Де твій дім, Одіссею? - Тимофій Гаврилов

гостинах, де знайомився з такими, як він, його частували принци та королі, доброзичливці не вгавали висаджувати у повітря, звідки він вертався на землю — «Земля — єдине місце, де я почуваюсь тверезо» (він хотів, очевидно, сказати «твердо»); наостанок його було висвячено в лицарі Круглого Столу, Плаща, Кинджала і Келиха — відмовившись від усього, крім Столу і Келиха, він усамітнився серед цього відлюддя з білицями, павуками й нічними метеликами, де я його й стрів за куховаренням. «І ти не боїшся отак без охорони, як Рідна Мати народила, а Червоний Хрест одягнув?» — «Тут кожне дерево — мій охоронець, а листок — сигналізація». Отаким от був той Абд Ель, а на додачу — Рагман.

Тут прекрасно. Єдине, що мені постійно докучає, це те, що немає Тебе. Я вмикаю лампи, я намагаюся пригадати, як було тоді, я ставлю їх на ті самі місця, я чекаю на Твою появу, але Тебе немає, я беру слухавку телефона, набираю номер — але який номер, чорт забирай, куди дзвонити? Я шукаю знаків Твого перебування, бодай якусь дрібничку, яку Ти могла забути, залишити навмисне чи з необачності, за яку я міг би вчепитися, яка могла би розплутати клубок, привівши мене до Тебе — я готовий задіяти найкращих нишпорок Його цісарсько-королівської Величності, Європейського Дому й Усієї Галактики, однак що вони знайдуть? Ідеальну лінію золотого перетину? Який геометр зможе її непомильно вирахувати? Кому до снаги знайти і відімкнути двері, які ведуть до Тебе, яку я все ще і вічно кохаю? Я ладний день і ніч лоскотати звірицю, буркати бестію, аби тільки Ти повернулася. Я знайду Тебе! Я переверну увесь континент. Я, Наполеон Бонапарт, доберуся в Твій департамент, Твою префектуру, я знайду Тебе! Начувайся! Ми шукатимемо Тебе удвох — він і я. Шерше ля фам. Газети всіма відомими мовами і діалектами друкуватимуть на першій сторінці сімдесят другим кеґлем замовлене нами, мною і НИМ, оголошення, воно виринатиме на інтернет-сайтах і сіті-лайтах; СНН і ББС, ЮРОНЬЮЗ і АЛЬ-ДЖАЗІРА, УНІАН і Твій рідний ЛЕ МОНД ЛІЙОНЕЛЬ починатимуть і закінчуватимуть ним випуски останніх новин, воно стане новим привітанням, лунаючи скрізь і завжди. Буде позивними радіостанцій і телеканалів, прикордонники вимагатимуть його замість паспорта, митники шукатимуть у валізах, наркомани — на чорних ринках, наркобарони вирощуватимуть на родючих кампусах, відвойованих в амазонської сельви, демонстранти нестимуть на демонстраціях, воно майорітиме на транспарантах, кандидати у президенти розпочинатимуть ним свої передвиборні марафони, йому ставитимуть пам’ятники й оспівуватимуть у піснях, художники малюватимуть його замість портретів диктаторів, космонавти триматимуть через нього зв’язок із Землею, гігантські телескопи Невади й Канади слатимуть його в далекі галактики, до найвіддаленіших зірок, яких не побачити ні неозброєним, ні озброєним оком. Його покладуть на музику і гратимуть замість державних гімнів, відкриваючи олімпіади в Солт-Лейк-Сіті, Мельбурні й Антананаріву, ним же їх закриватимуть, його даруватимуть підлітки своїм веснянкуватим тінейджеркам як зізнання в любові, воно озброюватиме армії коханців і обеззброюватиме армії, його казатимуть один одному солдати ворожих з’єднань в часи перемир’я, воно перетвориться на найгрізнішу зброю в роки війни, його виконуватимуть під звуки органа на церемоніях вінчання, з хорами кастрованих хлопчиків, що виспівуватимуть янгольськими голосами. Воно лунатиме всюди, від нього не можна буде сховатися ніде, від нього ніхто ховатися не захоче. Воно протинатиме і виповнюватиме універсум, рятуватиме і занапащатиме світ, буде альфою і омегою, альбою й серенадою, середою і п’ятницею, січнем і лютим, сонцем та зіркою; відкинувши зайві слова, казатиме все, висітиме над входом до будинків терпимості і палаців розпусти — пардон, правосуддя, ним починатимуть шкільні уроки й парламентські слухання, засідання слідчих комісій і фестивалі фольклору, його присуджуватимуть за найвищі досягнення в галузі авіації і кібернетики, генної інженерії і фізики тіл, перикардії й поезії, ним називатимуть надзвукові літаки і невидимі субмарини, його проказуватимуть далай-лама в Тибеті і папа-в-Римі, стюарди і стюардеси вітатимуть ним пасажирів на борту надзвукових авіалайнерів. Його шукатимуть алхіміки і альморавіди, агрономи й аграрії, астрофізики та геологи. Його знаходитимуть і втрачатимуть знову, щоб знову шукати, знаходити і втрачати. Його не може не бути, бо без нього не може бути нічого. Ти неодмінно побачиш його. Ти неодмінно почуєш його. Ти неодмінно відчуєш його і тоді Ти не зможеш не відгукнутися».

Ґ.А.Ф.

Ще якась частина дротів вела в ОФІС, що розташовувався на самій горі, з вікнами довкола, вся ця багатоповерхова споруда нагадувала велетенський аеропорт — це був аеропорт, автопорт, просто порт. На розграфлені злітні смуги даху сідали джети і аеробуси, боїнґи і конкорди, руслани й людмили, мрії і ани, широкими водами річки пливли, щоб пришвартуватися і відшвартуватися, кораблі, з глибин виринали оснащені лазерами субмарини, гігантські крани розвантажували і завантажували товар, тисячі озброєних до зубів охоронців стояли на пристані, сотні чергували на катерах берегової охорони, десятки гелікоптерів висіли в небі. Суперсучасні супутники надсилали в центральний пункт управління інформацію, де її збирали й опрацьовували обчислювальні системи з мільярдами терабайтів пам’яті. Десятки тисяч службовців працювало тут, тисячі художників стояли за дигітальними мольбертами, в кліматизованих конференц-залах відбувалися конференції, за віртуальними круглими столами проводилися семінари, у виставкових галереях відкривалися виставки, в сотнях павільйонів митці тлумачили віртуальні полотна, скульптурні зображення й інсталяції, поруч, у сусідніх приміщеннях, тривали нон-стоп-аукціони і ґоу-ґоу-дансінґи, на інших поверхах розташовувалися ресторани, суші-бари і закупівельні центри, сотні тисяч відвідувачів з усіх куточків планети і сусідніх галактик відвідували щодня ЗЕ ҐЛОБАЛ АРТ ФЕКТОРІ.

Юдит із головою Олоферна

У середу прийшла Юдит з дітьми. Я чекав її від обіду. Позаяк з дітьми ніколи не знаєш, коли і куди прийдеш, ми не домовлялися про конкретну годину. По дорозі вони почали чубитися, і Юдит їх довго і нудно розбороняла. Вже на останньому відтинку, коли Юдит була майже рада, що цього разу все так легко обійшлося, коли залишалося звернути праворуч, вони, наче змовившись, кинулися ліворуч, вона їх гукала, бігла, погрожувала і нарешті впіймала глибоко в лісі, звідки довелося добрих двадцять хвилин вертатися на роздоріжжя, — покоління, що формується без братів Ґрімм.

Вже місяць Юдит користувалася громадським транспортом, багато ходила пішки, наче богиня античної філософії, терзана думками-дітьми, відтоді, як одного разу, забравши малечу з садочка, котилася вулицею Радецького (того самого), діти-думки товклися позаду, лізли на шию, не допомагало й сичання-відмахування, внаслідок чого — природно — було втрачено контроль над транспортним засобом.

Дитячі долоні не встигли затулили очей, як форд скорпіо, чого варто було сподіватися, врізався в тополю,