Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

Щоранку Йозеф, окрім ранкових газет, переглядав запрошення на звані обіди й вечері. Останнім часом їх стало так багато, що подружжя було змушене вибирати найпрестижніші.

— Софіє, у нас на найближчу суботу чотири запрошення на обід. Найпривабливіше, мені здається, від Грімо де ла Реньєра.

— Кажуть, він справжній гурман.

— А ще у них шикарний маєток на площі Людовика.

— Тоді даємо позитивну відповідь.

До обіду в будинку Реньєра французька знать завжди готувалася заздалегідь: хтось кілька днів постився, щоб потім відчути всі принади вишуканих страв, а хтось, навпаки, збільшував порції, примушуючи шлунок працювати в посиленому режимі, щоб скуштувати найбільшу кількість страв під час обіду. Так чи інакше, мало хто з гостей міг витримати цей багатогодинний гастрономічний марафон.

Ось і цього вечора Грімо де ла Реньєр оголосив, що обід буде із сімдесяти шести страв. Господар виявився блискучим гастрономом, супроводжуючи кожну страву власними коментарями.

— Вино — молоко старих, бальзам дорослих і колісниця гурманів. Воно ваш супутник у житті, втіха у смутку, прикраса у благоденстві, головне джерело справжніх почуттів. Найкращий бенкет без вина — все одно що бал без оркестру, — вимовив він, милуючись, як грає напій на світлі.

Десь після чотирьох десятків страв, коли було оголошено перерву, де Реньєр проголосив:

— У наступних стравах мистецтво кухаря повинно бути особливим, тому що апетит гостей починає зменшуватися.

Це викликало регіт гостей, а улещений господар додав:

— Десерт наприкінці вечері — що гірлянда в феєрверку, його найблискучіша частина.

— Графе, — звернувся до нього Йозеф де Вітте, — у вас дар слова. Ви можете написати кулінарну книгу.

— Я подумаю про це, полковнику. Але зараз пропоную змінити тему і поговорити про політику, точніше, про політиків.

Розчаровані жінки вже збиралися покинути чоловіче товариство, але коли почули, з яким тонким гумором Грімо де ла Реньєр почав розповідати про видатних політиків, відразу передумали йти.

— Епоха Людовика XIV (а треба сказати, що апетит у короля був відмінним) подарувала нам усього лише одне гастрономічне ім’я: Бешамель залишив свій слід в історії Франції завдяки своєму соусу. Зовсім інша справа — правління Людовика XV: найголовніше в застіллі було винайдено саме в цей час.

— А зараз? — запитав хтось із гостей.

— А що зараз? Візьмемо, приміром, графа А*. Ось чоловік, що розумівся на їжі, подавав великі надії, міг стати справжнім гастрономом, а як закінчив? — де Реньєр багатозначно підвів очі догори.

— Як же він закінчив, графе? — запитала Софія.

— Зайнявся політикою — пропав чоловік, — махнув рукою Грімо.

Новий вибух сміху струснув обідню залу. Подали десерт, а Грімо говорив далі у своєму дусі:

— Коли подають десерт, сильніше б’ються серця і пожвавлюється розум.

Дорогою додому графиня Софія де Вітте ділилася з чоловіком враженнями від обіду:

— Було дуже мило і весело. А у мене сьогодні незвичайний апетит, особливо на гостреньке.

Граф Йозеф уважно поглянув на дружину.

— Я це помітив, люба. Це досить підозріло. Мені здається, тобі потрібно відвідати лікаря.

— Ти так думаєш? Я дуже цього хотіла б, — мовила грекиня і притиснулася до плеча Йозефа.

Очікування подружжя де Вітте підтвердилися: Софія була вагітна!

У середині червня 1781 року графиня Софія де Вітте на запрошення королеви Марії Антуанетти відвідала Малий Тріанон. Увійшовши до вітальної зали і зустрівшись очима з королевою, Софія разом з Антуанеттою спочатку застигли в подиві, а потім одночасно усміхнулися — в обох жінок помітно виділялись животики. Після коротких розпитувань вони вже знали, що обидві на п’ятому місяці вагітності і народжуватимуть у другій половині жовтня. Таїнство вагітності відразу зблизило наших героїнь, і вони вирушили на прогулянку. Вийшовши у внутрішній дворик і не поспішаючи пройшовши повз фонтан, Софія і Марія Антуанетта дісталися невеличкого казкового села.

— Це село я наказала збудувати, щоб воно нагадувало мені дорогу серцю Австрію. Тут усе справжнє! Дивіться, ось млин, а там далі — пташник та молочник. А на лузі пасуться корови!

Графиня Софія справді побачила кілька корів. Вони були дуже чисті, мабуть, мили їх майже щодня, на шиях красувалися кольорові бантики. У струмку дівчата-селянки прали білизну і наспівували якісь пісні.

— Вам подобається? — запитала королева.

— Дуже, — відповіла Софія, а про себе подумала: «Королева створила собі шматочок своєї батьківщини, Австрії, а в мене коли-небудь буде своя маленька Греція», — і зітхнувши, додала: — Тут дуже гарно і по-домашньому затишно.

— Графине, запрошую вас сьогодні ввечері відвідати Оперу. А враховуючи, що король — не великий поціновувач розваг, ми візьмемо в якості нашого провідника і кавалера його брата, графа д'Артуа.

— Залюбки, ваша величносте.

Незважаючи на таку відповідь, Софія розуміла, що з’явитися в Опері без чоловіка, супроводжуючи королеву і брата короля, було дуже ризиковано. Справа в тому, що інтимне життя короля та королеви стало предметом загальної уваги майже відразу після їхнього одруження. Сім років у них не було дітей, і винним у цьому був король, який боявся зробити просту операцію. Людовик одразу став героєм вуличних памфлетів, злих віршиків і карикатур. А королева тим часом влаштовувала маскаради, бали, на яких завжди був присутній «його величність» флірт. Та коли король нарешті зважився зробити операцію і королева завагітніла, писаки відразу ж переключилися на неї. Марію Антуанетту звинувачували в тому, що ця сексуальна хижачка зраджувала чоловікові наліво і направо, і дочку народила зовсім не від короля… Пісеньки, вуличні п’єси, «випадково знайдені» уривки листів і рукописів містили як легкі інтимні натяки, так і відвертий бруд. Але королева була чиста перед чоловіком, дуже його кохала і не зважала на всю цю маячню. Так само, як і король.

Ось у таку ситуацію і потрапила Софія. Придворне життя завжди сповнене непередбачених поворотів, випадкових злетів і падінь, дивовижних подій і їх наслідків. Вистава пройшла чудово, публіка однаково добре сприйняла приїзд королеви і гру акторів, хоча відокремлювати