Ярино, вогнику мій - Ярослава Дегтяренка

– Так а хто винен, що Нуриш-мурза такий рідкісний дурень, що ні худобу, ні людей втримати не може. І не винен же я, що люди шукають у мене захисту, бо не хочуть жити під роззявою-туподумом, – виправдовувався Аяз.

– Май на увазі – я не завжди зможу за тебе заступатися, тому краще роби так, як належить. І я востаннє тебе попереджаю! – суворо насупився Шагін-Тимур. – Гаразд, не будемо про прикрості. Я отримав твого листа, у якому ти просиш знайти опікуна для своєї наложниці, із якою хочеш укласти ніках.

– Так, я дуже розраховую на твою допомогу, – відверто зізнався Аяз, зрозумівши, що це і є справжньою причиною приїзду батька.

Шагін-Тимур помовчав, а потім попросив:

– Я хочу подивитися на неї. Накажи, нехай вона прийде сюди.

Аяз невдоволено насупився, але наказав слузі: «Передай господині, щоб принесла нам вина». Слуга вийшов, а через деякий час до намету увійшла Ярина з глечиком вина. Дівчина вклонилася і запитально подивилася на Аяза, а той кивнув на чаші.

Ярина почала розливати вино, наливаючи бею першому, а той не зводив із неї очей від цікавості. Дівчина, не соромлячись, запитально подивилась на нього. Шагін-Тимур перебував у солідному віці, але виглядав аж ніяк не немічним. Тільки от не прикрашали його велика кількість зморшок, рідкувата борідка і яскраво виражена розкосість очей – він був більш ногайцем, ніж татарином. Старий ласкаво усміхнувся Ярині, чим сильно збентежив.

– Тобі пощастило, синку, – ніколи не бачив таких очей і такої краси! МашАлла![50] – промовив Шагін-Тимур, коли Ярина вийшла. – А де ти взяв цю жінку?

– Купив в одного купця. Її звуть Ярина, і вона – володарка моєї душі, – повідомив Аяз, нишком спостерігаючи за реакцією батька.

– А як же Гюльнур? – трохи примружившись, запитав бей.

– Гюльнур – моя дружина, Ярина – моя господиня, – незворушно відповів Аяз. – Ну, якщо тобі сподобалася моя Яринка, то ти допоможеш мені?

Бей замовк і після певних роздумів запитав:

– Навіщо тобі одружуватися з нею? Адже вона і так твоя.

– Ярина не хоче бути моєю наложницею, бо в її розумінні це безчестя. Тату, ти не уявляєш собі, скільки в ній благородства і гідності, і вже тільки тому вона має стати моєю дружиною, бо тільки від таких дружин народжуються благородні та хоробрі сини!

– Це все добре, але ти ж розумієш, що для тебе, мурзи, одружитися з рабинею – ганьба? Ти ж розумієш, що цим викличеш обурення? – запитав Шагін-Тимур, намагаючись зрозуміти справжні причини такого рішення.

– Та мені байдуже, хто і що подумає! – вибухнув Аяз. – Я хочу одружитися з коханою жінкою! Я – мурза з роду Мансурів, моя воля – закон, і ніхто не сміє мені вказувати або обговорювати мої рішення! Але якщо ти не хочеш мені допомагати, то я сам справлюся!

Шагін-Тимур подивився синові в очі і прочитав у них рішучість. «Та, врешті-решт, що в цьому такого – нехай одружиться з цією жінкою, якщо так сильно любить її! Хіба мій син не має права бути щасливим?!» – подумав він, а вголос сказав: – Ох, Аязе, недарма тебе народила султані. Ти – найкращий з усіх моїх синів!

– Чому?

– У тобі є воля! У тобі є хоробрість і розум! І я допоможу тобі, синку! Тим паче, що я не проти такої гарної невістки! – хихикнув старий.

– Нехай Аллах віддасть тобі благом, тату! – схвильовано вигукнув Аяз і, не стримавшись, кинувся батькові на шию, на що старий лагідно всміхнувся та пригорнув до себе сина.

Після цієї розмови Аяз прийшов до Ярини. Дівчина просиділа весь день у своєму наметі, не бажаючи зайвий раз потрапляти беєві на очі. Вона не сумнівалася: якщо її зненавиділа Ільназ, то Шагін-Тимур теж зненавидить. І він напевно не задоволений її присутністю біля Аяза, тому їй наказали прийти, щоб старий подивився на неї. Ярину охопила тривога: а чи не накаже батько Аязові позбутися її?!

– Аязе, чому твій батько хотів на мене подивитися? – стривожено запитала Ярина, ледь мурза увійшов. – Він що, незадоволений, що я живу у тебе?

– Ні. Ти йому сподобалася, – відповів Аяз та присів поруч із нею.

Його погляд упав на її босі ноги. Аяз пестливо ковзнув кінчиками пальців по її ступні до щиколотки, а потім провів долонею до самого коліна, за що отримав ляпаса по руці. Сміючись, Аяз схопив дівчину і палко поцілував, а потім, не випускаючи її з рук, запитав:

– Ярино, підеш за мене заміж?

– Що? – вигукнула дівчина і, вивільнившись із його обіймів, отетеріло на нього подивилася.

– Я хочу, щоб ти була моєю дружиною, – сказав Аяз, беручи її за руки. – Я клянуся, що буду кохати тільки одну тебе, як твій Христос любить вашу Церкву, і ніколи у мене не буде іншої дружини або наложниці. Клянусь, що тільки з тобою буду ділити і радощі, і горе, як ви, християни, укладаючи шлюб, ділите одну чашу з вином на двох! – палко говорив він, спеціально дізнавшись про тонкощі шлюбного обряду християн, щоб догодити Ярині.

Яринка аж рота відкрила – вона ніколи й подумати не могла, що Аяз вирішить одружитися з нею. Це було неймовірно!

– Я твоя куплена рабиня, Аязе, і ти маєш право розпоряджатися мною на свій розсуд, – нарешті відповіла Ярина. – Тільки ти забув, що я – християнка і не відмовлюся від Христа, а ти – мусульманин, і хіба наш шлюб можливий?

– Взагалі-то можливий – Коран не забороняє! Не хочеш відрікатися від свого Христа – і не треба! – усміхнувся Аяз. – Я не прискіпливий у цьому питанні. Для початку я дам тобі свободу, а потім ми змінимо тобі ім’я, мій батько знайде тобі опікуна, за згодою якого я й візьму тебе за дружину, щоб усе було по закону і ніхто не посмів дорікнути тобі рабством, а мені тим, що я одружився з рабинею. До речі, мій батько схвалив наш шлюб! Так ти згодна?

«Він не просто бажає мене, але по-справжньому кохає та поважає і знайшов єдину пряму дорогу до мого серця. Він готовий одружитися зі мною, незважаючи ні на що! Он і згоди моєї запитує», – думала Ярина, розуміючи, що не має права на відмову. І в її душі прокинулася вдячність до Аяза, який поставив кохання до неї вище від своєї родової гордині і своїх