Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик
У листопаді 1778 року в Дуклі Жозефіна народила дівчинку, яку назвали Луїзою. У 1779-му, вже у Варшаві, у Потоцьких з’явилася Вікторія; там же, в 1780-му — Роза і, нарешті, на початку 1781 року, коли подружжя повернулося до Тульчина, — Констанція. Лише одне перераховування дітей захоплює подих, а як було Жозефіні — перебувати постійно (чотири роки поспіль!) у стані вагітності? Це на кшталт подвигу, який чоловікам не те що зрозуміти — уявити неможливо. Проте заздрісники знайдуться навіть у такій справі: по Варшаві поповзли чутки, що не всі діти від Станіслава Потоцького — Жозефіна начебто зраджувала чоловікові. Із ким конкретно — довго не могли вирішити. Називали багато імен, але врешті-решт зійшлися на кандидатурі маршалка дуклінського двору Клебовського. Чутки дійшли до двоюрідного брата Станіслава Ігнатія Потоцького, і той із властивою йому прямотою доніс їх до свого кузена. Графу Станіславу, як і будь-кому на його місці, було неприємно чути подібне. І хоча він розумів, що це цілковита маячня, все ж таки розповів дружині. Жозефіна у відповідь тільки розсміялася.
— Стасе, — пустотливо відповіла вона, — але ж це справді смішно! Навіть якщо я зраджувала б тобі, то, повір, не дозволила б собі завагітніти від іншого, та ще й кілька разів.
— А що, — підтримав жартівливий тон Станіслав, — була можливість зрадити?
— Ну звичайно, любий. Я вродлива (сподіваюся, ти теж так вважаєш), освічена, ну й сексуальна, нарешті.
— Згоден, здаюся, — граф підняв руки вгору — Врешті-решт, якщо на тебе перестануть звертати увагу сторонні чоловіки, значить, у тобі щось не так.
Улітку 1781 року Станіслав і Жозефіна в черговий раз ненадовго повернулися до Тульчина, щоб незабаром знову покинути його і відправитися в давно задуману подорож по Італії.
У Тульчині вже було збудовано частину споруд із боку в’їзду до майбутнього палацу: казарми для солдат надвірного війська Потоцьких, офіцерські квартири, будинок управляючого і канцелярія, аркадна галерея майбутніх торгових рядів. Далі по алеї, що вела до графської резиденції, вже красувалися: праворуч — конюшений корпус, псарня і каретний двір, ліворуч — корпус, в якому розташовувалися театр і манеж (кінний театр). Вінченцо Бренна, який проектував ці будівлі, особисто приймав роботу напередодні приїзду Потоцьких. Але й сам граф Станіслав не відмовив собі в задоволенні ознайомитися з новими будівлями. Найбільше його цікавив конюшений корпус. Разом із Бренною (теж великим поціновувачем коней) вони зайшли до просторих конюшень. Дуже задоволений побаченим, граф наблизився до чорногривого арабського скакуна, погладив того по шиї, поплескав по крупу. Кінь задоволено заіржав і почав тертися головою об плече господаря. Виразні розумні очі, м’язиста шия, шовковиста грива — все це становило особливу гармонію, яку так цінував Потоцький у цій тварині. Намилувавшись своїми улюбленцями, граф Станіслав перейшов до театрального корпусу. До чоловіка приєдналася і Жозефіна. Невеликий зал нагадував античний амфітеатр. Місця для глядачів розташовувалися півколом перед оркестровою ямою і сценою. Крісла, оббиті червоним оксамитом, стіни, оздоблені мармуром і золотом і прикрашені класичними скульптурами, кришталеві люстри гармонійно доповнювали одна одну, складаючи закінчене архітектурне творіння.
— О, як затишно і гарно! — захоплено вигукнула Жозефіна.
— Класичні форми ніколи не вийдуть із моди, графине, — відповів їй Бренна.
— А як щодо акустики? — запитав граф Потоцький. — Це не менш важливе, ніж архітектура.
— Я думаю, графе, — чемно вклонився архітектор, — аж вистава або концерт змусять вас захоплюватися акустикою ще більше, ніж оформленням залу.
Увечері Станіслав оглянув канцелярію і казарми, був присутнім на розводі варти і всім залишився задоволений.
Восени 1781 року Потоцькі разом із Вінченцо Бренною виїхали в турне по Європі. По дорозі вирішили зробити невелику зупинку у Вишневці в палаці двоюрідного брата Жозефіни Михала Мнішека. Незадовго до їхнього приїзду, влітку, граф Михал одружився на Урсулі Замойській, племінниці короля Станіслава Августа. Потоцькі на весіллі не були, і тепер, намагаючись замолити гріхи, везли подарунки молодятам. Утім, з Урсулою Станіслав і Жозефіна були давно добре знайомі і навіть перебували у родинних стосунках: Урсула напередодні весілля була вже не Замойська, а Потоцька (вона тільки-но розлучилася з рідним братом матері Станіслава Вінцентієм, власником Немирова). А якщо до цього додати, що і Михал раніше був одружений на сестрі Станіслава Потоцького Пелагеї, то, як кажуть у таких випадках, «шляхи Господні несповідимі». На подив подружжя, в палаці панував переполох. Граф Михал, злегка збуджений, зустрів їх у вітальні з розгорнутими обіймами.
— Таке враження, що ти дізнався про наш приїзд заздалегідь і влаштував тут аврал, — пожартував Станіслав, обіймаючи Михала.
— Та яке там, — махнув рукою Мнішек. — Чекаю гостей поважніше. Але дуже радий вас бачити і навіть задоволений, що не одному мені доведеться їх зустрічати.
— Невже сам король вирішив ощасливити своєю присутністю твою тиху домівку?
— Та й не один: він призначив тут побачення comte et comtess du Nord — графу і графині Сєвєрним.
Німе питання застигло в очах графа Потоцького.
— Заінтриговані? — засміявся Мнішек. — Під цим ім’ям у подорож по Європі направляється спадкоємець російського престолу великий князь Павло Петрович із дружиною Марією Федорівною.
— О! Кажуть, у нього кепський характер, точніше, він злегка дивакуватий.
— У цьому ти зможеш переконатися вже найближчим часом. А поки що прошу підказати, що ще потрібно підготувати до зустрічі.
— Годі, Михале. У тебе, як завжди, все на належному рівні.
І справді, Михал Мнішек мешкав у розкішному палаці, що дістався Мнішекам від князів Вишневецьких. Михал був завзятим книголюбом — його бібліотеку складали більше п’ятнадцяти тисяч томів, серед яких були дуже рідкісні та старовинні книги. Доброю була і картинна галерея. Тому в подарунок молодятам Потоцькі привезли кілька картин і книг, що гідно поповнили колекцію палацу.
До вітальні з радісною усмішкою вийшла Урсула. Вони з Жозефіною симпатизували одна одній, обидві захоплювалися мистецтвом і чудово малювали. Як
