Дух часу - Наталя Кобринська

Максим, відколи прийшов, то й тілько було єму роботи, що дивився на Катрусю, як вона пряде, як крутить веретеном і навиває рівно нитку. Катруся це завважала, та й стала на него дивитися такими палючими та сміючими очима, що він їй не міг дотримати пляцу та відвертав очі у вікно. Се ще більше смішило веселу дівчину. Вона закрутила міцно веретеном та й заспівала:

Ой горою барвіночок, горою, горою, Мило ми ся подивити, любко, за тобою, Мило ми ся подивити…

— Ні, не тої, — перебили їй дівки, — заспіваймо, що «У Буковині зелений листслк розвиваєсь», най Ярина знає, що вже недовго їй дівувати, та й дівоцьку мати волю.

Дівки зачали співати:

Ой співайте дівчатоньки, котра голос має, Та й най же ся в Буковині листок розвиває, Та й най же ся розвиває разом із травицев, Ліпше красше дівчиною, та як молодицев. Молодиця, невільниця, куда йде — плаче, А дівчина сам свій козак, куда йде — скаче. Молодиця, невільниця, куда йде — думає, А дівчина сам свій козак, куда йде — співає…

Ярина слухала сеі пісні, зітхаючи.

— Та се якась дуже сумна, — сказав Максим, — Ярина ще плакати буде.

— А ти хочеш веселої? — питали деякі дівки.

— То я тобі заспіваю, — сказала Катруся, і зачала знов коломийку:

Не піду я за дворака, не хоче робити, Лише з стайні до пекарні люльку закурити.

— Но-но! не приспівуйте нам так дуже, — відізвався Матій, — і дивіться, щоби ми вам не заспівали.

— Ану-ко, заспівайте, най чуємо, — дрочились дівки.

Ярина поналивала у миски борщу, понакладала голубців і запрошувала до вечері.

По вечері уже не довго побули, та й стали розходитись. З хати вийшли усі разом, але за воротами поділились на дві компанії, одна пішла в оден бік села, а друга в другий. Дівки, що йшли в той бік, що Катруся, зауважали, що Петро облишився.

— Лишився, бігме, дівоньки, лишився у неї, — шептали між собою дівчата. — Ото ти! За іншого віддаєся, а другого за собою водить. Вона гадає, що старий не дізнаєсь, що вона вечерниці скликає, та й коханця має. Нагадає він їй тото колись…

— Чому, любки, не нагадає; буде добре колись казати: «Ти за мене йшла, а коханків за собою водила». Навчить він єї розуму; не оден десь кулак колись з’їсть за сегоднішній вечер.

— Добра ніч! — сказала одна, а потому і друга дівка, коли доходили до своїх хат. Так само лишалися і парубки по дорозі. І Максимові треба уже було лишитись, але він хотів відвести Катрусю аж до дому, а їй була найдальша дорога.

— Катрусю! — сказав Максим, коли обоє лишились, а єго голос як би заперся в грудях. — Чи то ти проти мене співала, що не підеш за дворака?

— А якби проти тебе, то що?

— Та ти таки справді не пішла б за мене? Скажи мені так рехтельну правду, — просив Максим. Ту ще більше заперло Максимові голос. Се Катрусю так розвеселило, що вона сміялась ще голоснійше, як завсігди, коли їй Максим зачинав що говорити. Але сим разом Максим не дав їй утечи, і коли вже були близько хати, він зловив єї за руку.

— Та що ти мене питаєш? — сказала, врешті, Катруся, вириваючись. — Чи я панна, що ти мене питаєш? Присилай старостів, та будеш знати.

У тиждень по тій розмові Максим післав до Катрусі старостів, Катруся і в голову не брала собі того, що тоді єму говорила, та й не надіялася, що він на то єї слово пришле старостів. Тож тепер, коли єї приперли, вона не знала, що мала казати. Спершу вона хотіла єму відповісти, — їй жаль було дівоцької волі, — але зачали казати, що вона сирота, що нічо не має, що то добре їй трафляєся, що буде мати свою хату, та нікому не буде про ласку стояти, а хоч багацтва великого не буде, зате вони обоє молоді, здорові, годні робити. Найбільше її намовила одна сусідка; вона була віддалася до свекрухи, та й друга невістка була в хаті.

— Дівонько, — казала вона, — коли тобі трафляєся самій бути в хаті, то причикни та й вибий поклони, бо щоби ти коли не впала в такі руки, як я.

«Се справді буде своя хата, — думала Катруся, — та й ніхто не стане їй голову завертати, а роботи вона хоч би якої не боялась».

Зачали ладити до весіля. Максим страх утішився, коли дізнався, що Катруся мала ще з Грабинців десятку. Газдиня, що Катруся в неї служила, дала їй подушки та й вереню, а вуйко за те, що по небіжці, сестрі дещо трохи було лишилось, причинився зі свого боку. Максим узяв іще із своїх грошей у дворі та й зробили весілє.

Хату не було ще як пересипати, то Максим понаправляв її так, що при добрих газдах могла стояти ще який рік. Газда не дасть затекти, а газдиня — стінам облупуватись. Катруся мала з пропою три срібних, Максим два, зате зараз купили собі поросє. Щось ще і з ординарії лишилось, та було чим душу погодувати і поросяті підкинути. Максим добув року у дворі і за решту плати купили собі теличку. На другий рік Максим не ставав у дворі. Він дуже був цікавий до сокири, тому зачали його кликати до хатів майстрам під руку; врешті Катруся мусила завсіди носити йому їсти до