Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Ми вже близько місяця допитували професора з Кесона і майже закінчили цю справу, коли в корпусі пішла чутка, що взяли командира Ґа й він перебуває під вартою в нас, у 42-му підрозділі. Ми одразу послали нагору, у відділ документів, стажерів К. Кі і Чучака перевірити, чи це правда. Звичайно, усі просто знемагали від цікавості - не терпілося на власні очі побачити самого командира Ґа, особливо після того, що останнім часом було чути про нього в Пхеньяні. Невже той самий командир Ґа, який отримав золотий пояс, побив Кімуру в Японії, який очистив армію від гомосексуалістів і потім одружився з народною артисткою?

Але наша робота з професором була на вирішальному етапі, і її не можна було кидати заради того, щоб повитріщатися на відому особу. Ну, а в професора був хрестоматійний випадок: його звинуватили в контрреволюційному викладанні, а саме у використанні нелегального радіо, за допомогою якого він давав студентам слухати південнокорейські естрадні пісеньки. Це було дурнувате звинувачення, певно, робота його конкурента в університеті. Такі речі складно і довести, і спростувати. Більшість людей у КНДР працюють у парі, то завжди є напарник, здатний дати свідчення чи донести. Але не в професора, який опиняється сам-на-сам з аудиторією. Добути в професора зізнання було б нескладно, але це не по-нашому, ми так не працюємо. Адже 42-й підрозділ - це насправді два підрозділи.

Друга слідча група, наші конкуренти, - це Пубйок; таку назву дано на честь захисників «плавучої стіни», які врятували Пхеньян від загарбників у 1136 році. Людей у Пубйоку лишилося з десяток - старі, зі сріблястими «їжачками» волосся, вони ходять рівним строєм, немов стіна, і всерйоз вірять у свою непотоплюваність, безгучні, мов привиди, - вони переходять від громадянина до громадянина й допитують так, як вітер допитує листя. Вони постійно оббивають собі руки до переломів і свято вірять, що зламана кістка зростеться міцнішою. Це моторошне видовище: старі чоловіки, які немовби вийшли з небуття, ламають руки об одвірки чи краї пожежних баків. Коли один із них збирається зламати руку, навколо нього збирається весь Пубйок, а решта - ми, мислячі й принципові люди 42-го підрозділу, - маємо відвести очі. «Чунбі» , - задають вони старт, майже лагідно, потім рахують: хана, туль, сет - і командують: « Сіджак! » І - сухий, якийсь аж мертвий звук руки, яка б’ється об двері машини. У Пубйоку вважають, що всіх, кого привозять до 42-го, треба одразу зустрічати брутальністю: безглуздим, довгим, старорежимним болем.

І є моя команда - ні, краще наша команда, бо ми справді діємо разом. Нам не потрібно особливого імені, і наша слідча зброя - гострий розум. Оті, з Пубйоку, замолоду пережили війну чи її безпосередні наслідки, тож їхні методи зрозумілі. Ми віддаємо їм належну шану, але нині слідчий допит - це наука, у ній мають значення вагомі результати. Визнаємо, і грубій силі тут є місце, але вводити її треба зважено, у певні моменти, після тривалих стосунків. І біль - цей шалений білий цвіт - може застосовуватися лише так, як це заведено в нас. І це біль повний, тривалий, який змінює людину, і безпосередній - без жодної маски чи плаща. І оскільки вся наша команда - випускники університету Кім Ір Сена, у нас є зручне місце для старих професорів, навіть для оцього нещасного кандидата з провінційного інституту в Кесоні.

У відсіку для допитів ми посадили нашого професора в одне з крісел для запитань і відповідей, дивовижно зручне. Нам їх роблять за контрактом сирійці - дуже схоже на крісло дантиста, з блакитною шкіряною оббивкою, підлокітниками та підставкою під потилицю. А біля цього крісла розташована машина, яка змушує людей нервувати. Її називають «автопілот». Оце, власне, і всі наші інструменти.

- Я гадав, що у вас уже є все, що ви хотіли знати, - сказав професор. - Я відповів на всі питання.

- Ви були неперевершені, - відповіли ми йому. - Просто неперевершені.

Потім ми показали біографію, у якій повністю виклали його життя. Її двісті дванадцять сторінок були результатом десятків годин допитів. Там розповідалося про нього все - від початку: партійна освіта, вирішальні особисті моменти, досягнення і провали, романи зі студентками й таке інше, повний документ його існування аж до прибуття в 42-й підрозділ. Він вражено прогорнув книжку. Ми робимо текстам палітурки такі, як у докторських дисертацій, і біографії від того виглядають напрочуд професійно. У Пубйоку вас просто битимуть, доки зізнаєтеся, що використовували оте радіо, хай там як воно було насправді. Наша ж команда розкриває життя повністю, в усіх нюансах і тонкощах мотивацій, і видає на-гора єдиний, неповторний том, у якому міститься сама людина. Коли біографію об’єкта укладено, між громадянином і державою вже не залишається нічого. Оце істинна гармонія, саме на цій ідеї і стоїть наш народ. Звичайно, трапляються такі розгорнуті історії, на які потрібні місяці, але час - то єдина недефіцитна розкіш у нашій країні, його завжди вистачить.

Ми приєднали професора до автопілота, і, коли ввімкнули подачу болю, вигляд у нього був геть здивований. Його обличчя виражало відчайдушне намагання зрозуміти, чого ми від нього хочемо і як він може нам це дати, - але біографія була повна, і більше питань не було. Із жахом він дивився, як я сягнув рукою до його кишені сорочки й відчепив звідти позолочену ручку: подібні предмети мають здатність концентрувати на собі струм і підпалити одяг. Оці очі - вони розуміли, що він уже більше не професор, що ручка йому вже більше не знадобиться. Не так давно, у час нашого дитинства, подібного професора, може, ще й зі жменькою студентів розстріляли б на футбольному стадіоні в понеділок зранку, перед початком робочого дня. Коли ми вчилися, була тенденція посилати їх усіх на рудники, де людина зазвичай може прожити з півроку. Ну, а зараз ще й збирають органи - і такою, ймовірно, буде доля багатьох наших підопічних.

Це правда: коли вже шахти відчиняють свої ворота, вимагаючи нової робочої сили, то вона мусить надходити, ми нічого тут не можемо заперечити. Але такі люди, як оцей професор, на нашу думку, можуть запропонувати нашій країні ціле щасливе трудове життя. Тож ми підвищуємо біль до захмарного рівня - створюємо швидку,