Українська література » Сучасна проза » Байстрючка - Марія Хіміч

Байстрючка - Марія Хіміч

Читаємо онлайн Байстрючка - Марія Хіміч

— Трам-та-та-тарам-тарам-тара! — заспівувала.

— Ксенько, ти при своєму розумі? — у дверях стояла Варварка, і її губи гнівно ворушилися. — Ти вся заляпана фарбою! Ти ж не перевдягнулася зі школи! На кого ти схожа?

— На художника, наприклад, — мій хороший настрій годі було зіпсувати, — гукни маму, будь ласка. Вона вже повернулася з роботи?

— Повернулася. Щойно.

Коли мама зайшла в кімнату, я, радісно усміхаючись, сказала:

— Це — тобі!

Вона здивувалася й довго роздивлялася картину — закохану парочку, яка безстрашно йшла собі в далечінь, не залишаючи слідів на снігу.

— Хто вони? — запитала мама.

— Це ти з батьком. Ви навіки разом, які б вітри не пронизували вас наскрізь. І сліди від усіх ваших вчинків, поганих і хороших, однаково буде засипано снігом вічності. Ви просто йдете далі, тримаючись за руки, бо головне — це кохання. Воно прощає все, якщо залишатися йому вірним.

Мама не сказала мені жодного слова щодо зіпсованого одягу. Здається, вона його не помітила.

78
Павло

Бачив, що Віта розчарована мною. Вона навідувала мого сина в лікарні, готувала для нього бульйони й компоти, розмовляла з ним. Мене ж уникала.

І ось я вирішив зробити крок назустріч. Оскільки нині жив сам, поки Валерик лікувався, то прибрався в хаті (не робив цього вже давно) та приготував вечерю. Віта неохоче прийняла запрошення зустрітися, проте все ж прийшла.

— Глянь, моя люба, ми скоро житимемо тут разом із нашими дітьми, — узяв її за руку й провів кімнатами, — ми змінимо обстановку, у мене є заощадження, придбаємо нові меблі. Весілля Варварки можемо справити у дворі — місця вдосталь, поставимо величезний намет, заріжемо обох моїх свиней, наймемо кухарів і приготуємо безліч наїдків!

— Я теж можу готувати, — усміхнулася Віта.

Моя тактика була правильною, тож я продовжив:

— Щодо нашого весілля, то не думаю, що потрібно робити якесь пишне свято. Розпишемося й улаштуємо маленьку родинну вечірку.

Віта спохмурніла.

— Але якщо ти хочеш, то запросимо твоїх родичів із Б.! — поспішив виправити ситуацію.

— Я не вийду за тебе, — тихо промовила Віта.

— Що? — не повірив вухам.

— Вибач, передумала. Більше не хочу бути твоєю дружиною, — жінка відійшла від мене.

— Перестань, Віто! І куди ти підеш? Кому ти потрібна? Ти що, думаєш, тобі ще хтось запропонує вийти заміж? Ти — вже не молода дівчина, прокинься. А ще в тебе є судимість…

Мої слова зачепили Віту за живе. У її очах з’явилися сльози. Вона вибігла з будинку.

— Вибач, вибач, Віто! Я — придурок! Сам не знаю, що на мене найшло! — кинувся за нею.

Проте її вже було не наздогнати. Точніше, завжди можна наздогнати при бажанні, проте я весь чомусь зів’яв. Мені в ту мить більше закортіло до друга Вітьки. Захотілося напитися.

Я вже майже вийшов із хати, проте спіткнувся об кеди. Вони сумно лежали, розвісивши шнурки. Сів на підлогу й узувся в них.

А потім побіг до Вітьки.

79
Віта

Марко, який був немов кісткою поперек горла, цементом, який скріплював шлюб Зіни й Назара, виявився всього-на-всього нагуляною дитиною. Якби ж знаття про це раніше… Можливо, тоді Назар усе ж наважився покинути свою жінку з її отруйними моцаками. Чому ж я не бачила, хто такий насправді Марко? Не знаю.

Можливо, людині й не потрібно все знати? Життя складається так, як складається, тече невидимими струмками в невідомому напрямку, і годі все передбачити.

Іноді краще змиритися, адже ніколи не знаєш, до чого призведе твоє нахабне хірургічне втручання в тіло долі.

80
Валерик

Прокинувся від того, що чиясь прохолодна рука лягла мені на лоб. Отямився і з подивом побачив Настуню.

— Як почуваєшся? — запитала вона.

— Уже краще. Може, наступного тижня мене вже випишуть з лікарні. А ти як?

— Мене вже відпустили додому. У понеділок іду в школу, — Настуня опустила довгі вії і якусь

Відгуки про книгу Байстрючка - Марія Хіміч (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: