Ротонда душогубців - Феодосій (Тодось) Степанович Осьмачка

— Добра ж ви дочка, нічого сказати… А скільки ви написали листів до їх із Києва?..

— Ні одного.

— Це для мене не тільки дивно, але і незрозуміло. Як можна відцуратися від батька та від матері?.. У вас, видно, щось трапилося, бо так з добра дива ви не знехтували б їх. Скільки вам років?

— П'ятнадцять.

— Ну, і чого ж ви ні одного листа їм не написали?.. Боялися кого, чи що?..

Гапуся мовчала і тільки схвильовано дихала і не дивилася на допитувача. Та й взагалі вона ввесь час сиділа понуривши обличчя і тільки підводила його тоді, коли давала відповіді.

І Парцюня тепер переможним голосом і таким настроєм проказав, з яким люди когось іншого ловлять безповоротно на поганім учинку:

— А ви знаєте, Гапусю, що Маздигін мені сказав, що ви у його вкрали з гаманцем два червінці і втекли хто його зна й куда. І я тепер думаю, що коли ви в Київ, то ви приїхали на вкрадені гроші.

Гапуся зразу підвела здивоване і перелякане обличчя, в якому пробігли тіні вибухів гніву і ненависті, і вигукнула:

— Щоб він вам сказився!.. Він бреше, як скажена собака!..

Та й витягла з лівої кишені знов хусточку і почала нею втирати очі від раптових сліз. І стало в кімнаті тихо. Уже і Парцюня нічого не говорив, а тільки дивився, як здригнули у дівчини плечі і молоденькі груди від того плачу, який вона з великим зусиллям стримувала, щоб не затужити на все своє скривджене, стоптане і спаплюжене почуття. Парцюня чекав. І аж тоді тільки звернувся до Гапусі знов, коли вона почала сякати носа і втирати його тією хусточкою, якою тільки що втирала і очі.

— Вам же платив Маздигін, як ви працювали у школі?

— Він платив?.. Та він би з душею витяг у мене і мою старчачу копійку, а не то б що ще платив!..

Уже без хлипів і жалів і вже геть і без тієї чутливості, що була на початку у неї така дітклива, заперечила Гапуся.

— Нехай і так, але ж таки я гадаю, що ви приїхали на вкрадені у Маздигона гроші. А те, що ви перед виїздом обминули своїх батьків, я вважаю за боязкість вашу бути покараною ними за злодійство, про яке батько уже добре знав. Бо ж не може бути, щоб хазяїн школи не сказав своєму робітникові про ті збитки, що дочка заподіяла у хазяйстві?.. І ви це знали, і в останній час обминули свою родину… Я вас не збираюся віддати під суд, а тільки хочу з'ясувати правду і відпустити вас до своєї роботи… Звичайно, поставивши вам умову — вернути вкрадені гроші. Це ви можете зробити, вернувшись із мойого допиту, і вислати гроші поштою… Скажіть, що ви вкрали, і ви зараз же ідете на волю. Не скажете, я кличу стрілка, і він вас веде у допер… у тюрму. Зрозуміло?..

І Гапуся після останніх слів відчула з усього оточення щось таке, як і смерть, для якої і сльози, і крига, і камінь, і людське життя мають однакову ціну. І з новою силою душевної муки і розпачливої знемоги заговорила до того гада, що живе людським нещастям серед загального знесилля народу:

— Боже мій, Боже мій!.. І що я вам заподіяла, що ви таке на мене говорите?.. Та щоб тому руки покорчило, хто брав ті гроші!.. І щоб йому під чолом баньки побахкали, хто бачив то ті гидкі, як найслизькіша гадина, його гроші!.. Та я ж ще за свого життя жодної людської душі не обілила й на копійку!.. А ви…

Вона була бліда і вся нервово тремтіла, але Парцюня був вірний своїм наставлениям і домагався свого:

— Вам немає чого гарячитися. Вам тільки треба сказати, що ви вкрали у товариша Маздигона гроші, та й усе. Совєцька власть не вірить ніяким клятьбам, а тільки ясній справі… Вам треба сказати те, що уже мені добре відомо. За які гроші ви приїхали?.. Я хочу одного, щоб ви перед Совєцькою владою були чисті, незаплямовані. А це може тільки тоді бути, коли ви самі признаєтеся про все, чого від вас ось у цій кімнаті вимагають…

У дівчини приспішено билося серце. Видно було, що вона зближалася до нервового знесилля або, мабуть, і до памороків. Вона уже тихо говорила, і її слова вимовою скидалися на шепотіння:

— Мені старий Брус дав гроші. Він сказав, що вони прив'язані у червону стрічку на чолі у коняки, Вигри. І я туди пішла, і вони там справді й були.

Парцюня від уваги аж витягся на своїм стільці через стіл, узявшись за його обома руками, і очі його сповнилися пристрасті і несамовитості хижака, який лапами відчув теплу здобич. І притис недосвідчену душу:

— А у вас свідки є на це?..

Гапуся, трохи помовчавши і повівши знесилено по підлозі очима, ніби щось там бажаючи наглядіти, яке б їй могло помогти, і не знайшовши, сама почала без нічиєї допомоги:

— У мене немає свідків… А якби ви хотіли переконатися, що я не брешу, то могли б поїхати до нас у село і подивитися Вигрі на чоло. У неї, мабуть, є досі та червона стрічка. Бо я вирізала її не всю ножничками, а тільки з грішми вузлик. І чолки нігде не підрізувала… Там немає кому виплітати, щоб не було стрічки.

Парцюня, відкинувшись на спинку стільця і мовчки, видно, щось почав міркувати, не спускаючи із дівчини свойого блискучого погляду. Гапуся важко дихала. І нарешті він запитався:

— А де ж ви взяли ножиць, щоб відрізати стрічку на голові коняки?

— Зайшла до тітки. Вони саме працювали на