Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Конрад дістає з наплічника книгу і показує на обкладинку.

– У нашого викладача праві погляди. Хоче, щоб ми «Джерело» прочитали. А я не буду.

– Ну чому ж, спробуй, – пропоную я.

Ізабель з огидою дивиться на книжку.

– Навіщо нам читати цю страшну фашистську пропаганду?

– Книга страшна, так, але не в тому сенсі. Страшне в ній тільки те, що багато з чим можна погодитися.

– Ну, раз ви так говорите…– тягне Конрад, а сам перемигується із Ізабель.

Значить, вони заодно в цьому питанні. І коли я встиг стати поборником авторитаризму?

56

Кожного разу, коли по вулиці проїжджає велосипед, я внутрішньо стискаюся і судомно намагаюся пригадати, чи не зробив чогось забороненого. Зазвичай ровер проноситься повз наш будинок кудись у бік вулиці Кабрільо. Однак сьогодні, в середу, він зупиняється біля нас, і я чую страхітливий стукіт велосипедних туфель по сходинках ґанку.

Кур’єр той самий.

– Ви, хлопці, не даєте мені розслабитися.

– Вибач. Пити хочеш?

– Звичайно.

І ось він уже в будинку. Кладе конверт на столик у передпокої, адресою вниз, щоби я не бачив, чиє на ньому ім’я.

Я наливаю шоколадного молока. Дістаю пачку печива. Кур’єр умощується за стіл. Із ввічливості я теж сідаю поруч, хоч мені і не терпиться подивитися, кому адресований конверт.

Кур’єр пускається в довгу розповідь про те, що до нього щойно переїхала подружка з Невади. Я слухаю його, і мені не вистачає духу сказати, що, напевно, у них нічого не вийде. Вже дуже багато говорить проти. Через божевільні ціни на житло подружка стала жити у нього. Він визнає, що все сталося дуже швидко, що він був не зовсім готовий до цього кроку, але вона поставила йому ультиматум – або він бере її з собою в Сан-Франциско, або між ними все скінчено. Неготовність жити разом плюс ультиматуми ні до чого хорошого не призведуть.

Як тільки за кур’єром зачиняються двері, я хапаю конверт і застигаю. На ньому моє ім’я. Мені тут же стає соромно. Я повинен радіти, що лист мені. Джоанна говорила, що потрібно постаратися відвернути увагу «Договору» від Еліс. Єдиний проступок, який спадає мені на думку, – це те, що я забув про щомісячний подарунок. Хоча не виключено, що зробив і щось гірше. Наприклад, їздив до «Гіллздейла».

Телефоную Еліс. Спочатку дивуюся, що вона відповідає відразу ж. Потім згадую: «Завжди відповідайте на дзвінок чоловіка/дружини». У них там сьогодні слухання у гучній справі про начальницю, яка минулого року вдарила практикантку. У присутності всього колективу начальниця стала кричати на практикантку за те, що та недостатньо швидко обходилася із комп’ютерною програмою. Остаточно розсердившись, вона відштовхнула її вбік, і бідолаха впала, ударившись головою об стіл. Було багато крові.

У слухавці галас.

– У нас п’ять хвилин перерви, потім цей безлад продовжиться, – говорить Еліс. – Так що давай швидше.

– Кур’єр приїжджав.

Довге мовчання.

– Чорт! Ненавиджу середу.

– Лист мені.

– Дивно.

Мені тільки здається, або вона не дуже здивована?

– Ще не дивився, що там, хотів спочатку зателефонувати тобі.

Я відкриваю конверт, усередині один аркуш. У слухавці чути, як помічниця Еліс щось їй каже.

– Читай, – нетерпляче просить Еліс.

– Дорогий Джейку,– читаю я вголос. – Час від часу ми запрошуємо друзів взяти участь у бесідах як на загальні, так і на конкретні теми. Такі бесіди допомагають Комітету отримувати і правильно оцінювати відомості, що стосуються одного або кількох членів нашої організації. Даний документ носить характер запрошення, однак ми наполегливо рекомендуємо вам приїхати і співпрацювати із Комітетом. Досягнення вашої мети – наша спільна мета.

– Називається, спробуй не приїхати, – насторожено вимовляє Еліс.

Я читаю дрібну приписку внизу.

– Я повинен з’явитися в аеропорт сьогодні ввечері о дев’ятій.

– Поїдеш?

– Хіба в мене є вибір?

У слухавці знову галас. Я чекаю, що Еліс стане мене відмовляти, але вона відповідає: – Мабуть, що ні.

Я шпурляю листа на стіл і йду на роботу. Не треба було додому на обід приходити.

Профілактична консультація з дітьми передпідліткового віку трохи відволікає мене від думок про лист. Поведінку дітей десяти-дванадцяти років найважче оцінювати, доводиться звертати більше уваги на кожну репліку і невербальний знак. Мотиви дорослих зазвичай простіше зрозуміти, з дітьми ж складно тому, що вони ще самі не усвідомлюють своїх мотивів.

Після консультації я почуваюся дуже втомленим і виходжу прогулятися. Купую останній лимонно-шоколадний кекс у пекарні. На роботу повертаюся, повний рішучості їхати ввечері в аеропорт. Краще зробити те, що просять, щоби не привертати до себе уваги. Те, що я кохаю Еліс, сумнівів у «Договорі» не викличе, але якщо там візьмуться під лупою розглядати все, що я зробив або не зробив, то нехай підозра падає на мене одного.

Евелін хмуриться, коли я повідомляю її, що завтра не прийду на роботу. З жахливим відчуттям скасовую завтрашні зустрічі з клієнтами.

Удома я складаю в дорожню сумку туалетні прибори, зміну одягу – пристойну, але не занадто офіційну. Коли о сьомій тридцять приїжджає Еліс, я вже сиджу в синьому кріслі. Зібрана сумка стоїть поряд на підлозі.

– Отже, їдеш, – констатує Еліс.

Розум каже мені, що нічого туди бігти за першим покликом. Але я не хочу потім розбиратися з наслідками, якщо не поїду.

Еліс стоїть переді мною, кусаючи нігті. Мені б якийсь знак, що вона пишається мною або хоча б вдячна за те, що я збираюся зробити заради нас. Як не дивно, вона, схоже, сердиться. Не на «Договір», а на мене.

– Напевно, ти щось порушив.

– З подарунком запізнився, – відповідаю я. Потім питаю відкрито: – Звідки вони дізналися?

– Боже мій, Джейку! Думаєш, я їм сказала? Ні, тут щось інше.

Вона дивиться на мене докірливо, ніби чекає, що я зізнаюся в якомусь злочині, але я посміхаюся і кажу: – Моя совість чиста.

Еліс навіть не переодяглася. Не обняла мене і не поцілувала.

– Я тебе відвезу.

– Переодягнешся?

– Ні. – Вона дивиться на годинник. – Краще виїхати просто зараз.

Таке відчуття, що вона хоче скоріше мене позбутися.

Машин на дорозі мало, у нас є час, щоби перекусити в кафе.

– Будь ласка, скажи, що у тебе був поганий день