Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Полковник Свєчин заперечував, ще більш багровіючи:

— Ваше превосходительство, війська фізично не можуть переходити річку під ураганним вогнем, не підтримані в належній мірі артилерією, а, як вам відомо, артилерії підтримувати їх нічим.

На це генерал відповів:

— Гаразд. В такому разі, передайте військам, що по той бік річки на дротах висять георгіївські хрести. Я знаю моїх солдатів.

Після цих слів, що мали увійти в історію, генерал підвівся і, крутячи за спиною в коротких пальцях золоте пенсне, почав дивитись у вікно, за яким на лугу в ніжно-голубому вранішньому тумані стояла мокра береза. Табунець горобців обсів її тоненькі ясно-зелені гілки, зацвірінчав поквапливо й заклопотано і раптом знявся і полетів. І весь туманний луг з неясними обрисами дерев уже пронизувало скісне золотисте проміння сонця.

Коли зійшло сонце, бій закінчився. Німці займали фільварок і лівий берег струмка. З усього плацдарму в руках росіян залишилась тільки низина по правий бік струмка, де сиділа перша рота. Цілий день через струмок тривала лінива перестрілка, але було ясно, що перша рота перебуває під загрозою оточення, — безпосереднього зв’язку в неї з цим берегом не було, бо міст згорів, і найрозумнішим здавалось — очистити болото тієї ж ночі.

Але після полудня полковник Бороздін, що командував першим батальйоном, дістав наказ готуватися цієї ночі до переходу бродом на болото для посилення позиції першої роти. Капітану Тетькіну наказано нагромаджувати сили, в складі п’ятої і сьомої рот, нижче фільварку, і переправлятися на понтонах. Третьому батальйону усольців, що стояв у резерві, — зайняти позиції атакуючих. Кундравінському полку — переправлятися на мілкому місці, коло спаленої переправи, і вдарити в лоб.

Наказ був серйозний, диспозиція ясна: фільварок охоплювався кліщами, з правого боку — першим і з лівого — другим батальйоном, запасний Кундравінський полк повинен привернути на себе всю увагу і вогонь ворога. Атака була призначена на північ.

Коли смеркло, Жадов пішов ставити кулемети на переправі і один кулемет з величезною обережністю перевіз човном на невеликий, на кілька десятків квадратних сажнів, острівець, зарослий верболозом. Тут Жадов і залишився.

Цілий день російські батареї підтримували лінивий вогонь по фільварку і глибше — по німецьких позиціях, що були висунені до річки. Де-не-де по річці ляскали поодинокі постріли з гвинтівок. Опівночі війська почали мовчки переправлятися зразу в трьох місцях. Щоб відвернути увагу ворога, частини Білоцерківського полку, які стояли за п’ять верст вище по течії, почали жваву перестрілку. Німці насторожились, мовчали.

Розгорнувши обплутаний павутинням верболіз, Жадов стежив за переправою. Праворуч жовта немигаюча зірка стояла невисоко над лісистими пагорками, і тьмяний відблиск її тремтів у чорній річці. Цю смугу відблиску стали перетинати темні предмети. На піщаних острівцях і мілинах з’явились перебігаючі постаті. Недалеко від Жадова чоловіка з десять їх ішло, стиха хлюпаючи, по груди в воді, тримаючи в піднятих руках гвинтівки і патронні сумки. Це переправлялись кундравінці.

Раптом далеко на тім боці спалахнули швидкі вогні, заспівали, налітаючи, снаряди, і — пах, пах, пах — з металічним тріском почали лопатись шрапнелі високо над річкою. Кожен спалах освітлював підняті з води бородаті обличчя. Уся мілина кишіла людьми, що бігли по ній. Пах, пах, пах — розірвалась нова черга. Залунали крики. Злетіли і розсипались сліпучими вогнями ракети по всьому небу. Загриміли російські батареї. До ніг Жадова течією прибило чоловіка, що борсався у воді. «Голову, голову пробили!» — придушеним голосом повторював він і чіплявся за лозу. Жадов перебіг на другий бік острова. Вдалині через річку рухались понтони, повні людей, і було видно, як частини, що вже переправились, перебігали по полю. Зараз, як і вчора, над річкою, на переправах і по пагорках приголомшливо, засліплююче гримотіла буря ураганного вогню. Кипляча вода була ніби червива: крізь чорні й жовті клуби диму, поміж водяними стовпами, лізли, кричали, борсались солдати. Ті, що перебралися на той бік, повзли на берег. З тилу били жадовські кулемети. Рвались попереду російські снаряди. Обидві роти капітані Тетькіна били перехресним вогнем по фільварку. Передні частини кундравінців, — як виявилось згодом, вони втратили під час переправи половину складу, — пішли були в штики, але захлинулись і лягли під дротом. З-за струмка, з очеретів висипали густі цепи першого батальйону. Німці відбігли з окопів.

Жадов лежав біля кулемета і, вчепившись у замок, що шалено стрибав, поливав настильним вогнем позад німецької траншеї трав’яний схил, по якому перебігали то двоє, то троє, то купка людей, і незмінно всі вони спотикались і падали ниць, набік.

«П’ятдесят вісім, шістдесят», — рахував Жадов. Ось підвелася щупленька постать і, тримаючись за голову, попленталась на схил. Жадов повів стволом кулемета, постать сіла на коліна і лягла. «Шістдесят один». Раптом нестерпне, пекуче світло виникло перед очима. Жадов відчув, як його підняло в повітря і гострим болем рвонуло руку.

Фільварок і всі лінії окопів, що прилягали до нього, були зайняті: захоплено близько двохсот полонених; на світанку вщух з обох боків артилерійський вогонь. Почали прибирати поранених і вбитих. Обшукуючи острівці, санітари знайшли в поламаному верболозі перекинутий кулемет, біля нього — нижнього чина з відірваною потилицею, що лежав ниць у піску, і сажнів за п’ять, на другім боці острівця, лежав ногами у воді Жадов. Його підняли, він застогнав, з зашкарублого від крові рукава стирчав кусок рожевої кості.

Коли Жадова привезли в летючку, лікар гукнув до Єлизавети Київни: «Молодчика вашого привезли. На стіл, негайно різати».

Жадов був непритомний, із загостреним носом, з чорним ротом. Коли з нього зняли сорочку, Єлизавета Київна побачила на білих широких грудях його татуїровку — мавпи, що зчепилися хвостами. Під час операції він зціпив зуби, і обличчя його стало зводити судорогою.

Після муки, перев’язаний, він розплющив очі. Єлизавета Київна нахилилась до нього.

— Шістдесят один, — сказав він.

Жадов марив до ранку і потім заснув. Єлизавета Київна просила, щоб їй самій дозволили відвезти його у великий лазарет при штабі дивізії.