Амадока - Софія Юріївна Андрухович
(А ще ти розповідав мені, як демонстрував їй одного разу можливості цифрової камери. І як вона — вже у розпалі деменції — чи то навмисне, чи під впливом хвороби і деградації, повністю ігнорувала всі твої спроби. Відвертала голову, відводила очі, говорила про будь-що, тільки не про плаский сріблястий прямокутник на твоїй долоні. А коли ти нарешті дав їй спокій, почала пожадливо щось налаштовувати у своєму старенькому «Зеніті» з напівавтоматичним налаштуванням експозиції.)
Тим часом середня сестра Нуся проявила під час похорону всю свою практичність. Це був її спосіб захисту: стежити за дотриманням порядків, керувати, контролювати, критикувати.
Вона вчасно впіймала сусідку з-під Торговиці на спробі зняти з ніг небіжчиці шнурок. Потім Нуся багато разів переповідала цю історію: як зайшла до кімнати і побачила сусідку, що трималась обома руками за ноги тіла, як запитала її, що вона робить, як та спохопилася і спаленіла, як вирячилася на неї переляканими очима, застукана на гарячому, і почала белькотіти щось жалісливе, і навіть залилася слізьми, говорячи про померлу найвищими означеннями — що та була людиною щирою і доброю, істинно святою, що вона завжди допомагала людям, ризикуючи власним життям, відмовляючи собі в найнеобхіднішому. Кожному ж відома, мовляв, історія про переховування чужого єврейського хлопця ціною винищення її власної християнської родини. А і їй, сусідці, померла після війни не раз віддавала всю здобуту працею їжу, яку несла якраз сестрам. І чоловік її, небіжчик, який став би найкращим священником із можливих, якби не війна, був святим. Обоє тепер на Небі.
Ця ж сусідка почала розпитувати Нусю про обмивання — хто його проводив, і як, і що зробили з водою, і так далі. Але Нуся ні на мить не сумнівалася, про що йдеться, і хоч не могла сказати цього жінці у вічі, як не могла вигнати її геть із дому, бо це було би поганим знаком, та й узагалі так не робиться, все ж дала їй зрозуміти своїм недвозначним виглядом і кількома напівпрозорими натяками, що її викрито. Жіночка після цього ще спробувала підмести хату, але віника у неї було тут же відібрано і зашикано на неї по-гусячому, після чого вона ніби випарувалась і більше не з’являлась.
Кожному, хто прийшов на похорон, Нуся розповідала свої сни, що віщували смерть. Перший сон був про знервованого кота з їхнього дитинства, триколірного кота з відірваним вухом, який сидів на Уляниних вишитих подушках під веретою, на її місці, і, відкриваючи широко рота, сварився людською мовою. Другий сон був про саму Нусю: вона переносила з місця на місце на кладовищі мертві людські голови, відділені від тіл, складаючи їх охайно й обережно до гарних кам’яних усипальниць. Нуся страшенно зморилася, ледве пересувала ноги, тому що кожна голова була невимовно важкою, майже непідйомною, але «їх мус було перетягнути на місце, не мож було кинути».
Ти не спав уже майже дві доби: баба померла над ранок позаминулої ночі, а до того ти майже не відходив від її ліжка і мучився разом із нею: волікся часовими пустелями без води й кисню і сам собі боявся зізнатися, що чекаєш кінця. І коли вона з присвистуванням і шипінням видмухнула з себе останній ковток повітря, ти чекав іще чогось, якогось остаточного знаку, що все справді скінчилося — таким непереконливим здався тобі її відхід. Ти чекав, що вона зараз знову поворухнеться. Чекав, що вона навіть скаже щось — хоча баба вже кілька діб не говорила.
Потім тобі довелося цілий день бігати й залагоджувати справи, пов’язані з похованням — якісь документи і служби, місце на цвинтарі, одяг, труна, священник. Священник у баби був свій власний. Він розплакався, коли ти повідомив йому про її смерть. Плакав, гладячи себе долонею по лискучій залисині. Сльози стікали півколами в ямку на підборідді — і звідти скрапували за комір.
Сестри і сусідки обмили її і одягнули. Вона давно вже, як з’ясувалося, приготувала для себе одяг на цю нагоду, тому ти купив речі марно — хоч ідеально вгадав із розмірами, бо добре її знав. Христя мовчки взяла у тебе пакунок і забрала його до своєї з сестрою шафи.
Ти зносив тіло вузькими крученими сходами, що вели з кухні, униз, до пивниці. Вона стала незручною, штивною, і тобі майже доводилося протискатись із нею у цьому тунелі, просуваючись із усією можливою обачністю, щоб не впасти. Тобі здавалося, це ніколи не закінчиться. І ще ти боявся, що вона застрягне тут, що ти не впораєшся. Але врешті таки зніс її додолу.
В пивниці у вас низькі стелі — тобі доводилося пригинатись. Там волого і дуже зимно; запах підгнилих зваляних коренеплодів вгризся у стіни разом із грибками. Поруч із мішками картоплі, моркви і буряків, стояла маленька полускана й проіржавлена ванна. До ванни вела хрумка доріжка із золотого цибулевого лушпиння. Газова колонка запалювалась, ревнувши, як вогнедишний змій.
Бабині сестри і сусідки вже чекали внизу. Вони прийняли її від тебе і, не припиняючи нарікати, почали роздягати, як велику ляльку, виплавлену з олова. Десь назовні хрипко завивав пес, якого господарі забули зачинити. Або не зачинили зумисне. Нуся відстоювала версію, хто саме намагався злякати Улянину душу — образ було достатньо. Навіть смерть не скасовувала бажання мститися.
Ти піднявся сходами, завмер у темряві й тісняві і слухав це відьомське базікання. До твоїх вух чітко долинали глухі удари твердого предмета об борти чавунної ванни. Чавун відлунював, як труба самодіяльного оркестру.
Потім ти сперечався з ними: навіщо зав’язали їй цю чорну хустку? Вона так зовсім на себе не схожа, це ніби не вона. Вона ж ніколи не носила хустку, навіщо ви зробили з неї якусь сільську жінку, вона такою ніколи не була.
Ти називав її «бабою», але це слово було омонімом до тих звичних «бабів», що стосувались уже навіть Уляниних сестер, сусідок, жінок у церкві, на зупинках автобусів, на базарі, всюди навколо. Ця «баба» належала тільки їй одній, і це слово містило в собі все, що можна було про неї розповісти: її прямий хребет, продовгуваті м’язи рук, напнуті під потертою майже цілим століттям шкірою, чітко окреслений контур губ, від яких розходилися чіткі зморшки-тріщинки, погляд, що пронизував черепну коробку і перебирав ланцюжки думок у твоїй голові; її ситцеві