Там, у темній річці - Діана Сеттерфілд
— Я б хотіла оглянути дитину до того, як піду, — сказала вона.
— Звичайно. Ти, мабуть, хочеш прочитати молитву над бідолашною крихіткою.
На думку місцевих, Рита була не тільки доброю цілителькою, а й, за потреби, могла правити за пастора.
— Ось ключ. Візьми свічки.
Натягнувши пальто та капелюх і замотавши обличчя цупким шарфом, жінка вийшла з «Лебедя» й попрямувала до окремішньої будівлі.
Рита Сандей не боялася мертвяків. Вона звикла до них змалечку, ба більше: народилася від мертвячки. Ось як це сталося: тридцять п'ять років тому вагітна жінка у відчаї кинулась у річку. Поки її помітив і витягнув баржовик, вона вже на три чверті втопилася. Він відвіз її до Годстоу, до монахинь, які попіклувалися про нужденну бідаху в лікарні при монастирі. Залишків її життя вистачило саме до початку пологів. Вона так заслабла від шоку, що в ній зовсім не залишилося сил на потуги, тож і віддала Богові душу, щойно її живіт затрясся від сильних переймів. Сестра Ґрейс мусила закотити рукави, взяти скальпель, провести неглибоку червону криву по її череву і витягти звідти живе немовля. Ніхто не знав, як звуть матір, та вони б і не дали дівчинці її ім'я: покійниця тричі согрішила — перелюб, самогубство та спроба вбити власну дитину. Тож було б безбожно давати немовляті привід її пам'ятати. Вони назвали дитинку Маргаритою, на честь святої, а потім скоротили до Рити. Щодо прізвища, то за відсутності батька з плоті й крові її нарекли Сандей,[1] на честь дня нашого небесного Батька, як і всіх інших сиріток у монастирі.
Малою Рита добре вчилася, виявляла інтерес до лікарні, тож її залучили до праці. Давали такі завдання, з якими й дитина впорається: у вісім рочків вона застеляла ліжка та відпирала вщент заплямлені кров'ю простирадла й одежину; у дванадцять тягала відра з гарячою водою та допомагала прибирати мерців. У п'ятнадцять років Рита вже вміла промивати рани, накладати шини на перелами та шви на шкіру; а коли їй виповнилося сімнадцять, у мистецтві медичного догляду не залишилося майже нічого, чого вона не вміла робити — навіть могла сама прийняти пологи. Рита б зосталася при монастирі, прийняла постриг і присвятила життя Богові та хворим, якби одного дня, коли збирала трави на березі річки, їй не спало на думку, що ніякого іншого життя, окрім земного, не існує. Зважаючи на те, чого її навчали, то була лиха думка, але замість відчуття провини її захопило страшенне полегшення. Якщо немає раю, то й пекла нема, а якщо немає пекла, то її незнана мати не опинилася в агонії довічних тортур, а просто щезла, просто відсутня, і її не торкнулося страждання. Рита розповіла монахиням про свої світоглядні зміни, і поки вони оговтувалися від приголомшення, загорнула в нічну сорочку пару панталонів і пішла, не взявши навіть щітки для волосся.
— Але як же твій обов'язок?! — гукала їй услід сестра Ґрейс. — Перед Богом і хворими!
— Хворі є всюди, — крикнула вона у відповідь, а сестра Ґрейс одказала:
— Так само, як і Бог, — але промовила це тихо, і Рита не почула її слів.
Молода доглядальниця попрацювала спочатку в одній лікарні в Оксфорді, а потім, коли її таланти помітили, стала старшою медсестрою та помічницею лондонського світила медицини.
— Ми з медициною зазнаємо величезної втрати, коли ви вийдете заміж, — не раз казав він їй, навіть якщо якийсь сіромаха-пацієнт просто усміхався Риті.
— Заміж? Це не про мене, — щоразу відповідала вона.
— Чому ж ні? — наполягав він, почувши одну й ту саму відповідь пів десятка разів.
— Я принесу світові значно більше користі як медична сестра, аніж як дружина та мати.
То була тільки половина відповіді.
Він отримав іншу половину декілька днів по тому. Вони відвідували породіллю приблизно Ритиного віку. То була її третя вагітність. До того все проходило цілком гладенько, тому й не мали жодних причин боятися найгіршого. Положення дитинки було цілком нормальним, пологи нетривалі, щипці не знадобилися, плацента вийшла одразу ж. За винятком того, що їм не вдавалося зупинити кровотечу. Вона стікала, і стікала, і стікала кров'ю, поки не померла.
За дверима лікар розмовляв із чоловіком, а Рита дуже вміло згортала закривавлені простирадла. Вона вже давно перестала рахувати померлих матусь.
Коли лікар повернувся до кімнати, в неї все вже було готове, тож вони пішли. Мовчки переступили поріг і вийшли на вулицю. Ступивши декілька кроків, вона промовила:
— Не хочу померти ось так.
— Я вас не засуджую, — відповів він.
У лікаря був друг, один джентльмен, який часто заходив на вечерю і залишався до ранку. Рита ніколи не питала про це. Та лікар розумів, що вона знає про любовне почуття, яке він мав до того чоловіка. Здавалося, її це анітрохи не бентежило, і поводилася Рита цілком стримано. Після кількамісячного обдумування він зробив їй несподівану пропозицію.
— Чому б вам не вийти за мене заміж? — запитав її колись у перерві між пацієнтами. — Ніякого… ну, ви зрозуміли… не буде. Та для мене це зручно, а для вас, може статися, вигідно. Пацієнтам це сподобається.
Рита обміркувала це і погодилася. Вони заручилися, але ще до весілля чоловік захворів на пневмонію й помер у надто молодому віці. В останні дні життя він покликав адвоката й дещо змінив свій заповіт. Залишив будинок і меблювання тому джентльменові, а Риті дісталася значна сума грошей, якої було досить, щоб забезпечити їй скромну незалежність. Він також заповів їй свою бібліотеку. Рита продала ті книжки, що не стосувалися медицини чи науки, решту ж спакувала й вирушила річкою проти води. Коли човен підійшов до Годстоу і пропливав повз монастир, вона поглянула на нього і раптово відчула напад гострого болю, що нагадав їй про втраченого Господа.
— Тутка? — спитав човняр, помилившись щодо емоцій на її обличчі.
— Не зупиняйтеся, — сказала вона йому.
Тож вони плили ще день, і ще ніч, допоки не дісталися Редкота. Їй сподобалося це місце.
— Ось тут, — наказала вона човняреві. — Годиться.
Рита придбала котедж, розставила книжки по полицях і сповістила найстатечніші родини місцевості про те, що має рекомендаційний лист від одного з найвидатніших лікарів Лондона. Вилікувавши декількох хворих і прийнявши з пів дюжини немовлят, вона здобула собі авторитет. Найзаможніші
