Риб’яча кров - Іржі Гаїчек

мамою все перевірили. Біле намисто, сумочку вона мені позичила свою білу, із минулого Різдва, майже не взувані білі черевики на підборах були моїми, і ось я вже тупочу нагору по камінцях до автобусної зупинки. Перш ніж дійшла до школи, я трохи навчилася на тих підборах ходити. У шкільному коридорі ми не могли впізнати одне одного. Хлопці в костюмах і з краватками, однокласниці в довгих сукнях і з зачісками з перукарні. Від усіх ширилася знервованість, тільки я сиділа в дивному спокої й чекала, коли мене покличуть на екзекуцію. Якісь іспити на зрілість здалися мені раптом смішними. Мілада трусилася на лавочці навпроти. Єдина дитина, дівчинка з міста, яка вдома цілими днями вчиться, увечері йде вигуляти собаку в парку, а раз на тиждень пилососить килим у вітальні… Я підсіла просто до неї, взяла її за руку, і ми трималися так, поки не настала її черга. Коли після обіду з екзаменаційної кімнати вийшла я, ми з Міладою міцно обнялися, у роздягальні хлопці вже потай відкоркували пляшку горілки. Я подзвонила з автомата Петрові, потім ми поїхали до Мілади, а потім нарешті автобусом додому. Я віддала мамі атестат з одиничками, тато поклав на стіл шоколадку, так само, як тоді, коли в мене був день ангела чи день народження.

Ввечері я зайшла по Анну й ми пішли до пивниці. Там сиділи хлопці, зокрема і наш Гонза, Хозе й Швабал. Ми ненадовго до них підсіли. Хозе через стіл поцілував Анну, вона склала іспити лише з двома двійками. Гонза вже другий тиждень не показувався вдома, спав на роботі чи у світлиці в дядька. Я розповідала йому про все і про домашні справи також. Потім Анна витягла мене за порожній столик. Господар приніс нам по двісті грамів білого. Воно було кисле й без запаху, але нам було байдуже. Анна лише понюхала й підсунула свою склянку мені.

— Ти не будеш? Ми ж сьогодні святкуємо.

— Щось мені не хочеться, — опустила очі Анна.

— Не знаєш, як там Оліна? — запитала я.

— Я тобі не казала? Вона вже склала іспити в училище.

— Вона шукає роботу?

По її очах я зрозуміла, що вона думає про те саме, що і я. Зрозуміло, що незручно було вивідувати через посередника, яким тепер була Анна.

— Анна, це зараз неможливо, знаєш? Я б хотіла, але…

— Час це виправить.

Я хитнула головою. Ми сиділи в затемненому закладі, від навколишніх столиків валив сигаретний дим. Анна мовчала, я бачила, що вона хоче щось сказати. Я знала, що їй потрібен час.

— Знаєш, Гано, — почала вона обережно, — я, здається, попала…

У мене раптом усе склалося. Її неспокійні очі, склянка вина, якої вона навіть не торкнулася.

— Анно…!

У цей момент грюкнули двері. Я сиділа спиною, Анна схилилася до мене.

— Прийшов старий Конопка.

Я стенула плечима, ну й що з того. Я чула, як він волочить ноги по підлозі, він ходив у пивницю лише в капцях. Кроки наближалися, а потім зупинилися.

— Він дивиться на тебе, — зашепотіла мені на вухо Анна.

Я обернулася й привіталася з ним. А потім знову випила вина, відчуваючи спиною, що він усе ще там стоїть. Хлопці від столу щось йому загукали.

— Він іде до нас, — прошепотіла Анна, дивлячись через моє праве плече.

— Ми всі знаємо, хто ти така, — прозвучало за мною.

Потім тиша.

— Це він до мене говорить? — запитала я в Анни.

— Ти тут попиваєш винце, так? Усе село знає, чому ти покинула нашого Зденєка.

У пивниці стало тихо, я повернулася на стільці. Він стояв за три метри від нашого столу, розставивши ноги, тримаючи в руках глиняний кухоль, із відкритим ротом глипаючи на мене. Здавався несамовитим.

— Зустрічатися з хлопцем, у якого є хата, тобі подобалося, зважаючи на те, що ваша й Венцова підуть під воду.

— Що вам треба, пане Конопко?

— Ти така хитрюща. Коли тепер кажуть, що нашу хату теж знесуть, ти з хлопцем і розпрощалася, так?

Я не могла промовити й слова, сиділа на стільці й дивилася на Конопку, в якого по зарослій бороді текла слина, а очі блищали.

— Тепер у тебе прийшлий, але знову з хатою, так! Ти — дівка!

Я не могла відвести очей від його брунатного обличчя, він почав трохи хитатися з боку в бік, у руці уздовж тіла тримав порожній кухоль з-під пива.

— Поки що тобі все вдається, та зажди, тобі ще перепаде, мала шльондро…