Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

Після обіду Софія з Йозефом прогулювалися по тінистій алеї. Обличчя графині світилося від щастя: таке життя було їй помітно до душі. І хоча це вимагало певних витрат, думка про гроші зовсім не затьмарювала їхнього безтурботного відпочинку.

Граф і графиня де Вітте злегка уклонялися відпочиваючим, що йшли їм назустріч, і Йозеф мимоволі відзначав, що молодість та ідеальна постать його дружини викликали більший інтерес, ніж закамуфльовані в коштовності та дорогі наряди огрядні графині і маркізи.

Несподівано Софія пожвавилася. Назустріч їм ішов, усміхаючись, граф Фалькенштейн.

— Графе, дозвольте представити вам мого чоловіка, полковника графа де Вітте.

Йозеф шанобливо уклонився.

— А це, дорогий, граф Фалькенштейн, який врятував сьогодні мій шарфик під час верхової їзди. Ви вже влаштувалися, графе?

При словах «граф Фалькенштейн» Йозеф злегка здригнувся і вже відкрив рота, щоби щось сказати, але граф приклав палець до губ, бажаючи продовжити розмову з Софією. Але все зіпсував офіцер, що підійшов.

— Сір, ви просили нагадати вам про зустріч, яка відбудеться через двадцять хвилин.

— Сір?.. Даруйте, ваша величносте, — Софія миттєво зрозуміла, що перед нею король Австрії Йосиф II, зашарілась і зробила реверанс.

Йосиф був у захваті від справленого враження. Імператор Священної Римської Імперії постійно подорожував під ім’ям граф Фалькенштейн. Уся Європа про те знала, десь потішалася над цим, і тим не менш, завжди знаходився хтось непосвячений у цю вигадку імператора.

— Завжди ви все зіпсуєте, пане полковнику, — звернувся монарх до свого ад’ютанта, але потім, усміхнувшись, повернувся до подружжя де Вітте: — Не хвилюйтеся, графине, зате ми чудово поспілкувалися, без усяких упереджень. Я не люблю, коли до мене виявляють багато знаків уваги. А чим займається місцева публіка після обіду?

— Зазвичай граємо в карти, — відповів за розгублену дружину граф де Вітте і, набравшись хоробрості, запитав: — А ви граєте, ваша величносте?

— О ні, — зітхнув Йосиф II, — я не граю. Правитель, що програє в карти, програє гроші своїх підданих.

Ще кілька разів графиня де Вітте зустрічалася з імператором у Спа. Грекиня розповідала йому про Кам’янець, про мальовничі околиці цього невеликого, але затишного містечка, про казкові каньйони і таємничі печери.

Дізнавшись, що подальший шлях подружжя де Вітте лежить до Парижа, Йосиф написав листа своїй сестрі Марії Антуанетті, королеві Франції:

«На відпочинку в Спа я познайомився з графом і графинею де Вітте з українського Кам’янця. Коли вони будуть у Парижі, будь із ними ласкава. Особливо гарна графиня Софія. Вона люб’язна і моральна жінка, ще не зіпсована двором. Сила сприйняття нею навколишнього світу мене вражає…»

І ось нарешті Париж!

Дещо стомившись від гучного світського життя у Спа, Йозеф і Софія, прибувши до Парижа, оселилися в маєтку на вулиці Сен-Жак, поблизу Сорбонни, і майже тиждень насолоджувалися самотністю. Їм дуже хотілося потайки перейнятися духом Парижа в ролі простих парижан. Але й це вдавалося з труднощами: натовпи школярів-студентів захоплено зустрічали графиню, коли та, іноді зі служницею, іноді з чоловіком, відправлялася пішки на прогулянку до Люксембурзького саду, який знаходився неподалік від їхнього житла, або на острів Сіте в Нотр-Дам. Уранці її будив аромат французьких булочок і кави. Йозефа зазвичай у цей час уже не було вдома (він перебував у Військовій школі). Блукаючи Латинським кварталом, Софія виявила безліч грецьких харчевень і трактирчиків. І була по-своєму щаслива.

Одного теплого осіннього вечора граф Йозеф, збуджений і радісний, заніс до вітальні кошик квітів і оголосив дружині:

— Люба, я взяв легкий екіпаж, і зараз ми відправляємося на прогулянку до Булонського лісу. Ти згодна?

— Йозефе, милий! Звичайно я згодна. Усього кілька хвилин, і я буду готова.

Подружжя сіло в карету, запряжену парою гнідих, які з легкістю покотили екіпаж. На мосту через Сену карету злегка занесло, і під колеса ледве не потрапили кілька жебраків, що просили милостиню. Але навіть міцні слівця, відпущені кучером їм услід, не могли зіпсувати гарного настрою графові і графині. Проїхавши повз Лувр і Тюїльрі, карета опинилася на площі Людовика ХV.

— Як поїдемо далі, графе? — запитав у Йозефа візник. — Через Єлисейські поля?

— Ні, поїдемо уздовж Сени, по Кур ла Рен.

Широка вулиця з величезними дубами і каштанами, човнярі на Сені — все це ще більше підняло і так гарний настрій Софії. Особливо їй сподобалися каштани, вкриті голчастими кульками.

Проїхавши тінистими алеями Булонського лісу, карета підкотила до озера. Графиня і граф вирішили пройтися пішки. Несподівано Софію гукнули.

— Здрастуйте, дорога Софі!

Графиня озирнулася. До неї з розгорнутими обіймами йшла Елізабет Віже-Лебрен. Молодиці зраділи зустрічі.

— Здрастуйте, графе! — Елізабет усміхнулася Йозефові.

— Якщо ви в Парижі вже тиждень, тоді я знаю, де ви зупинилися, — защебетала молода художниця.

— Так, ми вже тиждень насолоджуємося паризьким життям.

— Значить, це ви підняли переполох у Латинському кварталі, запаморочивши голови студентам Сорбонни? — засміялася Елізабет. — У мене є кілька друзів-студентів, і вони без угаву говорять про таємничу незнайомку з вулиці Сен-Жак та її чоловіка-полковника.

— Ну ось, а ми хотіли потай насолодитися своїм медовим місяцем, — підігруючи Елізабет, з усмішкою відповів граф.

— Навряд чи вам це вдасться. Сама королева вже зацікавилася молодою парою з Кам’янця. Вона нещодавно отримала листа від свого брата, Йосифа II, який просить звернути на вас увагу. І це при тому, що король, як каже Марія Антуанетта, не дуже захоплюється молоденькими жінками. Отож, мила Софіє, післязавтра я готова представити вас королеві (у нас якраз черговий сеанс).

Жінки почали обговорювати майбутню подію. Граф де Вітте дав їм досхочу наговоритися, але коли зрозумів, що цей процес практично неможливо зупинити, вдався до хитрощів:

— Любі мої дами! Пропоную продовжити вашу бесіду за вечерею, куди я вас і запрошую. Мадам Елізабет, ресторанчик вибираєте ви.

— Залюбки, графе. Нещодавно відкрився дуже милий ресторанчик Le