Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт
Дівчаток охопила справжня епістолярна епідемія. Й дня не могло пройти без того, щоб котрась із сестер, не опустила в поштову скриньку важкого конверта. Ось що вони писали:
«Мила матуся!
Важко передати, як обрадував нас твій останній лист. Новини, які ти повідомляєш, настільки радісні, що, читаючи їх, ми і сміялися, і плакали одночасно. Якою дивно доброю людиною виявився пан Брук! Залишається тільки радіти, що справи пана Лоуренса змусять пана Брука довше затриматися у Вашингтоні. Значить, він і надалі зможе бути корисний тобі й татові. Дівчата поводяться відмінно. Джо дуже допомагає мені, вона звалила на себе всю найважчу роботу по дому. Я навіть занепокоїлася, як би вона не стомилася, але потім згадала, що її пориви недовговічні, й перестала хвилюватися. Бет, як завжди, точна, пунктуальна і робить все так легко, що просто не помічаєш, коли вона встигає впоратися зі справами. Вона дуже турбується про тата і забувається тільки за роялем. Емі слухняна, я привчаю її до порядку. Вона стала сама зачісуватися, тепер я вчу її робити петлі й штопати панчохи. Емі дуже старається. Коли ти повернешся, вона, напевно, зможе порадувати тебе своїми успіхами. Пан Лоуренс дуже уважний до нас. За словами Джо, він печеться про нас, як квочка про курчат, і краще, мабуть, не скажеш. Лорі, як завжди, милий, він став ще дбайливішим. Вони з Джо розважають нас, і це дуже допомагає. Зізнатися, ми часто сумуємо без тебе, а без Джо й Лорі нам і зовсім стало б непереливки. Ханна просто янгол. Вона зовсім не бурчить, а мене під час твоєї відсутності стала кликати не інакше як панна Маргарет. Вона ставиться до мене так, ніби я справжня господиня будинку. Ми всі здорові, працюємо, не покладаючи рук і вдень, і вночі, мріючи про твоє повернення. Перекажи привіт татові, й ще скажи йому, що я дуже його люблю!
Твоя Мег».
Це послання, написане каліграфічним почерком на скрапленому парфумами папері, різко контрастувало з іншими, написаними недбало-розмашистим почерком на аркуші, такому неймовірно тонкому, що відразу спадав на думку цигарковий папір. Простір між рядків щедро заповнювали плями й помарки. Ось це послання:
«Найдорожча Мармі!
Тричі кричу “Ура!” на честь нашого доброго старого. Брук повівся просто чудово – телеграфував відразу, як тільки татові полегшало. Дізнавшись щасливу звістку, я піднялася на горище й хотіла подякувати Богові, але, мабуть, зовсім чокнулась від радості, тому що замість молитви казала тільки одне: “Яке щастя! Яке щастя!”. Не знаю, чи можна вважати це молитвою. У нас відбувається багато всього кумедного, і тепер, коли головні тривоги позаду, я повеселішала і навіть сміюся над оточуючими. Розумієш, твої дочки намагаються поводитися зразково, і мені часом здається, що я живу в гнізді голубків. Уявляю, як потішила б тебе Мег. З поважним виглядом вона за столом сідає на твоєму місце, щосили наслідуючи тебе. А ще з кожним днем гарнішає, і я милуюся нею. Молодші дівчатка теж просто янголи. Ну а що стосується мене, то я, як була Джо, так нею і залишаюся. Напевно, мені за всього старання не стати ніким іншим. Повинна зізнатися, днями я мало не посварилася з Лорі. Я висловилася з приводу однієї дрібниці, але зробила це досить різко, і він образився. Я мала цілковиту рацію, але, на біду, не змогла висловитися делікатніше. Загалом Лорі пішов додому і сказав, що не прийде доти, доки я не вибачусь перед ним. А я сказала, що не зроблю цього, і тут уже по-справжньому розлютилася. Сварка тривала цілий день. Мені було дуже погано й не вистачало тебе, адже ти єдина, хто міг би мені дати пораду. Складність полягає в тому, що ми з Лорі однаково горді, нам важко змусити себе просити вибачення. Все-таки я сподівалася, що він поступиться, адже правда була за мною. Але він так і не прийшов, а вночі я раптом згадала нашу з тобою розмову в той день, коли Емі провалилася під лід. І вранці побігла до Лорі просити в нього вибачення. Найцікавіше, що ми зустрілися біля хвіртки, він йшов до мене з тим же. Нам стало смішно, ми вибачилися один перед одним і тут же забули про цю дурну подію. Вчора, допомагаючи Ханні прати, я вигадала вірш. Я знаю, що тато любить читати нісенітницю, яку я складаю. Тому вкладаю твір у конверт і посилаю разом із листом. Буду рада, якщо тата це хоч трохи розважить. Обійми його від мене міцніше й попроси, щоб він поцілував тебе не менше шести разів.
Твоя недолуга Джо».
Пісня, народжена з мильної піни
Мені весело, як королеві кухні,
Дивлюсь на піну, що майже до небес,
Так хочеться вже відмити тарілки тухлі,
Й піти в бібліотеку – до чудес.
На свіжому повітрі потім,
Мій посуд висохне під ясним небом,
А я сама – уся завжди в роботі,
Тож хай тарілкам спокій буде медом.
Якби і нас вода й повітря чисте
Очистило й омило всіх від бруду,
Яке б тоді було життя корисне,
А я б тоді цвіла, та, може, й нині буду!
А зараз геть думки й похмурі думи!
Мітлою з пилом б’юся, як солдат хоробрий.
Немає місця в нас отут для суму,
Тож всю журбу робота відішле за обрій.
Як голова для дум, то серце – щоб відчути,
То нащо ж тоді руки нам, як не для праці?
Як добре це – слухняним бути,
Як добре це – вставати вранці.
«Дорога Мармі!
Єдине, що в моїх силах, – послати тобі й татові мою любов і кілька зозулиних черевичків. Це з того самого куща, який я тримаю в будинку. Ось квіти і стали в пригоді. Гадаю, тато зрадіє. Я щоранку читаю що-небудь із твоєї книжки і намагаюся бути хорошою. А ввечері співаю собі татову колискову і відразу засинаю. Його улюблений псалом я тепер зовсім не можу співати. Пробувала,
