Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт

Пані Марч робила вигляд, що снідає з великим апетитом, але незважаючи на всі старання, виглядала такою змученою, що дівчаткам вартувало чималих зусиль стримати обіцянку й не розплакатися. В Мег раз по раз наверталися на очі сльози, і лише величезним зусиллям волі їй вдавалося придушити ридання. Джо часом закривалася кухонним рушником, а обличчя молодших дівчаток немов скам’яніли.

Всі були пригнічені та зберігали мовчання. Лише коли пані Марч за допомогою дочок вбралася в плащ і капелюха, а коляска вже під’їжджала до ганку, вона сказала дівчаткам, що обступили її:

– Залишаю вас під опікою Ханни і під заступництвом пана Лоуренса. Наша Ханна сама відданість, а пан Лоуренс дбатиме про вас не менше, ніж про власного онука. Словом, мені нема чого про вас тривожитися. Хочу тільки, щоб ви правильно поставилися до біди, яка звалилася на нас. Не здумайте сумувати або нарікати на долю. Це безглуздо й ще нікому не приносило полегшення. Не сподівайтеся, що знайдете втіху в лінощах або забутті. Працюйте, як завжди. Зараз робота – єдине наше спасіння. І якщо навіть станеться найгірше, пам’ять про батька завжди буде з вами.

– Так, Мармі.

– А ти, мила Мег, доглядай за сестрами, не бійся питати порад у Ханни, а у важких випадках звертайся до пана Лоуренса. Тебе, Джо, прошу бути стриманою. Постарайся уникати необдуманих вчинків і не впадати у відчай. Частіше пишіть мені і, що б не трапилося, зберігайте самовладання. Займайся музикою, Бет, вона завжди заспокоює тебе. А ти, Емі, слухайся старших і не кисни.

– Добре, ми постараємося, Мармі! Ми постараємося! – хором відгукнулися дівчата.

Всі вийшли на ганок. Цю важку хвилину дівчата витримали з честю – ніхто не плакав. У них навіть вистачило сил усміхнутися, коли вони просили передати татові привіт, хоч кожна з острахом думала, що, можливо, батько ніколи вже цього не почує.

Тут же стояли пан Лоуренс і Лорі, а пан Брук, який відбував разом із пані Марч, проявив стільки щирості, що сестри відразу ж назвали його Паном Добре Серце, і це прізвисько тепер міцно вкоренилося у будинку сімейства Марч.

Коли карета рушила, виглянуло сонце. Проводжаючі визнали це добрим знаком. Мабуть, пасажири, що сиділи в кареті, подумали те саме. Визирнувши з вікон і посміхнувшись, вони ще раз помахали на прощання.

– До побачення, мої милі! Нехай Бог оберігає вас! – пані Марч навіть з карети посилала поцілунки дочкам.

Коли карета поїхала, вийшло сонце і, озираючись назад, пані Марч побачила, як його промені відблискують на воротах. «Хороший знак», – подумала вона. Тоді жінка усміхнулася, змахнула рукою, і востаннє побачила обличчя дівчаток, коли коляска повернула на розі. Позаду залишилися чотири тоненькі постаті і вірна Ханна, як справжні охоронці дому, милий Лорі і старий пан Лоуренс.

– Яким добрим він був для кожного з нас! – сказала пані Марч, повертаючись до юнака, щоб знайти свіжий доказ цієї думки.

– Але я не бачу, як ми могли б повернути цю доброту, – відповів пан Брук, так заливчато сміючись, що пані Марч не могла не усміхнутися. Тож почалася ця подорож із добрих знаків сонця, усмішки й веселих слів.

– У мене таке відчуття, ніби ми пережили землетрус, – сказала Джо, після того, як пан Лоуренс і Лорі пішли до себе снідати.

– Ніби півбудинку обвалилося, – із сумом додала Мег.

Бет відкрила було рота, щоб щось сказати, але в цей час її погляд впав на стопку акуратно заштопаних панчох, і вона виразно подивилася на сестер. Сестри зрозуміли Бет. Виявляється, перед від’їздом Мармі встигла подбати, щоб у дочок всього було вдосталь. Це настільки зворушило дівчаток, що вони вперше за ранок дали волю сльозам. Втім, мати була вже далеко, і тепер вони могли собі це дозволити.

Побачивши, в якому стані перебувають її вихованки, Ханна вважала за краще не заважати. Лише переконавшись, що горе явно пішло на спад, вона з’явилася у вітальні, сповіщаючи про свій прихід дзвоном кавового сервізу.

– Ну, юні леді, не завадить згадати, що радила ваша мама. Не журіться. Випийте краще по чашечці кави та беріться за справи. Треба підтримувати честь сім’ї.

Ханна знала, що робить. З того часу, як пан Марч розорився, в його будинку не часто подавали каву. Ось чому, відчувши запах ласого напою, дівчата враз підбадьорилися. Змінивши мокрі носові хустинки на накрохмалені серветки, вони швидко сіли за стіл і кілька хвилин по тому були готові взятися за яку завгодно справу.

– «Працювати й сподіватися на краще» – ось наш девіз. Перевіримо, хто найкраще йому слідує. Я, як завжди, йду до тітоньки Марч. Ох, і задовбе ж вона мене сьогодні, – зітхнула Джо, насолоджуючись кавою.

– А я йду до Кінгів. Хоч з більшим задоволенням залишилася б вдома наводити порядок, – сказала Мег, із занепокоєнням думаючи, чи не опухло в неї обличчя від щойно пролитих сліз.

– За будинок можеш не хвилюватися. Ми з Бет прекрасно впораємося, – запевнила Емі.

– Звичайно, Мег. Ханна пояснить, що робити. Коли ви з Джо повернетеся, все буде прибрано, – сказала Бет і, не відкладаючи справ на майбутнє, витягла таз для миття посуду, ганчірки і швабру.

– По-моєму, переживання уособлюють велику значущість, – важливо заявила Емі, тож, незважаючи на гнітючу тяжкість останніх двох днів, сестри не витримали й весело розсміялися.

Щоправда, помітивши, що Емі вирішила пошукати розради в цукорниці, Мег дуже суворо подивилася на неї.

Коли Ханна вручила Джо й Мег гарячі турновери, дівчатка знову засумували. І вже зовсім розклеїлися, коли, вийшовши на вулицю, за звичкою поглянули на вікно, в якому зазвичай бачили пані Марч. Але їх чекав сюрприз. Не встигли вони відвернутися, як помітили у вікні рожевощоку Бет, яка ласкаво кивала сестрам на прощання. Згадавши про сімейну традицію, Бет вирішила відправити старших сестер на роботу за всіма правилами. Джо зірвала з голови капелюха і помахала їй у відповідь.

– Скільки доброти в цій крихітці, – сказала вона. – Ну, бувай, Меггі. Сподіваюся Кінги не стануть тебе дуже мучити сьогодні. І постарайся не хвилюватись за тата.

– А я сподіваюся, що тітонька Марч посоромиться бурчати. Знаєш, тобі навіть йде така стрижка. Я звикла, – сказала на прощання Мег, щосили намагаючись не розсміятися – аж надто кумедно виглядали коротко стрижені кучерики на довгов’язій Джо.

– Що ж, втішатимуся цим, – і, торкнувшись рукою капелюха – жест, який перейняла від Лорі, Джо вирушила своєю дорогою.

Перші ж новини, отримані від пані