Обліковець - Марина Троян

прийшов у Верхні Лози забирати свою «цивільну тещу». На його переконання, вона була в Полуботок Світлани, надаючи їй допомогу в галузі народної медицини. Прийшовши до хати Полуботок Світлани, він виявив, що у вікнах не світиться, лише в одному вікні було помітно тьмяне світло, як від телевізора, але вхідні двері були відчинені навстіж. Зайшовши досередини, Сидоренко помітив, що скрізь безладно розкидані речі, і подумав, що до хати залізли злодії. Він про всяк випадок дістав ножа, який мав при собі, і пішов перевіряти наступні кімнати. Там було тихо й темно. Коли хтось зненацька схопив його ззаду за руку, він, подумавши, що то злодій, ударив його ножем, а ввімкнувши світло, побачив, що то Полуботок Світлана. Зрозумівши, що він її вбив, Сидоренко перелякався і втік.

У Лейли аж очі на лоба полізли від таких вигадок. У це міг би повірити хто завгодно, лише не вона. Лейла Шрама добре знала: він би не поперся зустрічати Серафиму вночі в мороз, не поліз би туди, де підозрював небезпеку, а якщо ненароком накоїв би щось таке жахливе, то наступного ж дня Лейла в нього на пиці все це прочитала б.

– Він же цього не робив! – вигукнула вона, покинувши свої пакунки.

– Може, і не робив, – стенув плечима Андрій. – Але підпис свій під зізнанням поставив. І навіть ти можеш поручитися за нього лише з дев’ятої до десятої години десятого числа, тому він – вигідний підозрюваний.

Лейла помітно занепокоїлася.

– Ти можеш йому якось допомогти?

– Слухай! – не витримав адвокат. – Допомагати заради тебе твоїй матері – це, нехай буде, еротика. А допомагати заради тебе твоєму колишньому коханцю – це вже збочення!

– Але ж у нього зовсім нікого немає, щоб йому допомогти!

– Я в цьому не винен! – відрізав Андрій.

Лейла й сама розуміла, що це вже не їхній клопіт, і потроху почала визбирувати те, що не дозбирала.

– Що йому світить? – в’яло поцікавилася вона, відновивши процес пакування.

– Слідчі вибудовують версію вбивства внаслідок перевищення меж необхідної оборони. Якщо «танцюватиме» так, як йому скажуть – до двох років позбавлення волі. Цілком імовірно – умовно.

Тут до дівчини дійшов очевидний висновок:

– Виходить, що справжній вбивця так і гулятиме десь селом?

Андрій на це міг тільки зітхнути.

– Ти й не здогадуєшся, скільки невикритих справжніх злочинців гуляє навкруги!

Лейла розуміла, що це не пустопорожні слова, а знання, які незмінно супроводжували правозахисника в його роботі.

– Як ти можеш це терпіти? – з жалем у голосі запитала вона.

– Можу, – зітхнув Андрій. Потім якось дивно глянув на Лейлу й уточнив: – Міг, доки не було вибору. А тепер уже не хочу. Колишній одногрупник знайшов для мене місце в корпорації, де він працює, тому через тиждень я лечу до Берліна на співбесіду. Якщо пощастить, почну все з чистого аркуша.

Почувши це, дівчина заледве стримала себе, щоб не покинути свої збори та не вчепитися Андрію в сорочку. Тільки тепер до неї дійшло, що все! Вона зараз спакується й поїде з цього дому і з його життя. А ще трохи – і спакується він та поїде кудись до чортів на виступці, де навіть спогади його не дістануть.

Та Лейла із самого початку знала, що так воно й буде, тож нíчого зараз розводити сентименти. Вона лише скупо прокоментувала його останні слова:

– Почати з чистого аркуша – це страшно.

Андрій, побачивши, що це й усе, чого від Лейли дочекається, повернувся до виходу.

– Не страшніше, ніж тягнути гуму, яка здушує тобі шию, – відповів він, перш ніж зникнути з поля її зору.

Перший день після повернення додому Лейла присвятила матері. Вона вмостила її на диван перед телевізором із суворою забороною вставати, прибрала в хаті та приготувала святкову вечерю. Час від часу дівчина припиняла свою діяльність, щоб зазирнути до кімнати й тихцем перевірити, як там Серафима. Вона стояла кілька хвилин, непомітно радіючи її поверненню, або підходила до дивана й обіймала матір.

– Таке враження, що ти мене з того світу повернула! – дивувалася Серафима такій доччиній ніжності.

– А хіба ж ні? – цілком серйозно відповідала дочка.

Другий день Лейла провела в Міли, яка також повернулася з іншого світу, але вже в прямому значенні.

– Слухай! – допитувалася Лейла. – А ти бачила там яскраве світло, янголів, може, відчувала мир і блаженство?

– Якщо й бачила світло, то тільки сіре, – без великого захоплення відповідала Міла. – І можу тобі сказати, що від своїх тягарів не заховаєшся навіть на тому світі.

Лейла хоч і не була там, де побувала Міла, проте, здавалося, розуміла, про що йдеться.

– Так, подруго! – зітхнула вона. – Ми з тобою трохи сьорбнули горя… І хоч як це образливо, але від наших бід земля не перестала крутитися!

– Ми ж не пупи землі! – відмахнулася Міла.

– Ми – ні, – погодилася Лейла. – А от вона – точно пуп! – показала на Соню. – Ти тільки поглянь, як Надька з нею носиться! Аж не віриться!..

Наступні два тижні Лейла втоптала стежину між маминою та Мілиною хатами. Вона приходила до Міли, коли Надька була на роботі, розважала її та малечу і дивом дивувалася, як Міла з розбитим серцем і покаліченим хребтом могла бути такою спокійною, та ще й примудрялася радіти якимось дрібницям? Мілиним хребтом Лейла перейнялася серйозно та все вмовляла Мілу й Надю поїхати на обстеження, і навіть Серафиму втягла в ту агітаційну кампанію. Перейматися Мілиним серцем – так само, як і своїм – було пустопорожнім ділом, бо тут нічим не зарадиш.

Треба сказати, що Мілині справи Лейла вирішувала краще, ніж свої. Вона намагалася відновити підготовку до вступу і щось повторювати, але втовкти щось до голови стає значно важче, коли дізнаєшся, де в тебе серце.

Лейла ніколи не думала, що так сумуватиме за Андрієм. Коли вона жила в його квартирі, їй нібито було до нього байдуже. Коли від нього поїхала, то сама здивувалася, як їй його не вистачає. Але вона вдавала, що нічого не сталося.

А Серафима вдавала, що нічого не помічає, щоб не додавати дочці смутку…

Андрій приїхав опівдні, коли голови у всіх були ясними, а руки – зайнятими.

Серафима, перекинувшись із ним кількома ввічливими фразами, розсудливо пішла до магазину по хліб. Лейла у своєму старому светрі та з абияк зібраним волоссям не знала, куди дивитися – аби тільки не на нього. При денному світлі скромність сільського помешкання була надто очевидною.

Дівчина запропонувала чаю. Гість погодився. Вона відвернулася й заховала тремтячі руки з брудними від