Дух часу - Наталя Кобринська

п’ять крейцарів, з(будеш сидіти на самій середині на мішку з мукою, бо я ніе лише саму муку везу.

— Ай вай, двайцять і п’ять крейцарів, ти щось сегодня дуже дорогий став. До Б. можна і за п’ять заїхати.

— Їдь і за три, не бороню; я тебе не просив, щоб ти до мене прийшла.

— А за вісім не буде? — запитала Гінда.

— Що за вісім, — засміявся Мортко, — хіба ти більше не варт?

— Не питайся, що я варт, бо я лиш за дорогу плачу.

— Ов, яка остра, — сказав Мортко, злізаючи з воза на землю.

Се був великий чорний хлопище, з широкими, плечима. Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей, а ще більше незграбно виглядали великі, в повикривлюваних чоботях ноги. Старий, рудий кафтан білівся від муки; мука обліпила также цілий бік криси заломленого капелюха і легко обсипувала довгі пейси.

— Якби я був знав, що так будеш торгуватися, то інакше зачинав би з тобою говорити, — сказав Мортко, насміхаючись із Гінди.

— Я більше не дам, хочеш бери, а ні, то я піду шукати другої фіри, — і щоби своїм словам більше правди надати, Гінда удавала, що ніби відходить від воза. Мортко не дуже тому вірив і не гадав її завертати.

— Хаїм, Хаїм! А злізь-но з воза та поможи мені висадити буду, — крикнув Мортко так голосно, що Гінда аж здрігнулася.

На возі почало щось рушатися, а Гінді здавалося, що не чоловік, але мішок муки злізає з воза. То був син Мортка, якого Гінда знала також добре. Поволі і ліниво забирався він до роботи. Голосно постогнуючи, піднесли оба буду вгору, а коли Мортко ще щось при буді поправляв, Хаїм почав припинати коні до воза.

Гінда побачила, що її удаване до нічого не доводить, і вони готові поїхати без неї, завернулася і додала ще один крейцар.

Мортко мовчки витягнув руку; Гінда сягнула вже по гроші, але в тій хвилі прийшла їй інша гадка до голови.

— Як мене завезеш, то мама за мене заплатить, — сказала.

— Чого ще не стало, давай гроші або лишайся.

— Коли-бо я не маю, лиш п’ять крейцарів.

— Давай, зрештою, і п’ять, але мама мусить додати ще п’ять.

Ся спекуляція так утішила Гінду, що вона вже не дбала про той один крейцар.

— Ну сідай, — каже Мортко, — бо я зараз їду.

Гінда знала, що він мусить їхати передмістєм попри хату її брата.

Сіла на віз, а коли туди переїздили, попросила, аби став, бо вона має ще свій біндель узяти.

— То ти хочеш, аби я тебе возив за десять крейцарів ще з біндлями?

— Та ти міг міркувати, що я мушу мати якийсь біндель з собою.

— Як хочеш що з собою брати, то мусиш ще два крейцари додати.

— Не додам ані крейцара, — сказала Гінда так твердо, що Мортко вже нічого не казав, а вона з біндлем посадилася на перше місце.

По дорозі Мортко взяв ще двох жидів і одну жидівку, що сиіа побіч Гінди, на мішках муки під будою.

Хаїм сів із одним жидом на заді, а Мортко з другим на переді фіри.

Шість осіб і тяжко напакований віз був аж надто тяжкий на забідовані коні Мортка.

— Відай не борзо будемо в Б..? — зауважав один жид.

— Се лиш так ізпочатку, але як уже в’їдуться, то будуть борше йти, — відповів Мортко, затяв батогом і крикнув голосно: «Вйо!»

То була, може, осьма година вечером. Вднину було тепло, навіть гаряче, але вечером добре потягло холодом. Гінда мала на собі лиш легку блузку і рідку гарасову хустину, що давала їй небагато тепла.

Віз котився поволі, коні ледви лізли, хоч Мортко щохвилі шарпав віжками, кричав «вйо» і потягав при тім то одного, то другого коня батогом.

Гінді, що рада була би злетіти, аби борше дома похвалитися своїм купном, було скучно, а гарасова хустина та й легка блуза здавались їй чимраз більше підшиті вітром.

— Ще далеко? — запитала, витягаючи голову з буди.

— Ой, ще натягнуться вуха, — засміявся Мортко, та й шарпнув віжками.

«Се справді можуть вуха спухнути від твого крику», погадала Гінда і сіла понижче мішків з мукою, де було трохи сіна, і їй виділось, що там теплійше.

— Та ти справді міг би трохи борше їхати, — зачав по часі оден із жидків договорюватися.

— То скажи їм, най борше ідуть, — відповів Мортко, показуючи спокійнісінько батогом на коней.

— Коли ти їм їсти не даєш, диви, які худі.

— Я й сам лиш стілько їм, щоби-м жив, звідки кінь має бути ліпшим від мене?

Другий жид розповідав Хаймові про свої гешефти. Чим він не гандлював! І телятами гандлював, і яйця посилав до Відня, і кору до гарбарень приставляв, а тепер гадає отворити шинок.

Хаїм слухав тупо, часом усміхався, хоч в оповіданю жида не було нічого забавного, а врешті затягнув міцним, відай, від батька унаслідженим, голосом:

Es kimt ein Bauer in’s Wirthaus агап, — In’s Wirthaus агап, Schaftt sich dort a Glesele Wein, A Glesele Wein… Oj, oj, oj! Schiker ist a Goj. Schiker is er, trinken mis er, Wajl er is a Goj, Wajl er is a Goj