Де твій дім, Одіссею? - Тимофій Гаврилов

бігові, аж невідь-як я стояв уже на мості, з розмаху жбурляючи його в річку. Він летів, свистів, обертався в польоті, з докором глипаючи на мене, а я радів і полегшено зітхав, відчуваючи, як гора скотилася з моїх рамен, хоча то був усього-на-всього крихітний і легкий, як пір’їнка, загублений кимось пенні.

Список, що купити

Вранці, незважаючи на пізнє лягання, я прокинувся швидко, спробував було загойдати себе, одначе ні гойдання, ні перевертання нічого не дало, моє дочасне прокидання було не помилкою, а наслідком самореґулятивності тілесно-соматичної системи — словом, я таки виспався. Поболював зуб. Не надто бажаючи вилазити з-під ковдри, я дотягнувся до журналу, порушивши таким чином усталений ритм, згідно з яким друковану продукцію, всі ці ілюстровані зшитки, журнальчики й постери, від яких тріщить скринька, я гортаю під час сніданку, попиваючи каву. Я підняв ненароком скинутий на підлогу папірець, сприйнявши його за шкіц вірша, всі вони були різними формами одного і того самого послання — до Неї. То виявився, однак, перелік продуктів, у який я втупився, прискіпливо передивляючись, чи не забув щось необхідне і не вписав у надмірному пориві чогось зайвого:

молоко

пластівці

вершки

кава

хліб

суп-порошок

ковбаски

сир

рис

фруктовий десерт

лінцер шнітте

ґрейпфрут.

Була субота. Погода обіцяла багато сонця. Поснідавши, я закинув на плечі рюкзак, поклавши туди дві поліетиленові торбини, повідчиняв вікна, затраснув двері.

Свято купівлі і продажу

Мою увагу привернули прапори. Вони висіли скрізь: на установах і в’їздах до автозаправок, на крамницях і на стовпах, на перехрестях і на зупинках, вздовж доріг і мостів, біля партійних осідків і приватних офісів, з вікна спілки цивільних інвалідів і вкладників іпотечного банку, товариства кінологів і кіноаматорів, об’єднання ветеранів хрестових походів, тридцятилітньої війни і варфоломіївської ночі, руху «За правду!» і проти глобального потепління, шанувальників рислінґу й рестлінґу, товариства дружби і взаємної допомоги, редакції музичного органу «ГРАМОФОН» і літературного часопису «ГРАФОМАН», вершині Замкової гори і на її терасах, навіть трамваї їздили, прикрашені прапорцями. Згори здавалося, що Місто тоне у прапорах.

Внизу коїлося щось дивовижне. Подружня пара, яка норовила випередити мене, який нікуди не квапився, і яку я запитав про причину прапорів і товкотнечі, що місцями й моментами переходила у колотнечу, встигла, перш ніж розчинитися в розбурханому людському морі, кинути два віщих слова:

Сезонний розпродаж

Сотні і тисячі рук хапали, що пощастить, лаючись і відштовхуючи одне одного, маленькі користалися перевагами свого зросту, пролазячи попід руки, пахви і піхви, великі — його, зросту, недоліками, пильнуючи, де з’явиться свіжа порція, щоб нацькувати туди своїх численних родичів. Місто скидалося на мурашник, в який ведмідь устромив лапу. З віддалених вулиць й околиць бігли нові і нові його мешканці, сплюхи й спізнюхи, покривджені і знедолені, не чуючи і не слухаючи священиків, які, стоячи на папертях, розпачливо голосили: «Зупиніться! Куди ви, шаленці?!» Того дня місто опанував безум — Великий Молох розкрутив дзиґу сп’яніння і блуду.

Все вирувало. Пожежники гасили вогнища конфліктів, поліція хапала за руку злодюжок, які намагалися непомітно викинути гаманці, невпіймані їх умлівіч підбирали, щоб, випотрошивши, хутко спекатися, психотерапевти втішали обікрадених і виснажених гонитвою і гризлися з психоаналітиками, дириґенти дириґували духовими оркестрами, безрозмірні автобуси виконували функцію тимчасових камер схову, виїзні ресторани годували зголоднілих і підупалих, фокусники показували понти, приборкувачі тварин приборкували тварин, але ніхто і ніщо не здатне було приборкати розбурханого людського моря.

Санітари виносили розтовчених і підхоплювали під руки жертв апоплексичних ударів і нокаутів, швидкі надавали першу допомогу, похоронні бюро — останню, тут же, не відходячи від каси. Всі були якось задіяні, навколо бурлило і вирувало, так воно, життя, існувало, весело крутився його маховик, не відаючи ні нудьги, ні простою і не було в цьому казковому Місті застою.

Діявся великий ґешефт, заради якого мобілізували і кинули в бій усі ресурси, принтери друкували цінники з удесятеро вищими позначками, руки продавців ефектно їх перекреслювали, телющачи вдвічі нижчі, які все одно були в п’ять разів вищими від справжніх, що, одначе, нікого не зупиняло, я й сам хапав, що змога.

Нащо воно тобі? — долинав, слабше і слабше, голос, проте зупинитися було годі. Аж коли попливла земля під ногами, а небо над головою перетворилося на карусель, що навіжено кружляла навколо сонця, я зібрав останні зусилля, раз назавжди звільнившись від цього всього — копав і жбурляв геть, запихав у смітник і витрушував із наплечника, воно ж стогнало, тріщало і рвалося: сипалися футболки і джинси, светри і маринарки, конверти й виделки, м’ячі і спорядження, запчастини і стетоскопи, годинники й окуляри, тюбики і шкарпетки, бенгальські вогні і дезодоранти, жилетт для гоління і компактдиски, хна і пральний порошок, тканини й мастила, барабанні палички, ґудзики і мильні бульбашки, торбинки для фотоапаратів і декоративні рибки, кольорові кульки з шампунями і клей угу, посріблені кліпси, фільтри для кави і карбюратори, рушники й ремінці, презервативи, тампони й прокладки, впав і розбився поливаний кухоль і вуса цісаря розкололися на дві половини.

Повінь

Так добіг кінця другий тиждень, після якого природа, нікого не попередивши, заридала неперервними зливами. Метеорологи, биті й бинтовані після суботнього розпродажу, спали, постогнуючи крізь сон. Священики, марно чекаючи на паству, скрушно дивилися, як прибувала і прибувала вода. Спершу вона затопила чагарники, що росли на берегах річки, потім не витримали каналізації, знесло кілька дерев у долині, в тому числі тополю, яку сто двадцять п’ять років тому посадив з нагоди відвідин Міста і на знак безмежної симпатії до його мешканців граф Померанц Ґуґельгупф фон Орґельшпіль-унд-Пройсенмарш, зруйнувало кілька низьких мостів, почало підмивати вулиці, затоплювати пивниці і наповнювати підвали. Вода бурлила і клекотала, несучи мул і глину, підбираючись вище і вище, впираючись у стелю, просочуючись нагору, розтікаючись підлогою долішніх поверхів, лижучи ніжки столів, шаф, ліжок, перекидаючи стільці і табурети.

Якби не сміливий пожежний, який, заснувши на службовому бамбетлі, прокинувся від того, що вода залоскотала звислі із закороткого ліжка п’яти, Місто так і не очумалося б зі свого гріховного сну. Про його подвиг повідомлятимуть подробиці і вигадуватимуть небилиці, зніматимуть бойовики і складатимуть музику, писатимуть твори й оспівуватимуть у віршах, випікатимуть торт і шоколадні фігурки, влаштовуватимуть екскурсії й ігрища, його усміхнене обличчя замайорить на рекламних щитах майонезу, а на центральній площі Міста височітиме бронзовий пам’ятник.

Все те станеться потім; а тоді вигляд затопленої каламутною рідиною кімнати не дав йому розгубитися, голос покійного інструктора гаркнув у відлежане вухо. Блискавично змобілізувавшись,