Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик
Легке біле вино, масні устриці, приємна камерна музика і доброзичлива атмосфера, створена Станіславом Августом, швидко зняли напругу, притаманну офіційним прийомам, і зав’язалася невимушена розмова.
Віже-Лебрен одразу ж «орендувала» Софію, і жінки забалакали безугаву, ніби зустрілися дві давні подруги, що якийсь час не бачилися і тепер поспішали виплеснути одна одній новини, які накопичилися.
Після обіду запрошені перемістилися до сусідньої зали, слуги подали шоколад і коньяк. Трембецький дістав папери і почав читати свою нову комедію «Блудний син». Балакун і ерудит, Станіслав Трембецький одразу привернув до себе гостей, і вони зацікавлено слухали, час від часу перериваючи читання дружним сміхом.
Софія сміялася разом з усіма. А Трембецький увійшов у смак (тема була благодатна — висміювання пережитків минулого), підкріплюючи прочитане жестами і рухами.
Поки всі слухали поета, Віже-Лебрен тихенько робила грифелем ескізи на папері. Вона дуже зацікавилася Софією і вирішила в майбутньому зробити кілька її портретів. А Трембецький тим часом закінчив читати свою комедію. Почалося обговорення, спалахнули гучні суперечки.
Розійшлися після опівночі, задоволені й веселі.
Наступного дня графиня Софія отримала від короля розкішний букет квітів із запискою: «Захоплений Вашою красою! Прошу Вас бути присутньою на балу, який відбудеться через чотири дні. Станіслав Август».
Чутки про те, що на балу буде присутня мадам де Вітте, красуня з Кам’янця, швидко облетіли Варшаву і заінтригували знать, особливо її чоловічу половину, яка з нетерпінням очікувала чогось незвичайного.
У призначений день, точніше, вечір подружжя де Вітте прибуло до палацу.
Сказати, що ця пара викликала фурор — нічого не сказати. Часто буває так: усі готуються до визначної події, очікуючи побачити щось незвичайне. А потім виявляється, що очікували більшого. У нашому випадку — побачене перевершило всі очікування.
Отже, графиня Софія увійшла до бальної зали у світлій мусліновій грецькій туніці з поясом під грудьми. Розкішне смоляне волосся було перехоплене атласною стрічкою. Глибоке декольте й оголені плечі викликали подих захоплення не тільки у чоловіків, а й у варшавських модниць. З-під спідниці в збірку було ледве видно черевички на низьких підборах. Здавалося, сама Діана відвідала в цей вечір королівський палац — настільки елегантно виглядала сукня на молодій грекині, підкреслюючи її поставу, груди, витончену фігуру і благородну простоту. Завершувала ансамбль убрання графині найтонша блакитна кашемірова шаль, недбало накинута на плечі.
Якби графиня де Вітте знала, що в цей день саме вона задала нову моду на кілька років уперед! Сьогодні у варшавському палаці, а трохи згодом і в Парижі модниці підхоплять ідею грецької туніки і створять сукню-шеміз, яка швидко пошириться Європою. А через десять років Талейран, голова французьких Народних зборів, побачивши паризьку модницю Тальєн на балу в туніці, виголосить свою знамениту фразу: «Неможливо роздягтися помпезніше». Але це буде через десять років, а зараз графиня Софія тремтіла від хвилювання і прикутої до неї уваги оточуючих. Бажаючи заспокоїти дружину, граф де Вітте взяв її за лікоть і прошепотів на вухо слова підтримки. Йозеф теж привернув увагу присутніх на балу. Елегантний новий мундир, тонкі брови, короткі вусики і довгі бакенбарди — та цей полковник справжній красунчик!
Нарешті заграла музика (а це був польський), скориставшись своїм правом, король Станіслав Август запросив графиню Софію на перший танець. А потім і на другий. Отямившись, чоловіки почали записуватися на право запросити грекиню-красуню.
Йозефу так і не вдалося потанцювати із Софією в цей вечір. Але граф не дуже засмутився, сміючись і позираючи на злегка сторопілих чоловіків. Він чекав закінчення балу. Йозеф знав, що справжнє свято для нього розпочнеться увечері в спальні, де тільки його очі, губи і руки пеститимуть тіло Софії, і належатиме вона тільки йому.
У спальні красуня навмисно не роздягалася, надавши це задоволення чоловікові. Йозеф підійшов до неї і ніжно поцілував у шию. Молоду жінку ніби пронизало струмом. Потім він пристрасно припав до її губ, злегка покусуючи нижню губу.
— Ти прекрасна, Софіє, — мовив Йозеф.
Обережно оголивши її ліве плече і груди, він прошепотів:
— Ти чудова.
Хвиля блаженства підхопила грекиню, і вона була вже готова віддатися чоловікові, але той не поспішав. Повністю оголивши дружину, він милував її, доки не відчув, що вона готова прийняти його. Тоді він узяв її стрімко і владно…
Захлинаючись від почуттів, Софія гладила волосся чоловіка:
— Сьогодні був найщасливіший день у моєму житті, і все це завдяки тобі, коханий!
— Мені так добре з тобою, дорога Софіє!
Уранці графиня отримала декілька букетів квітів, деякі з записками від захоплених шанувальників. Не приховуватимемо, це принесло їй велике задоволення, хоча вона й не знала всіх адресатів. Найбільший букет був від короля. Крім записки, в ньому була коробочка. Софія відкрила її і ахнула: всередині сяяло діамантове кольє.
«Хочу, щоб ця дрібниця прикрасила Вашу витончену шийку і гарні груди, — писав Станіслав Август. — На балу бачив тільки Вас, хочу знову і знову бути у Вашому товаристві. Станіслав».
Графиня взяла кольє в руку; воно переливалося на сонці й так і просилося на шию. Молодиця не витримала й одягла його. Поглянувши у дзеркало, Софія почервоніла від захоплення. Потім, зовсім оголена, вона ввійшла до кімнати чоловіка.
— Ого! — вигукнув Йозеф. — Ви робите успіхи, мадам. Звідки така розкіш?
— Працюємо над собою, графе, — усміхнулася дружина. — Вдячні шанувальники піклуються.
— Так швидко? По-моєму, ти ще не встигла себе скандально зарекомендувати. Хто ж цей благодійник?
— Це могутній покровитель, — Софія показала вказівним пальцем угору.
— Зрозуміло, — засміявся Йозеф. — І що ви, графине, збираєтесь із цим робити?
— А ось
