Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Від полум’я двох пожеж річка здавалась брудно-багровою, і вода в ній кипіла від безлічі падаючих снарядів, злітала фонтанами, повивалась бурими хмарами.

Найдужчий артилерійський вогонь був зосереджений на фільварку. Над палаючими будівлями щохвилини виблискували розриви шрапнелей, і по обидва боки кутом зламаної лінії окопів злітали кудлато-чорні стовпи. З-за струмка, в очеретах і траві, спалахували голочки стрільби з гвинтівок.

«Рррррах, ррррррах» — потрясали повітря розриви важких снарядів. «Ппах, ппах, ппах» — ледве чутно лопалась шрапнель над річкою, над луками і по цей бік, над окопами другої, третьої і четвертої роти. «Рррррууі ррррруу» — котився громовий гуркіт з-за пагорків, де зірницями спалахували дванадцять німецьких батарей. «Сссик, ссссик» — свистали в повітрі наші снаряди, що летіли на відповідь за ці пагорки. Від грюкоту колупало в вухах, тиснуло в грудях, злість підкочувалась під серце.

Так тривало довго, дуже довго. Жадов глянув на світний годинник; показувало пів на третю, значить — уже розвидняється, і треба ждати атаки.

Дійсїго, гуркіт артилерійської стрільби посилився, ще сильніше закипіла вода в річці, снаряди били по переправах і горбах по цей бік. Іноді глухо починала дрижати земля, і сипались глина й камінці з стін і стелі бліндажа. Але на площі догоряючого фільварку стало тихо. І раптом здалека, навскоси до річки, знялись вогненними стрічками десятки ракет, і земля освітилась, наче сонцем. Коли вогні погасли, на кілька хвилин стало зовсім темно. Німці повилазили із сховищ і пішли в атаку.

В неясних сутінках світанку Жадов побачив нарешті далеко на лугу рухливі маленькі постаті, вони то припадали, то випереджали одна одну. Назустріч їм з фільварку не спалахнув жодний вогник. Жадов, обернувшись, крикнув:

— Стрічку!

Кулемет задрижав, як від скаженої люті, поквапливо став випльовувати свинець, душити їдким чадом. Зараз же швидше заворушились маленькі постаті на лузі, деякі припали до землі. Але вже все поле було повне цяточок наступаючих. Передні з них підбігали до зруйнованих окопів шостої роти. Звідти піднялось десятків зо два чоловік. І біля цього місця швидко, швидко збилась юрба.

Цей бій за фільварок був лише мізерною часткою величезної битви, що розігралась на фронті на кількасот верст і коштувала обом сторонам кількохсот тисяч чоловік убитими.

Росіяни зайняли фільварок два тижні тому для того, щоб забезпечити собі плацдарм на випадок наступу через річку. Німці вирішили зайняти фільварок для того, щоб винести ближче до річки спостережний пункт. Одна і друга мета була важлива тільки для начальників дивізій — німецької і російської, входила до глибоко обдуманого ними з усіма подробицями стратегічного плану весняної кампанії.

Командуючий російською дивізією, генерал Добров, що півроку тому з височайшого дозволу змінив так своє колишнє неросійське прізвище, сидів за преферансом у той час, коли було одержано повідомлення про наступ німців у секторі Усольського полку.

Генерал облишив преферанс і разом з обер-офіцерами і двома ад’ютантами перейшов у зал, де на столі лежали топографічні карти. З фронту доносили про обстріл переправи й мосту. Генерал зрозумів, що німці мають намір відібрати фільварок, тобто те саме місце, на якому він побудував свій знаменитий план наступу, схвалений уже штабом корпусу і поданий командуючому армією на затвердження. Німці атакою фільварку розбивали весь план.

Щохвилини телефонограми підтверджували це побоювання. Генерал зняв з великого носа пенсне і, граючи ним, сказав спокійно, але твердо:

— Гаразд. Я не відступлю ні на крок від зайнятих мною позицій.

Зараз же була дана телефонограма про те, щоб вжити відповідних заходів до оборони фільварку. Кундравінському полку третьої черги, що стояв у резерві, наказано було рушити в складі двох батальйонів до переправи на підкріплення Тетькіна. В цей час від командира важкої батареї надійшло донесення, що снарядів мало, одна гармата вже підбита і відповідати належним чином на ураганний вогонь противника немає можливості.

На це генерал Добров сказав, суворо глянувши на присутніх:

— Гаразд. Коли скінчаться снаряди, — ми будемо битися холодною зброєю. — Вийнявши з кишені сірої з червоними вилогами тужурки білосніжну хустину, труснув нею, протер пенсне і нахилився над картою.

Потім на дверях з’явився молодший ад’ютант, граф Бобруйський, корнет, обтягнутий, як рукавичкою, темнокоричневим хакі.

— Ваше превосходительство, — сказав він, ледь помітно усміхаючись краєчком гарного юнацького рота, — капітан Тетькін доносить, що восьма рота молодецьким ударом форсує переправу, незважаючи на нищівний вогонь противника.

Генерал поверх пенсне глянув на корнета, пожував бритим ротом і сказав:

— Дуже добре.

Але, незважаючи на бадьорий тон, донесення з фронту надходили все більш невтішні. Кундравінський полк дійшов до переправи, ліг і окопався. Восьма рота продовжувала молодецькі удари, але не переправлялась. Командир мортирного дивізіону, капітан Ісламбеков, доніс, що у нього підбито дві гармати і мало снарядів. Командир першого батальйону Усольського полку, полковник Бороздін, доносив, що, в зв’язку з відкритими позиціями, друга, третя і четверта роти зазнають великих втрат людьми, і тому він просить або дозволити йому кинутись і збити зухвалого ворога, або відійти до узлісся. Донесень від шостої роти, що займала фільварок, не надходило.

О пів на третю після півночі була скликана військова рада. Генерал Добров сказав, що він сам піде попереду ввірених йому військ, але не відступить ані вершка зайнятого плацдарму. В цей час надійшло донесення, що фільварок зайнятий і шоста рота до єдиного чоловіка знищена. Генерал стиснув у кулаці батистову хустинку і заплющив очі. Начальник штабу, полковник Свєчин, підняв повні плечі і, наливаючись кров’ю у м’ясистому чорнобородому обличчі, промовив виразним хрипом:

— Ваше превосходительство, я неодноразово вам доповідав, що винесення позицій на правий берег — рисковане. Ми покладемо на цій переправі два, і три, і чотири батальйони, і якщо навіть відіб’ємо фільварок, то удержати його буде дуже трудно.

— Нам потрібний плацдарм, ми його повинні мати, ми його будемо мати, — промовив генерал Добров, і на носі його виступив піт. — Йдеться