Байстрючка - Марія Хіміч
Якщо чесно, ми з Ярославом не спілкувалася цього тижня. Наша взаємна пристрасть була настільки бурхливою, що швидко перегоріла. У мене не виникало жодного бажання її роздмухувати. Тим більше — зараз.
Зайшла в комірчину. Там, на верхній поличці, у маленькому глечику знаходилася настоянка, яка мала слабкий м’ятний аромат. Я взяла глечик і повернулася до кухні.
— Поки Ярослав не прийшов, може, поп’єш чаю? А коли вже він прийде, тоді й повечеряємо, — сказала солодким голосом.
— Тільки небагато, — відповів син.
— Звісно, навіщо перебивати апетит! — Відвернулася, залила окропом дрібку заварки в чашці, додала цукру й один секретний інгредієнт.
— Гарячий. Хай вихолоне, — мовив син, коли поставила чашку перед ним.
Чай парував, і кухнею линув смачний аромат. Я зробила собі теж чай і поставила біля себе.
— Ти святкуватимеш Великдень зі мною? Це вже післязавтра, — промовила.
— Так, з тобою, — відповів Марко.
Звісно, що ти будеш зі мною, синку.
— Чай уже, мабуть, вихолонув, — сказав він і підніс чашку до губ.
Ще зовсім трохи… Вистачить лише одного ковтка…
— Добри вечір! Що ви тут, помирилися? — Ярослав зайшов настільки раптово, що я аж здригнулася.
Марко відставив чашку, так і не випивши.
— Що у вас тут? Чай на вечерю? — запитав Ярослав і взяв Маркову чашку до рук. — Хоч смачний?
Не встигла що-небудь сказати, як він зробив ковток.
— М-м, м’ятний, — посміхнувся Ярослав і зібрався знову випити.
Я забрала чашку з його рук.
— Пора вечеряти, — прошипіла.
Ярослава потрібно було терміново рятувати. Кинулася в комірчину. Так, цю траву потрібно перетовкти, додати ще цього зілля… Готово.
— Любиш спеції? — посміхнулася до Ярослава.
— Звісно, моя Хіді, — вишкірився він.
«Що таке хіді? Це, мабуть, у Ярослава почалися марення», — подумала й щедро посипала його страву подрібненими травами. Чоловік із апетитом усе з’їв. Залишилося чекати: один, два, три…
— Щось мене ну… нудить, — Ярослав вибіг із хати.
— Мамо, що сталося? — запитав Марк.
— Мабуть, я погано готую.
Син нахмурився.
Ярослав повернувся. Він був блідий. Зате в його шлунку не залишилося нічого, включаючи призначену для Марка настоянку.
…Пізно ввечері, коли син уже спав, а Ярослав повернувся до своєї сім’ї, я залишилася на самоті. Мені було страшно. А якби Марко все-таки випив той чай? Чи змогла б собі пробачити, що він загинув би так само, як і Назар?
Відчинила вікно й задивилася на повний місяць. Не знаю, чи чекаєш, Назаре, на мене в потойбіччі. Мабуть, що ні. Проте мені тебе дуже не вистачає.
Надворі піднявся вітер. Вирішила зачинити вікно. Та моя ліва рука… Мені було важко нею ворушити. Моє серце стиснулося маленьким м’ячиком у руках якоїсь великої темної істоти. Я відчула, як ця істота міцно обійняла мене й прошепотіла на вухо:
— Ось і все, Зіно…
83Марко
Прокинувся від того, що в будинку стояла незвичайна тиша. На кухні не грюкали каструлі, ніщо зі дзенькотом не падало на підлогу, повз мою кімнату не проходила мати, голосно ляскаючи босими ногами об дерев’яну підлогу.
Підхопився з ліжка, і в мою душу закрався страх, від якого, здається, укрився льодяними бурульками.
— Мамо! Чуєш?
Тиша порожньо височіла наді мною, ніби велетенський нежилий замок. Він за якусь мить зруйнувався — почулося якесь м’яке шурхотіння.
Зайшов на кухню. Вікно було зачинене не повністю, у щілину проникало свіже повітря й лоскотало фіранку, змушуючи її шурхотіти. Мати лежала на підлозі, неприродно підвернувши під себе ліву руку. Її очі були напіврозплющені.
— Мамо?! — закричав так сильно, що сусідні собаки завалували.
Її шкіра вже була холодна. Проте я викликав «швидку». А раптом…
Раптом, на жаль, не трапилося. У матері стався серцевий напад, вона померла швидко й безболісно. Це мені сказав лікар.
І почалося: домовляння за похорон, улаштування поминок, гроші-гроші-гроші за кожну дрібничку.
Однією з перших до мене приїхала Ксенька.
— Мені дуже шкода, краще було б, якби вона жила. Попри все.
Вона міцно обійняла мене й притиснулася головою до моїх грудей.