Байстрючка - Марія Хіміч

— Неодмінно! — пообіцяв я.

Вона вийшла з генделика й дивилася вслід моїй «Ниві». Був упевнений — чоловіка попереджати не буде. Кожна жінка мріє про помсту невірному чоловікові. Ой, про що це я?

Славик ще спав. Ми тихо зламали замок у дверях. Потім розбудили чолов’ягу. Він спочатку захотів погратися в кіно — і з диким криком кинувся на Володьку, як на нібито слабшого. Той влучно вцілив Славику просто в табло. Славик упав знову на ліжко й вихопив з-під подушки пістолет. Я злякався, а Володька кинувся на Славка, схопив його за руку з пістолетом і змусив випустити всі кулі в стелю.

— Твою пукавку візьмемо з собою, — Володька знайшов на кухні целофановий пакет і спакував туди пістолет.

Ми зв’язали Славкові руки, завантажили його до «Ниви» й поїхали знову в містечко.

— Навіщо викрав ту дівчину? Як її звати? Надя? — запитав я.

— Настуня, — буркнув Славик.

— Чого такий сурйозний, Славику? Не подобається кататися? — намагався його підбадьорити Володька.

— То навіщо ти її викрав і вбив її вчителя? — не вгавав я.

— Одного разу побачив, як вона танцює. Мене жінка завела до клубу на якесь свято, уже не пам’ятаю. Не хотів іти, але піддався умовлянням. Я закохався в Настуню з першого погляду — ви бачили б, що вона виробляла на сцені! Почав залицятися до неї. Ну там, квіти, цукерки передав їй, чекав на неї, коли вона йшла зі школи чи з балетної студії. Але Настуні я був байдужий. Я — здоровий чоловік, розумієте? Ну от і не витримав. Коли вона вийшла з клубу після тренування, заштовхав її в машину. Вона завжди остання йшла з тренування, чомусь затримувалася. Потім я зрозумів чому. Те, що я її зачинив у машині, побачив Онуфрій Станіславович. Він був насправді її коханцем, я здогадався про це! Тому Настуня й не хотіла звертати на мене увагу. Він вибіг, я його вдарив, він упав, урізався макітрою об бордюр і знепритомнів. Я його закинув у багажник. Завіз Настуню у ліс — у мене там є мисливська хатинка. Вона дуже верещала, це мені діяло на нерви, я їй врізав… Вона знепритомніла. Коли вона отямилася, я їй вколов наркотик. Дівчина більше не отямлювалася… Коли відчинив багажник, то Онуфрій Станіславович накинувся на мене. Вдарив його. Тоді він кинувся навтьоки. У мене був пістолет, і я вистрілив. Поцілив йому прямо в потилицю. Я його кинув у дровник за хатиною — уже мертвого.

— І що ти з нею робив?

— Усе, що хотів! — заржав Славик.

Володька перехилився до нього й улупив у пику. Славик замовк.

Ми мовчали всю дорогу, доки не приїхали до квартири Ксеньки.

Славик писав свого листа, а я стала за його спиною й принюхалася. Від нього йшов сильний запах поту, схожий на пріле сіно. Так само смерділо від мого нападника. Це був він! Це він намагався нас залякати, це через нього моя мати зізналася в тому, що не скоювала!

— Не забудьте у своєму листі вказати про свій напад на нашу квартиру, в усіх подробицях! — промовила до нього.

— Чув? — зарикав дядько Володька.

Повернулася до майстерні й намагалася шити, щоб заспокоїтися. Цей покидьок… він заслуговує…

Максим нечутно зайшов і обійняв мене за плечі.

— Заспокойся! Скоро все закінчиться. Чуєш? Усе стане на свої місця. Ми одружимося…

Мене перетіпнуло.

— Я все розумію, усе буде добре, — Максим муркав над моєю головою, як велетенський розгодований кіт.

Мені закортіло розповісти про листи від Олесі, але я не змогла. Щось стало мені поперек горла й не давало заговорити на цю тему.

— Ну що з тобою? — добивався Максим від мене хоч якоїсь уваги.

— Славик уже дописав зізнання? Може, уже підемо за мамою? Я за нею скучила! — вирвалося в мене.

— Думаю, він уже впорався.

— Тоді залиш мене на кілька хвилин, я швиденько дошию й підемо.

Максим вийшов, а я кинула почате й обхопила голову руками. Боже, чому все так складно?

Двері моєї камери рипнули і я втомлено озирнулася. У проймі стояв слідчий. Він якусь мить зацікавлено обдивлявся мене. А потім сказав заповітні слова:

— Виходьте, ви вільні.