та й пообриваними форнірами. Місто канапи стояв довгий цератовий лежак, перед ним величався на одній ніжці політерований стіл і кілька крісел, кожде іншої породи. На одній стіні висіло невеличке зеркало в золотих рамах, до другої був прибитий мотиль.

Діти велися, нівроку їм. Сина оженили в сусіднім місті, де гандлював збіжєм; старша донька була вже також віддана, а менші дожидали дома свого часу.

Найцікавійша з усіх була Гінда. В школі