Де твій дім, Одіссею? - Тимофій Гаврилов

— Залюбки.

— Ви бачите, мій бриль?

— Гарний бриль.

— До нашого музею заходять у трипільському брилі. Така традиція.

Я одягнув трипільського бриля. Ми зайшли досередини.

— З цього глека наші пращури пили молоко. А це нічний горщик, в який вони пісяли. Завважте, вже три тисячі років тому наші предки цюняли в нічний горщик.

— А вдень?

— Навколо росло багато чагарників. Не те, що сьогодні.

Коли ми додивилися експозицію, він підвів мене до дверей в іншому кінці музею:

— Вихід тут. На все добре.

Останній павільйон,

в якому відбувається болісна сцена впізнання.

Нарешті я опинився у лузі, де біліла червона калина. Тьохкали солов’ї і бриніли хрущі. Цвіли черешні й усміхалися мальви. Гули бджоли і лежав на моріжку ведмідь, їхній пастух. Стояла біла хатинка під солом’яною стріхою. Дрімали глиняні глеки на тині, повнячись шуму, коли їх тривожив вітер. Калатали тронки на шиях корів. Дерев’яні двері були відчинені. Вдарившись об одвірок, я пригнувся і прослизнув у вишиваний світ, де їв суп з галушками і з сиром пироги.

Ось і все, подумав ти, я прибув.

Ось і все, подумав я, ти прибув.

О’кей.

Тієї миті я збагнув, що це пастка, в якій на мене, розпростерши гостинні обійми, чекає найбільша ілюзія. Я метнувся до виходу — так наче хтось міг мене затримати.

Нікого не було, і за порогом зяяла порожнеча.

Я ступив крок уперед.

Аркуш

Ще довго море вирувало і клекотіло, перш ніж люди поволі почали розходитися і майдан перед будинком спорожнів. Я був один і роззирався навколо. Я побачив липу, віти якої торкалися до мого вікна. Я впізнав кіоск, в якому вечорами купував снікерси і пакуночки розчинної кави «максвелл». Уздовж брукованої дороги, що збігала вниз, круто завертаючи ліворуч, росли каштани, чиє передчасно поіржавіле листя повільно сохло. Об мою ногу потерся і майже безгучно зам’явкав, просячи їсти, кіт. Його смугаста шерсть, наче в рисі, і чорний шкіряний ремінець на шиї, який йому залишився від колишніх господарів, нагадали мені, як я виносив йому у мищині молока, а іноді частував купленим у рибній крамниці хеком. Удолині тягнувся металевий паркан, за яким тулився дитячий садок, а потойбіч від дороги простиралося місто.

Я тримав у руці папірець.

Клаптик, списаний каліграфічними літерами.

Рядок, що міг бути однаковою мірою початком і кінцем тепер уже назавжди втраченого вірша:

«Ми — попіл, з якого виросте квітка...»

Ґрац, серпень 2002

Львів, червень 2003

Відень, серпень-вересень 2006

Примітки

1

нім. І як воно тобі ведеться?

2

нім. Майже як у казці.

3

нім. Шануйся!

4

нім. Тримайся!

5

нім. Погляньте, який цьопчик!

6

англ. Гав ду ю ду?

7

нім. Чим можу допомогти?

8

нім. Дрібничка, раз плюнути.

9

англ. Її так легко не скараскаєшся.

10

слов’ян. Доброго здоров’ячка.

11

нім. Приємного байдикування.

12

нім., англ., рос. Вам допомогти?

13

нім. Я з України.

14

нім. Чудово.

15

нім. І яка там погода у Вас в Росії?

16

нім. Авжеж, звичайно.

17

нім. Глибоко перепрошую.

18

нім. скороч. Бюстгалтер.

19

нім. Пакуйте. Я зараз повернуся. Візьму кредитку.

20

Дякую, аж підскакую догори сракою.

21

турецьк. Добридень! Привіт!