Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка

Так… так. Те, що в минулім кожне суспільство благословляло, те я мушу поставити в ряд проскрибованих. Для мене зараз такі слова, як здібність і хист, означають перший рух супроти нашої революції. Люди з цією вивіскою мають завжди дуже велику здатність реально сприймати тільки обмежену дійсність сучасним життям і не мають жала прогнози щодо наближення майбутнього. А якби вони це майбутнє відчували, то ми б у їх завжди мали тільки своїх однодумців і приятелів… Хоч би з мотивів переляку перед нашим терором, який з часом побільшиться… Через те я вас так і запитав, через те ваша відповідь мене і геть не вдовольнила ще. І я уже, ідучи за трафаретом, який нам підсовують природничі науки, допитуюся… Чи ви не звернули уваги, чи діти знищених вами людей теж мають здібності своїх батьків?.. Чи навіть здібність яку–небудь, яка б говорила, що вони діти батьків, відзначених природою?..

І відповів Єжов, і в його відповіді бриніло вибачення і тривога:

— Йосипе Вісарійоновичу, коли я виконував свій обов'язок, покладений вами мені на плечі, я теж отак, як оце ви, був зацікавлений дітьми жертв державної вимоги… Але не цим вашим інтересом, а просто: скільки в данім разі наші вимоги нищать комуністичних опонентів. І рішав, що двох. Майбутніх організаторів бунтів супроти нас і все майбутнє України на протязі з півтисячі років. І звертав увагу на сиріт. І виявив, що кожна сирота талановита. Кожна відрізняється і від сусідніх дітей, навіть зовнішньо, кращим образом маленької людини… Цебто тією субстанцією, що ми звемо духовністю.

Коли Єжов говорив, то Сталін помітив, що у його розвиток думки і її зміст похожі на його, на Сталінові, дарма, що і зміст, і думка де–не–де ухилялися трошки від точності. І диктаторові стало неприємно так, ніби його живовидячки пошивали в дурні. І він ледве помітно усміхнувся та й зауважив:

— Ви про батьків говорили, а не взяли до уваги, що згадані вами сироти є ще живі і що й вони ще можуть діяти на найближчі покоління України, а не найдальші.

Єжов слухав останні слова, бувши ошелешеним Сталіновою усмішкою, бо всі знали в Кремлі, що значать його усмішки. Він завжди підписував смертні вироки, усміхаючись. І тепер, коли Єжов у відповідь йому промовив, то вже був хрипкий:

— О, я чудово знаю те, що говорю з вами… і всією своєю душею силкуюся сказати все, що може зійтися з реальною правдою обставин поруч із самою правдою, бо передбачення і догадки можуть бути фактами тільки як теоретичні силогізми. І тому я страшно боляче вражений вашою думкою, що я недогадливий. А мені ж у житті немає кому другому догоджати… І турбуватися вам немає чого про сиріт. Усіх знищених людей ми маємо адреси… І їх дітям Гепева ніколи не простить того, що вона повбивала їх батьків… І я вже сьогодні їх уважаю неіснуючими.

І Сталін з понурою збайдужнілістю у вигляді, якої перед тим не помічалося, ліниво чи втомлено вимовив:

— Так драматично просто і про такі речі ніякі оракули в старовину не сміли говорити своїм владарям. І в кожній давній міфології той, хто рівнявся з богами, чим–небудь ославлювався, як герой, але як мертвий герой. Наш час не є часом богів, які робили натхненно, а є час наш, і ми в йому діємо тільки обмірковано. І в цьому ваше щастя.

І молодий офіцер завмер і затаїв свій подих. Тільки поширені очі дивилися на Сталіна так, як на ту небезпеку, що не має ні перепону, ні відбою. Бо найстрашніша вона завжди зменшує силу впливу на роковану людину, коли ця людина має хоч уявну можливість на змагання з нею. Сталін вдивлявся в обличчя Єжова, і ніби помітивши там якісь нові якості, які раніше йому були невідомі, спитався знов:

— Ваша увага і досвід там, де ви виконували свій обов'язок, підохочують мене узяти хоч з одного прикладу: чи від тих людей, які загинули на Україні від ваших операцій, залишився хто–небудь підтвердити природний закон психічної спадковості?

І настала тиша якусь мить. Офіцер, видно, не зразу зрозумів питання. Йому, мабуть, стала на перешкоді лампа з багряним абажуром, яка була не засвічена, бо він, ніби забувши підстельне світло, дивився на багряний абажур. Але нарешті опам'ятався і швидко витяг з кишені записну книжку, із якої він уже віддав папери Молотову. І, розгорнувши її, знов глянув на стелю… І Сталін проказав:

— Лампу можна засвітити… Там, коло ґнота, механізм приводиться в рух…

І Єжов простяг руку. Під нею цьовкнуло — і багряне світло покрило його обличчя, бо зараз же одночасово з цьовком згасло у кімнаті під стелею біле світло, а Сталін опинився у напівтемряві. Він слухав. Чулося тільки шарудіння паперу. І нарешті голос Єжова залунав, і гомін його був похожий на обережні кроки тієї людини, що вночі заблудила у порожніх кімнатах незнайомого будинку:

— Я беру перший приклад, Йосипе Вісарійоновичу, для вас. Він найяскравіший, але того самого світла із тими тисячами, що загинули теж і що дають від себе менше ясності… Ось, Смілянський район, село Куцівка, Київська округа. Об'єкт є самоук ветеринар, Овсій Юхимович Брус. У час організації комнезамів з'їзд лікарів дав йому право провадити практику. І він ніколи не їздив возом чи санками, а завжди верхом. Я гадаю, що козацький нащадок. А читав по складах і російське, і українське письмо. Писати не вмів ніяк. Навіть прізвища не вмів підписати. І отже латинські назви для ліків знав напам'ять. Відкіля він міг навчитися — невідомо, бо його старший син із серед шести дітей, хоч зараз і письменник український, але латини не знає…

При останніх словах Сталін відкинувся всім тілом на спинку стільця. У всій його постаті уже не почувалося тієї охлялої понурості, яка була ним так реально виявлена при світлі білої лампи. А доповідач продовжував:

— Але талант поета має великий. Він видав книжку «Колони», і нею студентська молодь захоплена. Мало цього. Він був студентом педагогічного інституту і, слухаючи виклади