Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт
Всі ці приготування, списки, розпорядження відняли у пані Марч останні сили, і вона була в стані напівнепритомності. Ось чому Мег наполягла, щоб мати пішла до своєї кімнати й постаралася трохи відпочити, а сама почала укладати речі.
Ледве Бет розповіла пану Лоуренсу про нещастя з татом, як той, одразу зібравши все, що, на його думку, може знадобитися тяжкохворому, прийшов запевнити пані Марч, що бере на себе в її відсутність усі турботи про дівчаток. Перший раз за цей важкий день пані Марч полегшено зітхнула: тепер про дочок можна не турбуватися. Втім, пан Лоуренс, здається, був готовий пожертвувати заради пані Марч усіма своїми статками, аж до останнього домашнього халата, і навіть зголосився супроводжувати її до Вашингтона.
Пані Марч, проте, рішуче заявила, що ніколи не зможе прийняти таку жертву від старого друга. Деякий час пан Лоуренс постояв у нерішучості, потім енергійно потер долоні й зазначивши, що незабаром повернеться, швидко пішов до свого будинку. Всі вже забули про його обіцянку, коли Мег, пробігаючи в черговий раз повз передпокій, несподівано зіткнулася з паном Бруком.
– Я дуже засмутився, коли дізнався про все, – сказав він, і в його голосі звучало таке співчуття, що Мег стало трохи легше. – Я прийшов, панно Марч, – продовжував молодий чоловік, – щоб супроводити вашу матір до Вашингтона. Пан Лоуренс якраз доручив мені залагодити деякі справи там, і я буду радий допомогти пані Марч у дорозі.
Мег з таким запалом кинулася потиснути руку благородному вчителю, що забула про чобітки, які несла саме в цій руці, й вони гримнули на підлогу, а за ними ледь не полетів і піднос із чаєм. Лише героїчні зусилля пана Брука утримали чашки в рівновазі. Сам же парубок відчував себе на вершині блаженства – заради погляду, яким разом з палким рукостисканням нагородила його Мег, він був готовий на куди більші жертви, ніж ті, яких вимагала спільна поїздка з пані Марч.
– Який же ви добрий! – вигукнула Мег. – Я впевнена, Мармі з радістю прийме вашу пропозицію. Якби ви знали, яке це для нас полегшення! Адже тепер ми будемо впевнені, що про Мармі є кому подбати. Дякую вам від усього серця!
Мег все говорила й говорила, поки не помітила, що пан Брук кинув виразний погляд на піднос. Тільки тут вона згадала про чай, якого, напевно, давно очікує Мармі, й поспішила запросити пана Брука до вітальні.
Тут, нарешті, повернувся Лорі. Він простягнув пані Марч послання від родички. Вклавши в конверт необхідну для поїздки суму грошей, вона написала в записці, що брат має уважніше ставитися до її порад, бо, на її думку, немає нічого більш ідіотського, ніж іти на війну. Пані Марч кинула записку в камін. Губи в неї були при цьому так сильно підібгані, що, коли б Джо була поруч, то легко зрозуміла б: мати стримується з останніх сил.
Короткий день швидко згас, і, коли все було готово, Бет і Емі пішли готувати чай, Мег із матір’ю сіли за шиття, а Ханна, як вона сама висловилася, «допрасовувала» на всіх парах. Тільки тоді всі вперше виявили, що Джо ще не повернулася з міста.
Знаючи ексцентричний характер дівчини, домашні не на жарт стривожилися, а Лорі вирішив піти їй назустріч. Та вони розминулися, і Джо з’явилася вдома одна. Вигляд у неї був якийсь дивний – на обличчі можна було одночасно побачити відчуття страху, гордості, співчуття й веселості. Але найбільше всіх здивувало те, що вона поклала перед матір’ю тоненьку пачку грошей.
– Це мій внесок, – сказала вона, і голос її затремтів. – Для догляду за татом, щоб він одужав.
– Мила моя, але звідки це? – здивувалася пані Марч. – Двадцять п’ять доларів! Де ти їх дістала? Сподіваюся, Джо, ти не зробила нічого поганого?
– Чесне слово, мама, це мої гроші. Я не випрошувала їх і не позичала. Я вирішила, що ти мене не лаятимеш. Адже те, що я продала, належало тільки мені.
Джо зняла поспіхом капелюха, і все відразу прояснилося. Від її пишного волосся майже нічого не залишилося. Джо була підстрижена коротко, як хлопчисько.
– Але ж твоє волосся! Твоє прекрасне волосся! Як ти могла, Джо! Адже не було жодної необхідності позбавляти себе такої краси! – навперебій закричали сестри.
– Так, тепер ти мало схожа на мою колишню Джо, – сказала Бет. – Але за це я тебе люблю ще більше.
Усі, як могли, висловлювали Джо своє захоплення. Бет ніжно обійняла стрижену голову сестри, а Джо, напустивши на себе абсолютно байдужий вигляд, хвацьким жестом наїжачила каштанового чуба.
– Нічого, – сказала вона таким тоном, ніби сама все життя тільки й мріяла про коротку зачіску й тепер тільки заспокоює інших. – Гадаю, це непогана допомога фронту. Перестань ревіти, Бет. Я спеціально вирішила трохи приборкати марнославство. Відверто кажучи, я хизувалася своїм волоссям, і мені це почало набридати. Та й було вже важко носити таку тяжку копну. А перукар мене дуже порадував. Він сказав, що тепер волосся в мене стане кучерявим. Уявляєте, як це мені личитиме! До того ж на нього зовсім не доведеться витрачати часу. Загалом я всім задоволена. А тому забирайте гроші і сідаймо до чаю.
– І все-таки навіщо ти це зробила, Джо? Не можу сказати, щоб ти мене обрадувала, але засуджувати тебе я не в силах. Адже ти сама зізналася, що зуміла принести марнославство в жертву любові. Але тільки от боюся, що ти потім пошкодуєш, – сказала пані Марч.
– Не пошкодую, – твердо відповіла Джо, яку зараз найбільше радувало, що витівка її не викликала невдоволення.
– Все ж таки я не можу тебе зрозуміти, – сказала Емі. Вона справді не розуміла, бо радше віддала б на відсікання голову, чим позбулася такого красивого волосся.
– Просто мені хотілося зробити хоч що-небудь для тата, – відповіла Джо. – Терпіти не можу брати гроші в борг. Крім того, була впевнена, що тітонька Марч обов’язково почне нас повчати. Вона не пропустить нагоди сказати гидоту, навіть якщо в неї попросити хмизу. І ще я згадала, що Мег віддала весь свій заробіток для домашніх справ, а я свої гроші витратила на одяг. Коли прийшла телеграма, мені стало соромно. Загалом краще розлучитися з
