Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— І політ відбувся?

— І так, і ні, — усміхнувся генерал. — На жаль, у мене під рукою не було матеріалу для оболонки кулі, який витримував би високу температуру. Тому ми не ризикнули посадити в кошик пілота. І правильно зробили. На висоті приблизно 200 метрів оболонка загорілася, і куля впала. Але продовжимо. Наступний лист — П’єру Симону Лапласу, професору Військової школи в Парижі. Він викладає математику і водночас є екзаменатором королівського корпусу артилеристів. Я прошу його посприяти твоєму, Йозефе, навчанню у Військовій школі. Ось, здається, і все. Щасливої дороги.

Через два дні після прибуття до Варшави молоде подружжя де Вітте було запрошене до Королівського палацу на аудієнцію до короля Станіслава Августа. Графиня де Вітте помітно хвилювалася. Ще б пак! Їй дуже хотілося справити блискуче враження на короля і королівський двір. Йозеф був спокійнішим. Поступово впевненість чоловіка передалася і графині.

— Софіє, — пояснив Йозеф, — Станіслав Август не успадкував престол по крові, а став королем завдяки збігу обставин. Може бути, тому він не прагне підкреслити велич і пишність королівського двору. Колишній посол в Росії і коханець Катерини II, Станіслав Август був обраний королем не без участі імператриці під дулами російської зброї.

— Значить, він іграшка в руках Катерини?

— Вона на це і розраховувала, але її надії не виправдалися. Станіслав Август, мені здається, хоче бути незалежним і мріє побудувати державу за зразком освіченої Франції, хоча зробити це важко.

— Чому?

— Він не багатий як для короля. А неоднорідність польської опозиції в особі магнатів змушує його розриватися на частини. До того ж, троє могутніх сусідів — Пруссія, Австрія і Росія — вміло маніпулюють опозицією, сподіваючись увірвати ласі шматки території Польщі. Проте, він дуже розумний, я б навіть сказав, інтелектуал. Ти завтра сама все побачиш. Але хочу тебе попередити: Станіслав Август дуже привабливий як чоловік, і придворні дами ведуть між собою боротьбу за право потрапити до його спальні, — усміхаючись, додав Йозеф.

— Він не старий?

— У самому розквіті років — йому близько сорока. Вигадник і дотепник, захоплюється живописом, архітектурою. І манери тонкі, французькі.

— Ти вже мене заінтригував, дорогий.

Коли карета під'їжджала до палацу, Софії здалося, що ця п’ятикутна будівля нагадує радше замок, ніж палац.

Король влаштовував прийом у Тронній залі.

Хвилювання графині де Вітте досягло межі. Софію можна зрозуміти. Уявіть себе на її місці: вперше в королівському палаці, і здається, що десятки поглядів спрямовані тільки на тебе! Саме від враження, яке вона справить сьогодні на оточуючих, залежатиме її подальша доля при дворі. А Софія була впевнена, що на цій сцені вона повинна грати одну з провідних ролей, і не лише сьогодні, а й надалі.

Несподівано здалеку пролунав голос:

— Граф Йозеф де Вітте і графиня Софія де Вітте.

Йозеф був у новій формі полковника, Софія — у темно-коричневій елегантній сукні.

Варшава, вустами Лясопольського, була вже сповнена чуток про красу грекині. Але оригінал виявився набагато гарнішим, ніж байки колишнього посла. У Тронній залі настала тиша, чоловіки витягнули шиї, жінки нервово засмикали віяла.

Коли король увійшов до Тронної зали, він одразу відчув в атмосфері зали щось незвичайне.

— Ваша величносте, — пошепки сказав йому хтось із наближених, — праворуч подружжя де Вітте.

У ту ж мить погляд Станіслава Августа зупинився на молодій графині.

Король навмисно відтягував світську розмову з подружжям де Вітте, здалеку розглядаючи Софію. Ще напередодні йому доповіли про прибуття молодої родини до Варшави, і Лясопольський докладно розповів про грекиню.

Перше хвилювання у Софії минуло, і вона озирнулася. Тронна зала була чудова: червоне із золотом оздоблення, два великих білих каміна, величезні кришталеві люстри і трон у глибині. Величний і вродливий, із проникливим поглядом, доброзичливий і ще зовсім не старий — саме таким Софія й уявляла собі короля.

Через деякий час король зробив знак, і Софію з Йозефом запросили наблизитися до трону.

— Радий вітати вас, графе і графине, — з доброю усмішкою вимовив Станіслав Август.

Софія присіла в реверансі. Йозеф уклонився і простягнув королю пакет.

— Маю честь передати вашій величності листа від батька, генерала Яна де Вітте.

— Напевно, генерал знову просить грошей на укріплення фортеці. Він усю казну спустошив би заради свого дітища, — засміявся король. — Утім, генерал фон Брюль залишився дуже задоволеним виправкою гарнізону.

— Генерал велів уклонитися вам, ваша величносте, і запрошує відвідати Кам’янець.

— Спасибі, графе! — король поглянув на Софію. — У вас чарівна дружина! Я радий, що ви привезли її до Варшави. І хоча наша столиця рясніє гарними жінками, я впевнений, що саме графиня де Вітте стане справжньою прикрасою королівського двору.

— Дякую за комплімент, ваша величносте, — зашарілася Софія.

— Не запитую, де ви зупинилися, і на правах короля запрошую, ні, наказую перебратися сюди, до палацу. Ви будете моїми гостями.

— Ваша величносте, про таке ми не могли і мріяти.

— От і прекрасно. Отже, графе, чекаю вас завтра з доповіддю в моєму кабінеті, а вас обох — післязавтра, у четвер, на літературно-музичному вечорі в Мармуровій залі.

Станіслав Август дуже любив ці вечори, добре розумівся на мистецтві і літературі, був прекрасним оповідачем. Поява нових осіб при дворі завжди викликає підвищену цікавість, тому королю не терпілося поспостерігати за графинею Софією, скласти свою думку про прекрасну грекиню. У Варшаві було багато вродливих жінок, але щойно більшість із них відкривали рота, щоб вимовити що-небудь багатозначне, інтерес до них одразу вгасав. Чи не чергова вертихвістка ця подільська графиня?

Легка вечеря на п’ятнадцять персон за великим круглим столом сприяла невимушеній бесіді невеликого гуртка, зібраного цього вечора королем. Крім подружжя де Вітте, були запрошені: придворний художник короля Бернардо Белотто, якого Станіслав Август називав Каналетто; маркіз де Рівьєр; Елізабет Віже-Лебрен, молода